1 березня Герою України, льотчику - випробувачу О.В. Галуненку, почесному громадянину м. Бучі та Ірпеня і Мелітопольського району виповнюється 70 років!
У світі авіації ім’я Олександра Васильовича добре відомо. Він встановив 263 світових авіаційних рекорди, з них 110 - в одному польоті на надвеликому вантажомісткому літаку Ан-225 «Мрія». Ім’я українського льотчика занесено в 1991 році до «Книги рекордів Ґіннеса».
Напередодні свого ювілею Олександр ГАЛУНЕНКО поспілкувався з журналістами не тільки про вітчизняну авіацію, а й про найважливіші цінності в житті кожної людини.
![]()
- Олександре Васильовичу, коли ви усвідомили, що авіація — сенс усього життя?
- У дитинстві. Воно було дуже непростим. Батько трагічно загинув під час ДТП незадовго до дня мого народження, а мати померла, коли мені виповнилося два з половиною роки. Неподалік від інтернату був військовий аеродром, і ми, підлітки, завжди задивлялися на літаки, спостерігали за виконанням фігур складного пілотажу. Згодом почав ходити у бібліотеку, читав журнали про авіацію, сам майстрував авіамоделі.
- Найбільше досягнення у вашому житті і втрата?
- Мені пощастило працювати на київському авіаційному підприємстві. При розподілі з Школи льотчиків-випробувачів Міністерства авіаційної промисловості СРСР мені сказали: «тільки у тебе прізвище на «ко» закінчується, так що сам Бог тобі велів на Батьківщину відправлятися».
Виявилося, що за сірою назвою «Київський механічний завод» було зашифровано Конструкторське Бюро (КБ), тоді ще під керівництвом О.К. Антонова.
Найтяжчі втрати –це смерть найближчих людей. У квітні минулого року передчасно пішла з життя моя дружина – Валентина Миколаївна. Ми з нею прожили десятки років разом. Скільки вона пережила за ті часи, коли я був у повітрі..Завдяки її підтримці я в житті став тим, ким є. У пам'ять про неї написав свої спогади які увійшли до книги «Залишайте по собі світло», яка на днях вийшла з друку. У момент прощання навіки з тим, кого любиш, самою рятівною буде думка про те, що за життя цієї людини ти не доставив їй неприємностей, зробив для її щастя абсолютно все, що було в твоїх силах. Навчиться своєчасно і щиро любити людей. Цьому вчить Євангеліє.
![]()
- Говорять, що завдяки вашій дружині нові літаки стали освячувати…- Коли в квiтнi 1997 році готувався перший виліт другого літака Ан 70, був назначений день випробувань, на який було запрошено чимало поважних гостей. Однак напередодні погода була нельотна. І метеослужба не обіцяла її покращення. Генеральний конструктор Петро Васильович Балабуєв був розстроєний, адже урочистий захід може не відбутися. Пізно ввечері він приїхав на місце стоянки літака аби переконатися у його готовності до польоту. І тоді він, переконаний атеїст, який жодного разу не був у церкві, став під дощем перед літаком і звернувся до Всевишнього зробити завтрашній день сонячним! Допоможи нам, Боже! Я ж прийду до церкви і поставлю за цю добру справу свічку! Наступного дня день був сонячний без жодної хмаринки на небі! Потім моя дружина кілька разів нагадувала Петру Васильовичу про його обіцянку, дану перед Богом. І він таки її дотримався. У радянські часи ми майже всі були атеїстами. Не мали можливості віросповідування. Тепер льотчики та їхні рідні відвідують православний храм неподалік від ДП «Антонов».
- Що відчували, коли не раз ризикували життям?
– Головне – виконати завдання, а копатися у собі, це вже потім, інакше ти не готовий до польоту. За час випробування літаків основне завдання для льотчика-випробувача це якісно і точно виконати задані режими випробувань. А щодо хвилювання, так воно було у мене на землі, тоді коли вже мій син виконував перший випробувальний політ на літаку Ан-148.
- Ваш син Євген також став льотчиком – випробувачем.
- Я не втручався і у вибір професії сином. І для мене стало несподіванкою, коли дізнався, що він вступив до аероклубу на льотне відділення у експериментальний набір 16-річних юнаків (тоді приймали молодь з 18-ти років). Не втручався і коли він вступив до Чернігівського військового училища. І це його вибір.
- Ви берете участь у підготовці нового транспортного літака Ан 132.
- Цей проект розпочинає міжнародну співпрацю в авіабудівництві між Україною та Саудівською Аравію. Наша країна постачатиме військово-транспортні літаки та допоможе розгорнути власне виробництво машин серії "Антонов". Це новітній варіант "32-го". У літака буде нова сучасна цифрова кабіна, а екіпаж зменшиться до двох осіб. Ан-132 спочатку випускатимуть у Києві, а за два-три роки виробництво розгорнуть у Саудівській Аравії.
-
- Ви викладаєте у Кіровоградській льотній академії Національного авіаційного університету. Чи є майбутнє у української авіації?
- Так, дійсно, при кожній можливості я прагну приїхати до Кіровограду щоб поспілкуватися з майбутніми пілотами, внести свій можливий внесок у формування їхнього професіоналізму, професійної надійності. Сьогодні цім юнакам та дівчатам, на жаль, доводиться не солодко. Держава, хоч й формує державне замовлення на спеціальність «комерційний пілот» (здобути яку, до речі, сьогодні можна лише в Кіровоградській льотній академії НАУ), але повноцінного фінансування , зокрема – на льотну підготовку, не виділяє. Отже і мають сьогодні батьки та їх закохані у небо діти міркувати де взяти значні кошти на польоти (щоб отримати посвідчення комерційного пілота потрібно налітати хоча б 150 годин). Але, і це я бачу на власні очі під час кожного візиту до кіровоградців, - у української авіації є майбутнє.
Ці хлопці та дівчата, які там сьогодні навчаються – без перебільшення – гордість нації. Вони наполегливо їдуть до своїх мрій, долаючи перешкоди та труднощі, загартовуючись як сталь на цьому шляху. На щастя, в Україні є багато людей, які прагнуть зберегти для українського юнацтва можливість отримувати свої крила, здобувати престижну, але відповідальну професію пілота. Це і керівництво навчального закладу, яке крок за кроком відновлює матеріально-технічну базу льотної академії, прагне досягти її відповідності міжнародним вимогам та європейським стандартам. Також долаючи численні перешкоди та труднощі. Й небайдужі громадяни – фанати авіації.
Так, нещодавно я познайомився з бізнесменом із Одеси Вадимом Громовим, якій, маючи власний приватний літак, прагне підтримати курсантів-пілотів, мотивувати їх на впевнене професійне зростання та відмінне навчання. Заснував навіть відповідні конкурси професійної майстерності переможці яких отримають можливість польотів на літаку мецената, інші відповідні привабливі призи. Побільше б таких відданих авіації та щирих серцем людей й справи у майбутніх авіаторів покращилися б в рази!
У світі авіації ім’я Олександра Васильовича добре відомо. Він встановив 263 світових авіаційних рекорди, з них 110 - в одному польоті на надвеликому вантажомісткому літаку Ан-225 «Мрія». Ім’я українського льотчика занесено в 1991 році до «Книги рекордів Ґіннеса».
Напередодні свого ювілею Олександр ГАЛУНЕНКО поспілкувався з журналістами не тільки про вітчизняну авіацію, а й про найважливіші цінності в житті кожної людини.
Довідка
Олександр ГАЛУНЕНКО. Народився 1 березня 1946 року у селі Троїцьке, Мелітопольського району, Запорізької області.
Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1964-68) за спеціальністю льотчик-інженер, Ленінградський інститут авіаційного приладобудування (1971-74), Школу льотчиків-випробувачів Міністерства авіаційної промисловості СРСР (1973-75) за спеціальністю льотчик-випробувач.
Працював в АНТК ім. Антонова з 1975 року льотчиком-випробувачем. Зараз радник Президента ДП «Антонов», Герой України, заслужений льотчик-випробувач СРСР, заслужений працівник транспорту України, заслужений майстер спорту України, президент Федерації авіаційного спорту України.
Олександр ГАЛУНЕНКО. Народився 1 березня 1946 року у селі Троїцьке, Мелітопольського району, Запорізької області.
Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1964-68) за спеціальністю льотчик-інженер, Ленінградський інститут авіаційного приладобудування (1971-74), Школу льотчиків-випробувачів Міністерства авіаційної промисловості СРСР (1973-75) за спеціальністю льотчик-випробувач.
Працював в АНТК ім. Антонова з 1975 року льотчиком-випробувачем. Зараз радник Президента ДП «Антонов», Герой України, заслужений льотчик-випробувач СРСР, заслужений працівник транспорту України, заслужений майстер спорту України, президент Федерації авіаційного спорту України.
- Олександре Васильовичу, коли ви усвідомили, що авіація — сенс усього життя?- У дитинстві. Воно було дуже непростим. Батько трагічно загинув під час ДТП незадовго до дня мого народження, а мати померла, коли мені виповнилося два з половиною роки. Неподалік від інтернату був військовий аеродром, і ми, підлітки, завжди задивлялися на літаки, спостерігали за виконанням фігур складного пілотажу. Згодом почав ходити у бібліотеку, читав журнали про авіацію, сам майстрував авіамоделі.
- Найбільше досягнення у вашому житті і втрата?
- Мені пощастило працювати на київському авіаційному підприємстві. При розподілі з Школи льотчиків-випробувачів Міністерства авіаційної промисловості СРСР мені сказали: «тільки у тебе прізвище на «ко» закінчується, так що сам Бог тобі велів на Батьківщину відправлятися».
Виявилося, що за сірою назвою «Київський механічний завод» було зашифровано Конструкторське Бюро (КБ), тоді ще під керівництвом О.К. Антонова.
Найтяжчі втрати –це смерть найближчих людей. У квітні минулого року передчасно пішла з життя моя дружина – Валентина Миколаївна. Ми з нею прожили десятки років разом. Скільки вона пережила за ті часи, коли я був у повітрі..Завдяки її підтримці я в житті став тим, ким є. У пам'ять про неї написав свої спогади які увійшли до книги «Залишайте по собі світло», яка на днях вийшла з друку. У момент прощання навіки з тим, кого любиш, самою рятівною буде думка про те, що за життя цієї людини ти не доставив їй неприємностей, зробив для її щастя абсолютно все, що було в твоїх силах. Навчиться своєчасно і щиро любити людей. Цьому вчить Євангеліє.
- Говорять, що завдяки вашій дружині нові літаки стали освячувати…- Що відчували, коли не раз ризикували життям?
– Головне – виконати завдання, а копатися у собі, це вже потім, інакше ти не готовий до польоту. За час випробування літаків основне завдання для льотчика-випробувача це якісно і точно виконати задані режими випробувань. А щодо хвилювання, так воно було у мене на землі, тоді коли вже мій син виконував перший випробувальний політ на літаку Ан-148.
- Ваш син Євген також став льотчиком – випробувачем.
- Я не втручався і у вибір професії сином. І для мене стало несподіванкою, коли дізнався, що він вступив до аероклубу на льотне відділення у експериментальний набір 16-річних юнаків (тоді приймали молодь з 18-ти років). Не втручався і коли він вступив до Чернігівського військового училища. І це його вибір.
- Ви берете участь у підготовці нового транспортного літака Ан 132.
- Цей проект розпочинає міжнародну співпрацю в авіабудівництві між Україною та Саудівською Аравію. Наша країна постачатиме військово-транспортні літаки та допоможе розгорнути власне виробництво машин серії "Антонов". Це новітній варіант "32-го". У літака буде нова сучасна цифрова кабіна, а екіпаж зменшиться до двох осіб. Ан-132 спочатку випускатимуть у Києві, а за два-три роки виробництво розгорнуть у Саудівській Аравії.
-
- Ви викладаєте у Кіровоградській льотній академії Національного авіаційного університету. Чи є майбутнє у української авіації?
- Так, дійсно, при кожній можливості я прагну приїхати до Кіровограду щоб поспілкуватися з майбутніми пілотами, внести свій можливий внесок у формування їхнього професіоналізму, професійної надійності. Сьогодні цім юнакам та дівчатам, на жаль, доводиться не солодко. Держава, хоч й формує державне замовлення на спеціальність «комерційний пілот» (здобути яку, до речі, сьогодні можна лише в Кіровоградській льотній академії НАУ), але повноцінного фінансування , зокрема – на льотну підготовку, не виділяє. Отже і мають сьогодні батьки та їх закохані у небо діти міркувати де взяти значні кошти на польоти (щоб отримати посвідчення комерційного пілота потрібно налітати хоча б 150 годин). Але, і це я бачу на власні очі під час кожного візиту до кіровоградців, - у української авіації є майбутнє.
Ці хлопці та дівчата, які там сьогодні навчаються – без перебільшення – гордість нації. Вони наполегливо їдуть до своїх мрій, долаючи перешкоди та труднощі, загартовуючись як сталь на цьому шляху. На щастя, в Україні є багато людей, які прагнуть зберегти для українського юнацтва можливість отримувати свої крила, здобувати престижну, але відповідальну професію пілота. Це і керівництво навчального закладу, яке крок за кроком відновлює матеріально-технічну базу льотної академії, прагне досягти її відповідності міжнародним вимогам та європейським стандартам. Також долаючи численні перешкоди та труднощі. Й небайдужі громадяни – фанати авіації.
Так, нещодавно я познайомився з бізнесменом із Одеси Вадимом Громовим, якій, маючи власний приватний літак, прагне підтримати курсантів-пілотів, мотивувати їх на впевнене професійне зростання та відмінне навчання. Заснував навіть відповідні конкурси професійної майстерності переможці яких отримають можливість польотів на літаку мецената, інші відповідні привабливі призи. Побільше б таких відданих авіації та щирих серцем людей й справи у майбутніх авіаторів покращилися б в рази!
