Рідна школа

МОЯ РІДНА ШКОЛО

У кожного слово “школа” викликає певні спогади. В одних людей вони приємні, а в інших навпаки. Я хочу написати про свою школу, в якій пройшли найкращі дитячі роки мого життя.

З першого класу я навчалась в ЗОШ №7 міста Ірпеня, яка розташована в містечку Буча. Вона оточена природою з усіх боків і саме це вирізняє її з-поміж інших. Природа моєї школи — це справжня мрія для тих, хто є шанувальниками бучанської краси. На перерві діти мають можливість подихати свіжим, лісовим повітрям, яке дуже корисне, особливо для дитячого організму. Високі могутні сосни, каштани біля огорожі, клени, дуби — це все створює світ навколо такої маленької школи, як №7.

За роки навчання в ній я зрозуміла, що прагну бачити природу моєї школи завжди. Чи це можливо? Пройшли роки... Кожен вибрав шлях і пішов, а в школу прийшли здобувати знання нові покоління. Та навряд чи хтось зможе забути найкращі свої роки в школі, яка для багатьох стала рідною домівкою.

Мою душу охоплює смуток, печаль і біль.
Я закінчила дев’ять класів у сьомій школі і тепер за обставинами переходжу в іншу, зовсім чужу! Я більше не зможу дивитись у вікно мого класу і насолоджуватися загадковістю оточення мого “другого дому”. Проте, я ніколи не забуду свою школу, її чарівна природа жила, живе і буде жити в моїй пам’яті, свідомості й серці. Сьома школа — це частина мене і мого життя, завдяки їй я зрозуміла, яка навколо мене прекрасна, чудова, неповторна атмосфера. Я дізналася, що таке справжнє щастя. Коли я дивлюсь на зелені сосни, то бачу для чого я живу.

На останній дзвінок я виходила зі школи певною мірою рада — я стала дорослішою, а з іншого боку хотілося підбігти до сосен, міцно обійняти і обіцяти, що я ще повернуся, але навіщо їм пусті слова й сподівання? Я звичайно, буду приходити, але не так часто, як раніше. Ніколи в житті не забуду природу своєї школи, вона стала для мене найкращим другом у світі. І саме заради цієї дружби я повернуся! Буду приходити до неї, а якщо хвиля мого життя віднесе мене у далекий край від дому й школи, я все рівно завжди буду пам’ятати найдорожчий скарб у моєму житті — школу №7.

Не забувайте свою школу, згадуйте, приходьте.
Саме вона дала вам мудрість і знання.
Коли я знаходилася у школі, то весь час спостерігала за пишністю розкішної природи і свій вірш я присвячую їй — рідній, дорогій і незвичайній.

Школа

Похмурий ранок, день і вечір,
І видно тільки лиш сніги,
А серед лісу, поміж сосен
Маленька школа у тиші.

Урок іде, а час минає
Дивлюсь в засніжене вікно
І так щороку помічаю,
Усе те, що бачу вже давно.

Накриє сніг зелені сосни,
Каштани, клени і дуби,
А прийде вітерець холодний
І скине все це до землі.

І вже не видно тої стежки,
Яка вела до школи нас,
Надворі мирний, тихий вечір
Минають дні, минає час.

Сиджу за партою у школі
І помічаю в котрий раз,
Як покриває сніг дороги
І я здається бачу час.

Неначе вчора була осінь,
Але сьогодні вже весна,
І досі бачу, як ще вранці
На травах краплі, це — роса.

Я відчуваю шелест листя,
Що під ногами стелить шлях
І пам’ятаю стежку в лісі,
Яка вела у перший клас.

Погляну я на свою школу
Згадаю перші дні у ній
І вже не вперше зрозумію,
Що час на місці не стоїть.
Марина Зенкевич 
газета: №29-30 "Бучанські новини" від 28 липня 2006р.
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 2
Додати коментар