Сьогодні Буча - місто контрастів

Автор: Антон Сененко



- Тут є хто на евакуацію?
- Тут... Є. Он в тому будинку жінка. Але давайте домовимося, що Ви відразу скажете, що Ви від Жєні. Інакше вона не сяде в Ваше авто. Вона чекає, щоб саме він за нею надіслав рятувальників.
- Без питань. З цим Жєнєю є зв'язок?
- Зараз спробуємо.
...
- Ми від Жєні. Він за Вами прислав.
Жіночка із давно немитим волоссям, ходунками та трохи дитячим виразом обличчя миттю посвітлішала:
- Женя... Так-так, давайте збиратися. Щось треба взяти... я не можу згадати.
- Деменція чи склероз... Щось таке, - прошепотів сусід мені. - Пані, візьміть паспорт
- Ще ліки, куртку та черевики, - додав я. - Ходіть сюди, будемо вдягатися.

Все пізнається в порівнянні.

Коли ми поверталися з Романівки в Київ - ми раділи.
Коли ми поверталися з Ірпеня в Романівку - нашому щастю не було меж.
Коли ми поверталися з ЖК Синергія ближче до центру Ірпеня - стишували хід і насолоджувалися миттю усвідомлення, що вже ніде ніщо по нам не летить.

Сьогодні ж ми поверталися в Ірпінь з Бучі.

Так от, ірпінські вулиці - з обгорілими кістяками домів, згвалтовані, понівечені, з вирвами від бомб, з перерубаними снарядами деревами та електроопорами - здавалися такими ріднесенькими, що ми навіть почали жартувати, мовляв, після війни купимо собі тут по три сотки землі і зробимо городи.

Буча... Буча... Буча...

Я чесно скажу, не знаю, що про неї розповісти.
Про те, як росіяни зібрали хлопців з місцевої тероборони, поклали обличчям долу, зв'язали руки та всіх постріляли?
А може про те, що саме в Бучі розташовується та сама вулиця Вокзальна, на якій стоїть розбита високоточними ударами величезна колона росіян, на яку вони ж приводили свої вцілілі підрозділи на "екскурсію", аби продемонструвати безжальність українців?
А може про те, що росіяни постріляли майже всю охорону місцевого підприємства, вламувалися в підвали місцевих, в яких ті ховалися, знущалися з них?

А може про те, що мешканці Бучі в масі своїй не хочуть виїжджати, бо тут всюди вже ЗСУ на броні, тому віниками прибирають скло, лагодять виламані танками паркани та прямо зараз натягують на дахи новий шифер?

А може про те, що трупи досі лежать на вулицях, бо ДСНС із саперами сюди сьогодні ще не дійшло, загрузнувши в аналогічній роботі в Ірпені?
Чи може про те, що в Бучу сьогодні зайшли величезні колони волонтерів та Збройних Сил України з їжею, ліками та іншою гуманітаркою, і на зворотньому шляху забирали всіх охочих?

Буча нині місто контрастів.

З важливими свідками, які бачили розстріли цивільних.
Які бачили, як міномети та ГРАДи розміщували між висотками і стріляли у бік Києва.
Які бачили, як забирали сусідів в нікуди і як їх знаходили мертвими в підвалах.
Буча - це місто з людьми, які переховували один одного у підвалах від окупантів.
Які ділилися останнім і вірили, що наша Армія відіб'є місто.
Де плачуть та сміються одночасно при вигляді колон наших військових.
Ми працювали сьогодні і в Ірпені, і в Бучі.
Вивозили людей.
В Бучу є проїзд, через ЖК Синергія.
Що там далі за Вокзальною - не скажу, не розвідали.
Не встигли.
Всюди рештки техніки, снаряди, набої, гранатомети, міни.
Дуже і дуже небезпечно.

Вертатися цивільним ще не можна.

Відсьогодні і до 5 квітня в усіх звільнених містах та містечках Київської області діятиме комендантська година.
Щоб сапери розмінували, а поліція та ДСНС позбирали тіла.
Це правильно і так має бути.
Триває зачистка будинків - сьогодні на власні очі бачили, як працюють СБУшники та ЗСУшники, причому не тільки хлопці в складі груп, а й дівчата.
Вражає.
Проїзд на Стоянку наче вільний, але самі не перевіряли.
Комендантська година ж.
Але якщо лишили своє авто в Романівці на мосту - може є сенс дізнатися про його стан (чи взагалі не згоріло), підремонтувати та згодом евакуювати.
Ми передали жінку із рук в руки Жені в самому Києві.
Вона раділа, як дитина, багато сміялася.
Він плакав і в нього трусилися руки.
Я на секунду засумнівався, хто із них виїхав з Бучацько-Ірпінського трикутника, а хто весь цей час був в Києві.

Вірте в ЗСУ.
Підтримуйте їх.
Це наш єдиний шанс.