Кожне місто має знакові місця, в яких закодовані справжні його цінності. Вони є і в Бучі. Одним з них по праву можна вважати школу мистецтв ім. Левка Ревуцького. Слава про неї шириться Україною і вказує на те, що місцевим пріоритетом є діти та їх розвиток. В цьому впевнена Олена Дубравіна, яка вже майже 13 років навчає дітей опановувати таємниці фортепіанної майстерності, а останні роки очолює заклад.
Про школу, про дітей, про творчість ми говорили з Оленою Валентинівною, яка нещодавно відзначила невеличкий ювілей (збережемо жіночу інтригу), достатній, аби їй довіряти в цих питаннях.
![]()
- Почнемо з принципового питання. Чому школа мистецтв, а не звична музична?
Мистецтво має безліч проявів. А школа мистецтв відповідно дає можливість дитині проявитися ширше, знайти себе в різних формах мистецтва. В цьому і є перевага нашого закладу. До нас приходять діти, скажімо, на хореографію, а відчувши творчу атмосферу, дуже часто вступають і до інших відділень. Є такі вундеркінди, які встигають проявитися в кожному напрямку: і танцюють, і грають, і співають, і малюють. І це не одиниці.
- В школі передбачаються суміжні дисціпліни?
Обов›язково. Вокал передбачає вивчення музичної грамоти та оволодіння інструментом. Музиканти само собою вивчають цілий ряд допоміжних дисциплін. Та й художники мають цілий спектр додаткових предметів. Це тільки здається, що прийшов і почав творити. В цілому, ми ставимо перед собою завдання виховати не професіонала, а духовно тонку людину.
- Тим не менше, ви маєте приклади, коли школа стала стартом творчої кар`єри?
Достатньо багато наших вихованців продовжують займатися мистецтвом на професійному рівні. Я завжди повторюю свідоцтво про закінчення школи - це і перший крок для тих, хто бачить себе в мистецтві професіоналом, і здатність розуміти мову мистецтва, що необхідно для будь-якої культурної людини.
![]()
- А бувають безталанні діти?
За стільки років своєї роботи не зустріла жодної, яка б не мала здібностей. Просто їх треба виявити. Ми на вступних іспитах пропонуємо різного типу завдання і виявляємо ті приховані резерви. Іноді дитину приводять на одне відділення, а ми пропонуємо інше. В будь-якому випадку рішення за батьками. І в той же час є приклади, коли дитина приходить, наприклад, на вокал, а взяти може не більше чотирьох нот, але так хоче співати, що через пару років ви і не подумаєте, що їй було так складно, але повсякденна робота далася взнаки.
- На яке відділення у вас найбільший набір?
- Наразі, музичне відділення. І більшість дітей бажають грати на фортепіано. Але заглиблюючись в процес і розуміючи наскільки він складний, діти часто лякаються. Тоді доводиться включати педагогічні та психологічні прийоми, щоб підтримати інтерес до навчання: ідуть в хід і пісеньки, і веселі етюди. А потім, коли включається азарт і конкуренція між виконавцями, інструмент уже виступає як спосіб ствердження серед однолітків. До речі, дуже стимулюють дітей конкурси та публічні виступи. Тому ми так активно концертуємо і конкурсуємо.
- А діти встигають? Дуже часто останнім часом доводиться стикатися з думкою, що дорослі позбавляють дітей дитинства.
Я проти такої точки зору. Безперечно, батьки не повинні тиснути на дітей. З іншого боку, дитинство полягає не в тому, щоб пускати по вітру ці важливі роки. Як і доросле, дитяче життя має бути наповненим. Співати, танцювати, ліпити, грати на інструменті - це і є вибір подальшого життєвого шляху. Чим більше наповнені смислом розваги в дитинстві, тим легшою буде адаптація у дорослому віці.
- Ви працюєте в школі мистецтв з 2003 року. Є відмінність між дітьми початку двотисячних і теперішніх?
Різниця дуже помітна. Навіть по рівню випускних іспитів: твори складніші, рівень виконання вищий. Тут багато причин. У вільній країні - розкутіші і діти. Крім того, без зайвих диферамбів владі, всім відомо, що театр починається з вішалки, маючи на увазі і будівлю, і матеріальну базу школи. Навіть просто увійшовши до приміщення, ти відчуваєш себе гордим, що маєш можливість бути причетним до атмосфери творчості і натхнення. Для цього створені всі умови. Треба відзначити і педагогічний колектив - таких ентузіастів ще треба пошукати. У нас взагалі виник гармонійний трикутник: учні - вчителі - батьки. І всі аж палають від бажання здобувати все кращих результатів.
![]()
- Зараз такий складний час, що, мабуть, не кожній родині по кишені навчання дітей в таких спеціалізованих закладах, як школа мистецтв.
В школі вчаться діти сімей з різним достатком . Ця ідеологія закладена ще на момент її створення і зберігається й понині. Оплата у нас зберігається символічна: від 50 до 250 грн. за місяць в залежності від обраного відділення або музичного інструменту. В цю суму входить і спеціалізація, і всі суміжні предмети. Я вам скажу, що у нас вчиться багато дітей, що переїхали зі Сходу або Криму. Вони переважно із не надто заможних сімей, але їхні батьки часто навідуються до нас із словами подяки і зізнаються, що в своїх рідних містах навіть і мріяти не могли про такі можливості для своїх дітей.
- І останнє запитання. Що для Вас школа мистецтв? Робота, творчість, хоббі чи може щось інше?
Скажу прямо. Школа мистецтв - це моє життя. Говорю ці слова абсолютно щиро. Я ніколи не ділю день на роботу і не роботу. В школі займаюся і адміністративними справами, і педагогічними - маю 9 учнів, і творчими - сценарії, виступи, концерти... День відсутності - це вже іспит: в голові нагромаджуються справи, що розпочаті і незакінчені: проекти, зустрічі і багато-багато іншого надважливого. Дійсно, так співпало, що моя потреба у спілкуванні, реалізації в творчості близька духу, який панує в школі мистецтв. Щасливі обличчя дітей та їхніх батьків - це своєрідний допінг, який підживлює щоденне бажання сьогодні зробити краще, ніж було вчора.
- Дякую за цікаву розмову.
Про школу, про дітей, про творчість ми говорили з Оленою Валентинівною, яка нещодавно відзначила невеличкий ювілей (збережемо жіночу інтригу), достатній, аби їй довіряти в цих питаннях.
- Почнемо з принципового питання. Чому школа мистецтв, а не звична музична?Мистецтво має безліч проявів. А школа мистецтв відповідно дає можливість дитині проявитися ширше, знайти себе в різних формах мистецтва. В цьому і є перевага нашого закладу. До нас приходять діти, скажімо, на хореографію, а відчувши творчу атмосферу, дуже часто вступають і до інших відділень. Є такі вундеркінди, які встигають проявитися в кожному напрямку: і танцюють, і грають, і співають, і малюють. І це не одиниці.
- В школі передбачаються суміжні дисціпліни?
Обов›язково. Вокал передбачає вивчення музичної грамоти та оволодіння інструментом. Музиканти само собою вивчають цілий ряд допоміжних дисциплін. Та й художники мають цілий спектр додаткових предметів. Це тільки здається, що прийшов і почав творити. В цілому, ми ставимо перед собою завдання виховати не професіонала, а духовно тонку людину.
- Тим не менше, ви маєте приклади, коли школа стала стартом творчої кар`єри?
Достатньо багато наших вихованців продовжують займатися мистецтвом на професійному рівні. Я завжди повторюю свідоцтво про закінчення школи - це і перший крок для тих, хто бачить себе в мистецтві професіоналом, і здатність розуміти мову мистецтва, що необхідно для будь-якої культурної людини.
- А бувають безталанні діти? За стільки років своєї роботи не зустріла жодної, яка б не мала здібностей. Просто їх треба виявити. Ми на вступних іспитах пропонуємо різного типу завдання і виявляємо ті приховані резерви. Іноді дитину приводять на одне відділення, а ми пропонуємо інше. В будь-якому випадку рішення за батьками. І в той же час є приклади, коли дитина приходить, наприклад, на вокал, а взяти може не більше чотирьох нот, але так хоче співати, що через пару років ви і не подумаєте, що їй було так складно, але повсякденна робота далася взнаки.
- На яке відділення у вас найбільший набір?
- Наразі, музичне відділення. І більшість дітей бажають грати на фортепіано. Але заглиблюючись в процес і розуміючи наскільки він складний, діти часто лякаються. Тоді доводиться включати педагогічні та психологічні прийоми, щоб підтримати інтерес до навчання: ідуть в хід і пісеньки, і веселі етюди. А потім, коли включається азарт і конкуренція між виконавцями, інструмент уже виступає як спосіб ствердження серед однолітків. До речі, дуже стимулюють дітей конкурси та публічні виступи. Тому ми так активно концертуємо і конкурсуємо.
Бучанська школа мистецтв ім. Левка Ревуцького – це 50 працівників, 735 дітей, що навчаються за трьома напрямками: музичний, хореографічний, образотворчий.
• Найчисельніше відділення – музичне. Тут опановують мистецтво гри на фортепіано, скрипці, гітарі, бандурі, акордеоні, баяні, духових інструментах, а також естрадний і класичний вокал.
Творчі колективи: хор «Щасливе дитинство» (старша і молодша група, викладач Бондар Т.А.), ансамбль скрипалів «Дружні смички» (викладачі: Алімова Т.І.,Попова Ю.А.), ансамбль гітаристів «Смайл» (викладач Матерев О.А.), ансамбль бандуристів (викладач Бондар Т.А.), фортепіанні дуети, зразковий вокальний ансамбль «Мрія» (викладач Донець А.О.) та вокальний ансамбль «Мальви» (викладач Марщівська М.Б.), тріо викладачів: «Елегія » - у складі Алімової Т.І.( альт), Попової Ю.А.(скрипка), Мринської І.О. (фортепіано), та «Віолетта» у складі Глієвої М.Б.( скрипка), Алімової Т.І.(альт), Перехожук Ж.В.(фортепіано) та Макій Т.П. акордеон).
• В школі представлені три напрямки хореографії: народний, сучасний, бальний танець: зразковий хореографічний колектив «Фантазія» ( керівник Муляр Г.П.), «Оксамит» (керівник Вижга О.К.) та «Legrand» (керівник Московченко О.Ф.).
• Образотворче мистецтво: малюнок, скульптура, графіка.
• Найчисельніше відділення – музичне. Тут опановують мистецтво гри на фортепіано, скрипці, гітарі, бандурі, акордеоні, баяні, духових інструментах, а також естрадний і класичний вокал.
Творчі колективи: хор «Щасливе дитинство» (старша і молодша група, викладач Бондар Т.А.), ансамбль скрипалів «Дружні смички» (викладачі: Алімова Т.І.,Попова Ю.А.), ансамбль гітаристів «Смайл» (викладач Матерев О.А.), ансамбль бандуристів (викладач Бондар Т.А.), фортепіанні дуети, зразковий вокальний ансамбль «Мрія» (викладач Донець А.О.) та вокальний ансамбль «Мальви» (викладач Марщівська М.Б.), тріо викладачів: «Елегія » - у складі Алімової Т.І.( альт), Попової Ю.А.(скрипка), Мринської І.О. (фортепіано), та «Віолетта» у складі Глієвої М.Б.( скрипка), Алімової Т.І.(альт), Перехожук Ж.В.(фортепіано) та Макій Т.П. акордеон).
• В школі представлені три напрямки хореографії: народний, сучасний, бальний танець: зразковий хореографічний колектив «Фантазія» ( керівник Муляр Г.П.), «Оксамит» (керівник Вижга О.К.) та «Legrand» (керівник Московченко О.Ф.).
• Образотворче мистецтво: малюнок, скульптура, графіка.
- А діти встигають? Дуже часто останнім часом доводиться стикатися з думкою, що дорослі позбавляють дітей дитинства.
Я проти такої точки зору. Безперечно, батьки не повинні тиснути на дітей. З іншого боку, дитинство полягає не в тому, щоб пускати по вітру ці важливі роки. Як і доросле, дитяче життя має бути наповненим. Співати, танцювати, ліпити, грати на інструменті - це і є вибір подальшого життєвого шляху. Чим більше наповнені смислом розваги в дитинстві, тим легшою буде адаптація у дорослому віці.
- Ви працюєте в школі мистецтв з 2003 року. Є відмінність між дітьми початку двотисячних і теперішніх?
Різниця дуже помітна. Навіть по рівню випускних іспитів: твори складніші, рівень виконання вищий. Тут багато причин. У вільній країні - розкутіші і діти. Крім того, без зайвих диферамбів владі, всім відомо, що театр починається з вішалки, маючи на увазі і будівлю, і матеріальну базу школи. Навіть просто увійшовши до приміщення, ти відчуваєш себе гордим, що маєш можливість бути причетним до атмосфери творчості і натхнення. Для цього створені всі умови. Треба відзначити і педагогічний колектив - таких ентузіастів ще треба пошукати. У нас взагалі виник гармонійний трикутник: учні - вчителі - батьки. І всі аж палають від бажання здобувати все кращих результатів.
- Зараз такий складний час, що, мабуть, не кожній родині по кишені навчання дітей в таких спеціалізованих закладах, як школа мистецтв. В школі вчаться діти сімей з різним достатком . Ця ідеологія закладена ще на момент її створення і зберігається й понині. Оплата у нас зберігається символічна: від 50 до 250 грн. за місяць в залежності від обраного відділення або музичного інструменту. В цю суму входить і спеціалізація, і всі суміжні предмети. Я вам скажу, що у нас вчиться багато дітей, що переїхали зі Сходу або Криму. Вони переважно із не надто заможних сімей, але їхні батьки часто навідуються до нас із словами подяки і зізнаються, що в своїх рідних містах навіть і мріяти не могли про такі можливості для своїх дітей.
- І останнє запитання. Що для Вас школа мистецтв? Робота, творчість, хоббі чи може щось інше?
Скажу прямо. Школа мистецтв - це моє життя. Говорю ці слова абсолютно щиро. Я ніколи не ділю день на роботу і не роботу. В школі займаюся і адміністративними справами, і педагогічними - маю 9 учнів, і творчими - сценарії, виступи, концерти... День відсутності - це вже іспит: в голові нагромаджуються справи, що розпочаті і незакінчені: проекти, зустрічі і багато-багато іншого надважливого. Дійсно, так співпало, що моя потреба у спілкуванні, реалізації в творчості близька духу, який панує в школі мистецтв. Щасливі обличчя дітей та їхніх батьків - це своєрідний допінг, який підживлює щоденне бажання сьогодні зробити краще, ніж було вчора.
- Дякую за цікаву розмову.
МУЗИЧНА ДИНАСТІЯ
120 тисяч народних пісень зібрано по цілій Україні
Олена Валентинівна завжди пишалася своїми батьками й досі їх вважає прикладом для наслідування. Своє життя вони присвятили українському фольклору. 120 тисяч пісень, приспівок, балад зібрали вони по Україні. Вся духовна спадщина отримала життя в книжках, розшифрованих записах, а ще багато чого чекає на публікацію і зберігається в музично-педагогічному відділенні Сумського університету, одним із засновників якого і був Валентин Володимирович Дубравін.
З народження, згадує Олена Дубравіна, вона була оточена музикою і народною, і класичною. Тому питання – ким бути – не стояло. Зрозуміло, музикантом. «Мене ніхто не примушував вчитися грі на фортепіано – все відбувалося само собою. Та й як по-іншому можна було планувати своє майбутнє? По материній лінії – всі музиканти. Твори Григорія Ілліча Орлянського, дідуся по материній лінії, й досі залишаються популярними серед піаністів, що роблять перші кроки в оволодінні інструментом.
Мама з татом познайомилися в Київській консерваторії, де вчилися на музикознавців. До того батько уже пройшов складний життєвий шлях. Він ніколи не бачив своїх батьків, народившись у 1933 році. У дитячому будинку обрав для себе прізвище Дубравін – по аналогії з диктором, голос якого полюбив. У війну, будучи хлопчиком, партизанив на Вінничині, де підірвався на міні і майже втратив зір. Уже після війни, маючи здібності до музики і співу, отримав спеціальну освіту. Та й присвятив музиці все своє життя.
Олена Валентинівна, розповідаючи про батьків, зізналася: «От бачите. Хоч з дитинства я й допомогала батькам в їх роботі, але династії фольклористів не склалося, але музична – можна сказати – так».
120 тисяч народних пісень зібрано по цілій Україні
Олена Валентинівна завжди пишалася своїми батьками й досі їх вважає прикладом для наслідування. Своє життя вони присвятили українському фольклору. 120 тисяч пісень, приспівок, балад зібрали вони по Україні. Вся духовна спадщина отримала життя в книжках, розшифрованих записах, а ще багато чого чекає на публікацію і зберігається в музично-педагогічному відділенні Сумського університету, одним із засновників якого і був Валентин Володимирович Дубравін.
З народження, згадує Олена Дубравіна, вона була оточена музикою і народною, і класичною. Тому питання – ким бути – не стояло. Зрозуміло, музикантом. «Мене ніхто не примушував вчитися грі на фортепіано – все відбувалося само собою. Та й як по-іншому можна було планувати своє майбутнє? По материній лінії – всі музиканти. Твори Григорія Ілліча Орлянського, дідуся по материній лінії, й досі залишаються популярними серед піаністів, що роблять перші кроки в оволодінні інструментом.
Мама з татом познайомилися в Київській консерваторії, де вчилися на музикознавців. До того батько уже пройшов складний життєвий шлях. Він ніколи не бачив своїх батьків, народившись у 1933 році. У дитячому будинку обрав для себе прізвище Дубравін – по аналогії з диктором, голос якого полюбив. У війну, будучи хлопчиком, партизанив на Вінничині, де підірвався на міні і майже втратив зір. Уже після війни, маючи здібності до музики і співу, отримав спеціальну освіту. Та й присвятив музиці все своє життя.
Олена Валентинівна, розповідаючи про батьків, зізналася: «От бачите. Хоч з дитинства я й допомогала батькам в їх роботі, але династії фольклористів не склалося, але музична – можна сказати – так».
