
- Ніякої «таємниці» немає, це просто «бомба»,- сміючись відповідає та. – Наші шановані земляки Лідія та Іван Кухаренки на Великдень цьогоріч відзначатимуть 60-річчя весілля.
Як терміново добратися в Синяк можливості не знаходжу, тож вимушено дзвоню своєму молодому приятелю Дмитру Гапченку, мовляв, так і так, потрібно негайно потрапити сьогодні в одне з чарівних сіл Бучанської об’єднаної громади. Без умовлянь Дмитро Олександрович відразу погодився редакції «підставити плече». В обідню перерву ми вже були біля сільської ради. Віра Олександрівна в термінових справах десь відлучилась, тож на нас уже чекав сільський голова Павло Єрига. Я про це так щиро розповідаю лише тому, щоб усі знали, як ми дружньо і швидко в нашій об’єднаній громаді вирішуємо питання не лише державної ваги, а й, скажімо, побутові.

- Зараз дідусь,- ніяковіло мовила вона,- приодягнеться і також вийде до вас.
Аж ось на порозі з’являється й Іван Григорович. Вітаючись з нами, він до кожного уважно придивляється своїми голубими, як небо, та трішки побляклими очима, бо видно людина уже не добачає. Розговорилися. Здебільшого мова йшла про минуле подружжя Кухаренків.
Біографія в них типова, як для всіх, хто горбатився в колгоспі лише за кляті трудодні. Особливо тяжкі були повоєнні роки. Босе дитинство, давучі черги за хлібом та й з одягом і взуттям були одні проблеми. Потім була постійно виснажлива робота на колгоспних ланах і фермах. Ким вони тільки не працювали.

Буваючи в Синяку, невільно помічаю, як воно міняється, причому в кращу сторону. Не курні хати, а справжні тобі особняки в убранстві опоряджувальних матеріалів нового покоління. Але мене особливо ваблять старі будівлі, як от хата Кухаренків. Вони, як правило, візерунково оббиті вагонкою, красивою мережевою лиштвою та багато ще якими витворами мистецтва. І все це Іван Григорович зробив власними руками. Що цікаво, його роботи можна побачити й на інших будинках його односельців.

В городі ось-ось зацвіте полуниця, уже готові до споживання пера цибулі й часнику. Кілька соток гоподарі засадили картоплею, посіяли моркву, столовий буряк, петрушку і кріп. Готові грядки під посадку помідорів і солодкого перцю, капусти і редьки. Рясно цвітуть яблуні і груші, сливи і вишні. Звичайно, Іван Григорович і Лідія Дмитрівна уже не можуть все це підтримувати в такому порядку, як було колись. Тепер їм постійно допомагають сини і невістки, а ще шість внуків та десять правнуків.
У Синяку про Лідію та Івана Кухаренків ніхто поганого слова не скаже. В сільській раді з повагою розповідали не тільки про винуватців ювілейного торжества, а й про молодших членів родини. І вчились непогано, і працьовиті та сумлінні, і чемні. А що вже дружні – одне за одного горою стоять. До всякої роботи звичні і ніколи її не цураються. І в цьому також найбільша заслуга Лідії Дмитрівни та Івана Григоровича, які в ці Великодні свята відзначатимуть шестидесятиріччя свого подружнього життя.

Фото: Дмитро ГАПЧЕНКО