Міху та його «Апокриф» впізнають і у Львові, а в рідній Бучі …
![]()
Міха Невідомський – унікальний бучанський поет та виконавець, що дивує своєю чуттєвістю і нестандартністю. Його вірші спонукають замислитись над важливим і поринути у вирій думок, вони пробивають словами серце, пробуджують почуття та заліковують душевні рани. Разом зі своєю давньою подругою Юлією Шатило, Міха створив оригінальний проект – реп-гурт «Апокриф», в якому виконує пісні не лише на власні вірші, а й на поезію українських класиків. Так, в арсеналі митців вже безліч композицій, що дали нове життя творчості Тараса Шевченка, Ліни Костенко та Василя Стуса. Нині «Апокриф» є частим гостем на різноманітних концертах та фестивалях, і вже має свою маленьку армію прихильників. Та творити хлопцю вдається не просто, постійні проблеми зі здоров’ям після нещасного випадку, фінансові труднощі та нерозуміння його творчості іншими дають про себе знати.
Нині, в період чергової душевної кризи поет не витримав та взяв один квиток «в нікуди», щоб знайти бажаний спокій.
Про свої погляди на життя та творчість учасники гурту «Апокриф» Міха Невідомський та Юлія Шатило напередодні Дня молоді розповіли «Бучанським новинам».
- Любов до музики у вас від народження?
![]()
М.: -Взагалі так, але до музичної школи я пішов аж в сімнадцять, незважаючи на те, що в мене не було жодних вокальних даних.
- Звідки з’явилось таке раптове бажання?
М.: - Якщо чесно, то мені просто подобалась викладачка вокалу, що там працювала. Вона оточувала себе лише творчими людьми. Тому, я зрозумів, щоб завоювати її серце доведеться попрацювати над собою. З цього нічого не вийшло, почуття згодом забулись, зате необхідні вміння я все-таки отримав.
- Юліє, тебе до музичної школи теж кохання привело?
Ю.: -Слава Богу, ні. Музикою та вокалом я займалась ще з 6-го класу.
- Можна сказати, що ви з Міхою познайомились завдяки музиці?
Ю.: - Загалом так. А згодом Міха написав свій перший куплет для гурту «Фенікс», вокалісткою якого була я. Та проіснував цей колектив не довго.
- І чому ж він розпався?
Ю.: -«Розпався» це занадто голосно сказано. Це «Віа Гра» може й розпадається. А тут люди дорослішають і припиняють займатись аби-чим.
- Міха, а ти чим займався до створення «Апокрифу»?
М.: -Ще під час навчання в музичній школі я написав пісню «Нове покоління». Хоч тоді не планував нічого створювати. І я її навіть кілька разів виконав в місті Буча.
Але згодом я все ж зібрав власний гурт, він мав назву «Проти волі». Ми грали «важку» музику. Через певний час я зрозумів, що музика це не просто хобі, це моє життя.
![]()
- Що було далі?
М.: -У складі гурту «Проти волі» я виступав на київських сценах та різноманітних фестивалях. Втім цей проект проіснував теж недовго, через три роки колектив розійшовся. Причина в тому, що наша музика була занадто неформатною.
Після цього я продовжив творчі пошуки, але працював вже в іншому напрямку – реп-музиці. Один за одним почали з’являтись нові проекти: «2013», «Міхей Мораліс» та «Холод птиц». Та їхня діяльність завершувалась так блискавично швидко, як і починалась.
- І після цих не досить вдалих проектів ви разом об’єднались в «Апокриф»?
Ю.: - Загалом, так. «Апокриф» - це втілення ідеї робити музику для всіх. В 2012 вийшов наш перший альбом «Дивні думки», і в цьому альбомі була спроба римувати вірші, класти їх на реп.
М.: - Найперший твір, з яким ми проекспериментували – вірш Тараса Шевченка «Не женися на багатій». І вийшло досить вдало. Нині ми один за одним виконуємо так звані «порепані» вірші.
- Ви говорите про те, що на творчість не вистачає фінансування, та у «Апокрифу» вже безліч власних кліпів.
Ю.: - Так і є. Кошти на запис нового альбому іноді доводиться шукати місяцями. І якість записаної музики залежить від розміру грошової суми.
М.: - А от в кліпи не вкладено жодної копійки, всі відео, які в нас є – зняті на голому ентузіазмі. Дещо знімав я, а дещо студенти з Поплавського. Це називається «зроби сам».
- У вас вже чималий творчий доробок, на вулицях, мабуть, впізнають?
М.: - Смішно, що впізнали у Львові. А в рідній Бучі – майже ніхто про нас не знає. Саме у Львові цього року трапилась визначна подія – я потрапив на телеканал «ZIK», в передачу «Добрий ZIK». Слухачка «Апокрифу», дівчинка з села на заході України, прочитала мій пост в фейсбуці про те, що ми не маємо коштів на запис нового альбому і вирішила допомогти. Вона зв’язалась із журналістами цієї програми і разом з ними влаштувала мені грандіозний сюрприз – я отримав можливість записати альбом в професійній студії, а ще мене запросили взяти участь в реп-фестивалі на одній сцені разом з уже відомими українськими реперами.
- Тепер ти знову поїдеш у Львів. І зрозуміло, звідки таке бажання.
М.: -Львів – це моє місто. Здається лише там я почуваюся найкомфортніше. Я взяв квиток лише в один бік, а там як вийде. Зробив це тому, що відчув – в рідному місті мене зараз нічого не тримає. Тому потрібно їхати і будувати свою долю самому. А сидіти склавши руки – марна трата часу. Хоча звичайно їду не назавжди. Буча - моє рідне місто, і тут я маю теж лишити слід.
- Які зараз маєте плани?
Ю.: - Ось-ось має вийти в світ новий альбом «Апокрифу». Він буде досить позитивним та вже має оптимістичну назву «Буде краще».
М.: - А я ще хочу поїхати в гори, знайти печеру і залишитись там жити.
- Давай щось позитивніше.
М.: -Позитивніше? Знайти дівчину, поїхати в гори, знайти печеру і залишитись там жити. Та насправді - хочеться лише того, щоб моя творчість була потрібною людям.
- Юля, ти розділяєш погляди на життя Міхи?
Ю.: -Взагалі ми різні. Він займається лише творчістю, а я так не можу. Я викладаю акторську майстерність діткам, а також проводжу психологічні тренінги в НАУ. Якби я була тільки вокалісткою «Апокрифу», то жити б не змогла. Тому що мені за це нічого не платять.
М.: Так, Юля розуміє, що потрібно якось виживати, і я це поважаю. А я не піду на роботу, якщо нахлине натхнення щось написати. Вона думає інакше, але при цьому досить творча людина.
- Думав про те, що Юля може піти з «Апокрифу»?
М.: -Якщо вона піде, то «Апокрифу» не буде. Я не можу собі уявити кращої вокалістки, ніж Юля.
- Міха, а ти окрім творчості чимось ще займаєшся?
М.: -Я маю багато спеціальностей. Моя перша професія –тракторист. Друга – режисер театру. Після цього я закінчив факультет культурології. Та постійної роботи в мене ніколи не було. На моє життя дуже вплинула травма. Ще десять років тому мене побили гопніки за 30 гривень, на той час це була моя стипендія. З тих пір я маю серйозні проблеми із зором, вже переніс багато операцій.
- Що зараз для вас найголовніше в житті?
Ю.: - Працювати і цим самим робити світ хоч трішечки кращим, та просто насолоджуватись життям в усіх його проявах.
М.: - Найголовніше, мабуть, залишити слід в творчості, бо статки можуть зникнути в одну мить, а творчість буде завжди. Людини не буде, але її творчість залишиться жити. От моя філософія життя.
Міха Невідомський – унікальний бучанський поет та виконавець, що дивує своєю чуттєвістю і нестандартністю. Його вірші спонукають замислитись над важливим і поринути у вирій думок, вони пробивають словами серце, пробуджують почуття та заліковують душевні рани. Разом зі своєю давньою подругою Юлією Шатило, Міха створив оригінальний проект – реп-гурт «Апокриф», в якому виконує пісні не лише на власні вірші, а й на поезію українських класиків. Так, в арсеналі митців вже безліч композицій, що дали нове життя творчості Тараса Шевченка, Ліни Костенко та Василя Стуса. Нині «Апокриф» є частим гостем на різноманітних концертах та фестивалях, і вже має свою маленьку армію прихильників. Та творити хлопцю вдається не просто, постійні проблеми зі здоров’ям після нещасного випадку, фінансові труднощі та нерозуміння його творчості іншими дають про себе знати.Нині, в період чергової душевної кризи поет не витримав та взяв один квиток «в нікуди», щоб знайти бажаний спокій.
Про свої погляди на життя та творчість учасники гурту «Апокриф» Міха Невідомський та Юлія Шатило напередодні Дня молоді розповіли «Бучанським новинам».
- Любов до музики у вас від народження?
М.: -Взагалі так, але до музичної школи я пішов аж в сімнадцять, незважаючи на те, що в мене не було жодних вокальних даних.Музику я ніколи не покину.
Паралельно зі створенням музики і записом відеокліпів я не залишаю поетичної творчості. Беру участь у щорічному фестивалі «Поетичний рушник», видаю поетичні збірки, друкуюсь в газеті «Бучанські новини». Є учасником клубу поетів Бучі та збірки «Вірші, які хочеться розібрати на цитати». Зараз разом з відділом культури (завідуюча Олена Завальська) та за підтримки депутата Сергія Мостіпаки (фракція «Нові обличчя») готуємо до запису «Молодіжний гімн Бучі».
Паралельно зі створенням музики і записом відеокліпів я не залишаю поетичної творчості. Беру участь у щорічному фестивалі «Поетичний рушник», видаю поетичні збірки, друкуюсь в газеті «Бучанські новини». Є учасником клубу поетів Бучі та збірки «Вірші, які хочеться розібрати на цитати». Зараз разом з відділом культури (завідуюча Олена Завальська) та за підтримки депутата Сергія Мостіпаки (фракція «Нові обличчя») готуємо до запису «Молодіжний гімн Бучі».
- Звідки з’явилось таке раптове бажання?
М.: - Якщо чесно, то мені просто подобалась викладачка вокалу, що там працювала. Вона оточувала себе лише творчими людьми. Тому, я зрозумів, щоб завоювати її серце доведеться попрацювати над собою. З цього нічого не вийшло, почуття згодом забулись, зате необхідні вміння я все-таки отримав.
- Юліє, тебе до музичної школи теж кохання привело?
Ю.: -Слава Богу, ні. Музикою та вокалом я займалась ще з 6-го класу.
- Можна сказати, що ви з Міхою познайомились завдяки музиці?
Ю.: - Загалом так. А згодом Міха написав свій перший куплет для гурту «Фенікс», вокалісткою якого була я. Та проіснував цей колектив не довго.
- І чому ж він розпався?
Ю.: -«Розпався» це занадто голосно сказано. Це «Віа Гра» може й розпадається. А тут люди дорослішають і припиняють займатись аби-чим.
- Міха, а ти чим займався до створення «Апокрифу»?
М.: -Ще під час навчання в музичній школі я написав пісню «Нове покоління». Хоч тоді не планував нічого створювати. І я її навіть кілька разів виконав в місті Буча.
Але згодом я все ж зібрав власний гурт, він мав назву «Проти волі». Ми грали «важку» музику. Через певний час я зрозумів, що музика це не просто хобі, це моє життя.
- Що було далі?М.: -У складі гурту «Проти волі» я виступав на київських сценах та різноманітних фестивалях. Втім цей проект проіснував теж недовго, через три роки колектив розійшовся. Причина в тому, що наша музика була занадто неформатною.
Після цього я продовжив творчі пошуки, але працював вже в іншому напрямку – реп-музиці. Один за одним почали з’являтись нові проекти: «2013», «Міхей Мораліс» та «Холод птиц». Та їхня діяльність завершувалась так блискавично швидко, як і починалась.
- І після цих не досить вдалих проектів ви разом об’єднались в «Апокриф»?
Ю.: - Загалом, так. «Апокриф» - це втілення ідеї робити музику для всіх. В 2012 вийшов наш перший альбом «Дивні думки», і в цьому альбомі була спроба римувати вірші, класти їх на реп.
М.: - Найперший твір, з яким ми проекспериментували – вірш Тараса Шевченка «Не женися на багатій». І вийшло досить вдало. Нині ми один за одним виконуємо так звані «порепані» вірші.
- Ви говорите про те, що на творчість не вистачає фінансування, та у «Апокрифу» вже безліч власних кліпів.
Ю.: - Так і є. Кошти на запис нового альбому іноді доводиться шукати місяцями. І якість записаної музики залежить від розміру грошової суми.
М.: - А от в кліпи не вкладено жодної копійки, всі відео, які в нас є – зняті на голому ентузіазмі. Дещо знімав я, а дещо студенти з Поплавського. Це називається «зроби сам».
- У вас вже чималий творчий доробок, на вулицях, мабуть, впізнають?
М.: - Смішно, що впізнали у Львові. А в рідній Бучі – майже ніхто про нас не знає. Саме у Львові цього року трапилась визначна подія – я потрапив на телеканал «ZIK», в передачу «Добрий ZIK». Слухачка «Апокрифу», дівчинка з села на заході України, прочитала мій пост в фейсбуці про те, що ми не маємо коштів на запис нового альбому і вирішила допомогти. Вона зв’язалась із журналістами цієї програми і разом з ними влаштувала мені грандіозний сюрприз – я отримав можливість записати альбом в професійній студії, а ще мене запросили взяти участь в реп-фестивалі на одній сцені разом з уже відомими українськими реперами.
- Тепер ти знову поїдеш у Львів. І зрозуміло, звідки таке бажання.
М.: -Львів – це моє місто. Здається лише там я почуваюся найкомфортніше. Я взяв квиток лише в один бік, а там як вийде. Зробив це тому, що відчув – в рідному місті мене зараз нічого не тримає. Тому потрібно їхати і будувати свою долю самому. А сидіти склавши руки – марна трата часу. Хоча звичайно їду не назавжди. Буча - моє рідне місто, і тут я маю теж лишити слід.
- Які зараз маєте плани?
Ю.: - Ось-ось має вийти в світ новий альбом «Апокрифу». Він буде досить позитивним та вже має оптимістичну назву «Буде краще».
М.: - А я ще хочу поїхати в гори, знайти печеру і залишитись там жити.
- Давай щось позитивніше.
М.: -Позитивніше? Знайти дівчину, поїхати в гори, знайти печеру і залишитись там жити. Та насправді - хочеться лише того, щоб моя творчість була потрібною людям.
- Юля, ти розділяєш погляди на життя Міхи?
Ю.: -Взагалі ми різні. Він займається лише творчістю, а я так не можу. Я викладаю акторську майстерність діткам, а також проводжу психологічні тренінги в НАУ. Якби я була тільки вокалісткою «Апокрифу», то жити б не змогла. Тому що мені за це нічого не платять.
М.: Так, Юля розуміє, що потрібно якось виживати, і я це поважаю. А я не піду на роботу, якщо нахлине натхнення щось написати. Вона думає інакше, але при цьому досить творча людина.
- Думав про те, що Юля може піти з «Апокрифу»?
М.: -Якщо вона піде, то «Апокрифу» не буде. Я не можу собі уявити кращої вокалістки, ніж Юля.
- Міха, а ти окрім творчості чимось ще займаєшся?
М.: -Я маю багато спеціальностей. Моя перша професія –тракторист. Друга – режисер театру. Після цього я закінчив факультет культурології. Та постійної роботи в мене ніколи не було. На моє життя дуже вплинула травма. Ще десять років тому мене побили гопніки за 30 гривень, на той час це була моя стипендія. З тих пір я маю серйозні проблеми із зором, вже переніс багато операцій.
- Що зараз для вас найголовніше в житті?
Ю.: - Працювати і цим самим робити світ хоч трішечки кращим, та просто насолоджуватись життям в усіх його проявах.
М.: - Найголовніше, мабуть, залишити слід в творчості, бо статки можуть зникнути в одну мить, а творчість буде завжди. Людини не буде, але її творчість залишиться жити. От моя філософія життя.
