Ми заповнюємо своє життя матеріальними речами й рідко коли дослухаємося до внутрішнього світу, ставимо духовність на перше місце. Тільки коли, як кажуть, "грім гряне", розуміємо, що є ще щось - більш глибоке та справжнє. Це любов, терпіння, прощення, віра, віра в Бога. Сьогодні храми відновлюються і за бажанням кожен може їх відвідувати. Та чи часто ми це робимо, чи можна говорити про зростання духовності в нашому суспільстві? Про це запитали у настоятеля церкви Всіх Святих землі Української, що в Бучі, отця Андрія Галавіна.
Незабаром буде збудовано новий храм, у комплексі з бібліотекою та залом урочистих подій по бул. Богдана Хмельницького. Наскільки таке рішення можна вважати вдалим для вас?
Декілька років тому ми почали будувати храм своїми силами. Вже заклали фундамент, але міська влада хотіла б бачити його більшим. Ми ж виходили зі своїх можливостей, бо замахуватися на щось грандіозне, не маючи для цього достатньо коштів, - не серйозно. Будівництво б стояло роками, бо нині ця діяльність потребує багато затрат. Тож, ми шукали варіанти, яким чином залучити кошти на зведення храму. Вирішили, що поступимося частиною території. Натомість будуть залучені інвеcтиції і в комплексі на цьому місці побудують бібліотеку, зал урочистих подій і храм. Це ті установи, які своїм призначенням не перешкоджають і не протирічять церковним канонам. Адже церква, наука, освіта - завжди були поряд. Те ж саме й РАЦС: одруження, народження, смерть - усі ці процеси безпосередньо торкаються духовного життя людини. Крім того, комплекс продуманий таким чином, щоб не заважати один одному - у кожному приміщенні буде свій окремий вихід.
З боку прихожан храму немає нарікань на таке сусідство?
Відповім так. Якщо б було з чого вибирати, то, звичайно, можна продумати й інші варіанти. А якщо питання стоїть: або щось буде робитися, або - ні, то, я вважаю, це рішення - найоптимальніший вихід. Зараз даний задум ще в стадії проекту, але вирішено, що в одному крилі буде бібліотека, в іншому - РАЦС, а сама церква розташовуватиметься по центру. До храму буде облаштовано гарний підхід, сама ж будівля матиме чудовий вигляд.
Ми живемо у нелегкий час, коли життя вимагає розвивати в собі далеко не духовні якості. Чи можна говорити сьогодні про відродження духовності серед людей?
До храму почало ходити більше молоді. Але відродження духовності не буває раптово. Справа в тому, що духовне життя складається, хоч із рутинних, але кроків. І якщо сьогодні в людини гарний настрій і все виходить, то завтра, з того, що вона намітила, може щось не скластися. Вона не може витримати піст, десь оступилася, згрішила і так далі. І, можливо, духовні інтереси відійшли на другий план, бо захопило матеріальне - сім'я, робота ще щось. Це довгий процес і немає моментального результату.
Коли почали відкривати церкви - люди кинулися до них. Настав вільний час. Зараз можна не лише приходити до храму, а вибирати куди йти. Та все рівно, поступово відбувається пробудження. І якщо раніше говорили, що до церкви ходять переважно пенсіонери, то зараз ситуація змінюється - люди почали свідомо ставитися до свого духовного життя. Що цікаво, нині до храму почало ходити багато молодих сімей, які раніше вінчалися, потім хрестили дітей, а тепер їхні малята самі роблять перші кроки і приходять до церкви... Це - приємно.
Чи багато людей, які ходять до храму, тільки тому, що це модно, або так треба? Наприклад, тільки на великі свята - освятити воду, Пасху, яблука…
Таких людей - більшість. Вони просто віддають данину традиціям. Про це навіть казав Ісус Христос: "Якщо повернеться Син людський, чи знайде він віру на землі?". Тобто, чекати, що всі дружньо масово підуть до церкви, до Бога - не завжди виправдано. Протягом усієї історії, більшість людей були байдужими, але серед них виокремлювалися Ной, пророк Ілля та інші, які вірили в Бога. Багато хто, хто вірив у Бога, був в опозиції. Бо завжди легше жити матеріальними цінностями цього світу і не думати, що буде далі. Мовляв, потім можна про це подумати, але іноді буває пізно.
Ви працюєте з дітьми, молоддю, залучаєте їх до церковного життя?
У нас діє недільна школа. Намагаємося зробити так, щоб кожен, у відповідності до свого віку, отримав духовну інформацію. Хочеться, щоб відвідини храму торкнулися серця, душі та розуму, а не так, щоб людина просто прийшла, поставила свічку, розвернулася і пішла.
Ви маєте можливість звернутися до багатьох бучанців. Що Ви, як священик, як людина, хотіли б їм сказати?
Незабаром розпочнеться різдвяний піст, будемо готуватися до Різдва Христового. Хотілося б, щоб люди, в теперішній непевний час, пам'ятали, що всі ці буденні речі проходять. Бувають різні часи, зокрема економічного занепаду, який торкається й окремо взятої сім'ї. Та якщо під ногами - міцний фундамент, то все це минає і залишаються лише вічні цінності. Тож, готуючись до Різдва Христового, слід пам'ятати, що Христос з нами - дбає про нас і піклується. Тож, не потрібно забувати просити його.
Адже Він казав: "Просіть - і дасться вам, стукайте - і вам відчинять". Тому бажаю, щоб жителі Бучі жили з вірою.
опубліковано в газеті "Бучанські новини" №46 від 14 листопада 2008р.
Незабаром буде збудовано новий храм, у комплексі з бібліотекою та залом урочистих подій по бул. Богдана Хмельницького. Наскільки таке рішення можна вважати вдалим для вас?
Декілька років тому ми почали будувати храм своїми силами. Вже заклали фундамент, але міська влада хотіла б бачити його більшим. Ми ж виходили зі своїх можливостей, бо замахуватися на щось грандіозне, не маючи для цього достатньо коштів, - не серйозно. Будівництво б стояло роками, бо нині ця діяльність потребує багато затрат. Тож, ми шукали варіанти, яким чином залучити кошти на зведення храму. Вирішили, що поступимося частиною території. Натомість будуть залучені інвеcтиції і в комплексі на цьому місці побудують бібліотеку, зал урочистих подій і храм. Це ті установи, які своїм призначенням не перешкоджають і не протирічять церковним канонам. Адже церква, наука, освіта - завжди були поряд. Те ж саме й РАЦС: одруження, народження, смерть - усі ці процеси безпосередньо торкаються духовного життя людини. Крім того, комплекс продуманий таким чином, щоб не заважати один одному - у кожному приміщенні буде свій окремий вихід.
З боку прихожан храму немає нарікань на таке сусідство?
Відповім так. Якщо б було з чого вибирати, то, звичайно, можна продумати й інші варіанти. А якщо питання стоїть: або щось буде робитися, або - ні, то, я вважаю, це рішення - найоптимальніший вихід. Зараз даний задум ще в стадії проекту, але вирішено, що в одному крилі буде бібліотека, в іншому - РАЦС, а сама церква розташовуватиметься по центру. До храму буде облаштовано гарний підхід, сама ж будівля матиме чудовий вигляд.
Ми живемо у нелегкий час, коли життя вимагає розвивати в собі далеко не духовні якості. Чи можна говорити сьогодні про відродження духовності серед людей?
До храму почало ходити більше молоді. Але відродження духовності не буває раптово. Справа в тому, що духовне життя складається, хоч із рутинних, але кроків. І якщо сьогодні в людини гарний настрій і все виходить, то завтра, з того, що вона намітила, може щось не скластися. Вона не може витримати піст, десь оступилася, згрішила і так далі. І, можливо, духовні інтереси відійшли на другий план, бо захопило матеріальне - сім'я, робота ще щось. Це довгий процес і немає моментального результату.
Коли почали відкривати церкви - люди кинулися до них. Настав вільний час. Зараз можна не лише приходити до храму, а вибирати куди йти. Та все рівно, поступово відбувається пробудження. І якщо раніше говорили, що до церкви ходять переважно пенсіонери, то зараз ситуація змінюється - люди почали свідомо ставитися до свого духовного життя. Що цікаво, нині до храму почало ходити багато молодих сімей, які раніше вінчалися, потім хрестили дітей, а тепер їхні малята самі роблять перші кроки і приходять до церкви... Це - приємно.
Чи багато людей, які ходять до храму, тільки тому, що це модно, або так треба? Наприклад, тільки на великі свята - освятити воду, Пасху, яблука…
Таких людей - більшість. Вони просто віддають данину традиціям. Про це навіть казав Ісус Христос: "Якщо повернеться Син людський, чи знайде він віру на землі?". Тобто, чекати, що всі дружньо масово підуть до церкви, до Бога - не завжди виправдано. Протягом усієї історії, більшість людей були байдужими, але серед них виокремлювалися Ной, пророк Ілля та інші, які вірили в Бога. Багато хто, хто вірив у Бога, був в опозиції. Бо завжди легше жити матеріальними цінностями цього світу і не думати, що буде далі. Мовляв, потім можна про це подумати, але іноді буває пізно.
Ви працюєте з дітьми, молоддю, залучаєте їх до церковного життя?
У нас діє недільна школа. Намагаємося зробити так, щоб кожен, у відповідності до свого віку, отримав духовну інформацію. Хочеться, щоб відвідини храму торкнулися серця, душі та розуму, а не так, щоб людина просто прийшла, поставила свічку, розвернулася і пішла.
Ви маєте можливість звернутися до багатьох бучанців. Що Ви, як священик, як людина, хотіли б їм сказати?
Незабаром розпочнеться різдвяний піст, будемо готуватися до Різдва Христового. Хотілося б, щоб люди, в теперішній непевний час, пам'ятали, що всі ці буденні речі проходять. Бувають різні часи, зокрема економічного занепаду, який торкається й окремо взятої сім'ї. Та якщо під ногами - міцний фундамент, то все це минає і залишаються лише вічні цінності. Тож, готуючись до Різдва Христового, слід пам'ятати, що Христос з нами - дбає про нас і піклується. Тож, не потрібно забувати просити його.
Адже Він казав: "Просіть - і дасться вам, стукайте - і вам відчинять". Тому бажаю, щоб жителі Бучі жили з вірою.
опубліковано в газеті "Бучанські новини" №46 від 14 листопада 2008р.
