» » » ЗІРКА ПОЛИН УПАЛА В НАШІ РІКИ...

ЗІРКА ПОЛИН УПАЛА В НАШІ РІКИ...

Неділю 26 квітня 1986 року я запам’ятав на все життя.

Напередодні я приїхав на гостини до батьків, які мешкали у Клавдієво. Отож вранці вирішив пройтися на «бан», як ми називали Клавдіївський вокзал, де завжди можна було зустріти когось із друзів, які пили каву або «живильне» пиво. Батька, який був тоді завідуючим Бородянської поліклініки, як це було не дивно, вже зранку викликали на нараду в район.

Ранок видався напрочуд привітний. Промені сонця м’яко струменіли з блакитного, без жодної хмаринки неба, пташки, вітаючи весну, зачаровано виводили свої арії, столітні сосни таємниче шелестіли кронами десь у верховітті. Настрій був пречудовий. Проходячи повз селищну раду, я побачив нашого голову і кількох депутатів, які жваво обговорювали якесь питання. Я підійшов, привітався і, звичайно, поцікавився, про що це вони так емоційно сперечаються. У відповідь почув: «У Чорнобилі - вибух! Ти щось можеш нам розповісти?» Я сказати про Чорнобиль нічого не міг, бо на той час тільки й знав, що там розміщена АЕС і що секретарем комсомольської організації станції працює мій однокласник Ігор Овечкін. «Ти ж - журналіст!», - з подивом дивилися мені в очі односельці.

У понеділок я вийшов на роботу, тоді я працював на Українському радіо, і вже там стали відомі деякі подробиці – в Чорнобилі зірвався 4-й енергоблок. Але керівництво республіки мовчало.
Першого травня на Хрещатику пройшла святкова демонстрація, як тоді писали, трудящих. Майоріли прапори, із численних плакатів по-батьківські посміхалися відретушовані „фейси” улюблених керівників партії та уряду, а дітки махали квіточками живим уособленням богів на трибуні. «Боги» ж, по-олімпійсько-му серйозні, виглядали дещо занепокоєними. І було від чого. Їхні сім’ї терміново пакували речі, збираючись на південь. Подалі від атомної чуми.

9 травня спортсмени соціалістичного блоку жваво крутили педалями на тому ж таки Хрещатику – проходила традиційна Велогонка Миру. А в той час у Чорнобилі працівники станції та солдати намагалися буквально голіруч залатати страшну діру, через яку на волю вирвалася пекельна, інфернальна енергія…
Потім у мене були відрядження до Чорнобиля, Зеленого Мису, де базувалися ліквідатори аварії. І назавжди залишився якийсь невимовний щем у грудях, біль, що не затихає вже двадцять років. Біль за померлими друзями і колегами. І ще залишилася пам’ять...
Саме пам’ять про людей, які докінця віддали себе у жертву атомному молоху була і присвячена урочиста подія - відкриття у Бучі меморіалу на честь 20-річчя Чорнобильської трагедії. 26 квітня на розі вулиць Чкалова та Пушкінської, навпроти ПТЕМ, вже задовго до початку урочистостей зібралося чимало людей – керівники бучанських підприємств, місцеві бізнесмени, жителі селища, котрих ніхто не гнав сюди „з під палки”, школярі... На відкриття пам’ятного знаку прибуло чимало гостей з Києва, Ірпеня, прилеглих сіл та селищ. Новостворений сквер біля пам’ятного знаку прикрашений державними прапорами. В почесній варті стоять учні. Звучить скорботна музика.

„Наче збулися пророчі слова „Апокаліпсису” від Іоанна Богослова про зірку Полин, - цими словами ведучого починається мітинг-реквієм. – Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у Книзі книг – Біблії – говориться про полин і пов’язану з ним страшну катастрофу: „ ...засурмив третій Янгол, - і велика зоря спала з неба, палаючим смолоскипом. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї – Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона”.

Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до тих трагічних квітневих днів 1986 року. Драматизм Чорнобильської катастрофи не піддається жодним порівнянням. За значимістю ці події не мають собі рівних у людській історії. 550 співробітників пожежної охорони, серед яких були і жителі Приірпіння, брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. За проявлені мужність і героїзм 121 з них було нагороджено орденами та медалями – посмертно і за життя. По всій Україні встановлено пам’ятники тим, хто увійшов у безсмертя, узявши перший вогонь і перший удар на себе”.

Увеличить картинку Потім до слова запросили Бучанського селищного голову Анатолія Федорука, з ініціативи якого і було збудовано пам’ятний знак. (До речі, Анатолій Петрович та його заступник Юрій Анатолійович Хоменко самі розробили проект цього знаку.) Без щему у серці його виступ слухати було неможливо. Ось що він, зокрема, сказав:
„Неділя, 20 років тому. Теплого весняного ранку українські родини жили звичайним життям. Хтось порався по дому, молоді батьки йшли зі своїми дітьми на прогулянку, люди справляли дні народження, проводжали в останню путь, хтось одружувався в надії на довге і щасливе сімейне життя. Все було як завжди. Передчуття святкових днів сповнювало відчуттям стабільності та додавало гарного настрою...
Але ніхто не знав, що це благополуччя вже обірвала одна страшна мить, що віднині кожен їхній крок контролювало страшне лихо, а відчуття спокою — примара, небезпечна і вбивча. Ім’я цій миті — Чорнобиль.

Гіркий полин, гірке майбутнє, горе... Слова, які залишилися від того, що символізувало прогрес та успіх країни — Чорнобильської атомної електростанції. Вони довіку залишаться в пам’яті тих, хто нині живе, не зітруться і не забудуться багатьма поколіннями наших нащадків. “І мертвим, і живим, і ненародженим...” — страшний спадок, залишений цією трагедією. Вона забрала у нас близьких людей, тих, хто помер заради нашого порятунку, вона залишила скалічених дітей, чиє тіло спотворилося і стало живим докором людській незграбності та безпорадності, вона знищила наші землі і все, що на них було.
На жаль, так сталося, що кожен з нас залишився з цією чумою сам на сам, не знаючи, що робити і де шукати порятунку. Нас вбивала не лише невидима для людського ока радіація, але й чиновники, які стояли біля керма держави і встановили ширму між правдою і брехнею, для яких найголовнішим виявився принцип-“в нас все добре, в нас не може бути проблем”. Вони, не цінуючи людського життя, ладні були знищувати нас мовчанням, аби приховати свій непрофесіоналізм і зберегти ім’я, разом з тим вивозячи свої родини у безпечне місце. А першого травня сотні тисяч людей вийшли на демонстрацію, щоб засвідчити шану тому ладу і тим людям, які ними керували і так жорстоко, цинічно і безсердечно маніпулювали. З кожним легеньким дотиком вітерцю до тіла, променем сонця, з кожним ковтком повітря з нас виходило життя...

Увеличить картинку Страх і біль... Він не забудеться, він всмоктався в нашу свідомість, охопивши міцними лещатами все буття. Щороку в Україні тисячі людей гинуть від ракових захворювань, хворіють дорослі і діти, матері оплакують загиблих дітей, жінки бояться народжувати. Чорнобиль скрізь залишив свій чорний слід — в кожній родині, в кожному куточку України, в нього немає меж і кордонів — це лихо всепроникаюче.

Сьогодні в Бучі проживають більше 620, які були ліквідаторами на ЧАЕС.
Назад 1 2 3 Дальше
Сергій Куділа 
газета: 16 від 28.04.06р.
  1
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.