» » » Шістдесяту весну зутрічають разом

Шістдесяту весну зутрічають разом

Шістдесяту весну зутрічають разомПро синяківську сім’ю Кухаренків по телефону повідомила мені секретар сільської ради Віра Боголій. Знаю, ця людина так собі, знічев’я, запрошувати не буде. Та все ж не витримав і попросив Віру Олександрівну хоч трохи пролити світло на «таємницю» цієї сім’ї.
- Ніякої «таємниці» немає, це просто «бомба»,- сміючись відповідає та. – Наші шановані земляки Лідія та Іван Кухаренки на Великдень цьогоріч відзначатимуть 60-річчя весілля.

Як терміново добратися в Синяк можливості не знаходжу, тож вимушено дзвоню своєму молодому приятелю Дмитру Гапченку, мовляв, так і так, потрібно негайно потрапити сьогодні в одне з чарівних сіл Бучанської об’єднаної громади. Без умовлянь Дмитро Олександрович відразу погодився редакції «підставити плече». В обідню перерву ми вже були біля сільської ради. Віра Олександрівна в термінових справах десь відлучилась, тож на нас уже чекав сільський голова Павло Єрига. Я про це так щиро розповідаю лише тому, щоб усі знали, як ми дружньо і швидко в нашій об’єднаній громаді вирішуємо питання не лише державної ваги, а й, скажімо, побутові.

Шістдесяту весну зутрічають разомІ ось ми вже біля будинку Кухаренків. Павло Іванович тихенько прочиняє хвіртку до подвір’я ювілярів. Стукає в двері ганку. До нас виходить Лідія Дмитрівна у явно святковому вбранні і з усмішкою на вустах чемно вітається. Не потрібно багато слів, щоб зрозуміти, що ця сивочола жінка рада нас бачити.
- Зараз дідусь,- ніяковіло мовила вона,- приодягнеться і також вийде до вас.
Аж ось на порозі з’являється й Іван Григорович. Вітаючись з нами, він до кожного уважно придивляється своїми голубими, як небо, та трішки побляклими очима, бо видно людина уже не добачає. Розговорилися. Здебільшого мова йшла про минуле подружжя Кухаренків.
Біографія в них типова, як для всіх, хто горбатився в колгоспі лише за кляті трудодні. Особливо тяжкі були повоєнні роки. Босе дитинство, давучі черги за хлібом та й з одягом і взуттям були одні проблеми. Потім була постійно виснажлива робота на колгоспних ланах і фермах. Ким вони тільки не працювали.

Шістдесяту весну зутрічають разомПравда, Іван Григорович після закінчення в 1957 році ремісничого училища отримав професію червонодеревника. Працював на Черкаському судноремонтному заводі столярем. Виготовляв для суден різні шафи, ліжка та кушетки. Потім, як у всіх: армія, рідне село, несподівана палка любов, будівництво житла. Двічі навідувався до молодої подружньої сім’ї лелека і кожен раз приносив їм чудових синів – Віктора та Володимира.

Буваючи в Синяку, невільно помічаю, як воно міняється, причому в кращу сторону. Не курні хати, а справжні тобі особняки в убранстві опоряджувальних матеріалів нового покоління. Але мене особливо ваблять старі будівлі, як от хата Кухаренків. Вони, як правило, візерунково оббиті вагонкою, красивою мережевою лиштвою та багато ще якими витворами мистецтва. І все це Іван Григорович зробив власними руками. Що цікаво, його роботи можна побачити й на інших будинках його односельців.

Шістдесяту весну зутрічають разомПриємно бачити, наскільки ефективно виглядає будинок Кухаренків, який підтримується в охайному вигляді турботливими руками його господарів. Тут на кожному кроці натхнення і творчий замисел цих сивочолих людей, що роблять місце проживання затишним і красивим. Ретельно доглянута й прибудинкова територія. Праворуч від порога буйно квітнуть тюльпани, уже відпочивають після цвітіння горді нарциси, а ще радуватимуть багатьма фарбами квіти піонів, флокс, ірисів та троянд.

В городі ось-ось зацвіте полуниця, уже готові до споживання пера цибулі й часнику. Кілька соток гоподарі засадили картоплею, посіяли моркву, столовий буряк, петрушку і кріп. Готові грядки під посадку помідорів і солодкого перцю, капусти і редьки. Рясно цвітуть яблуні і груші, сливи і вишні. Звичайно, Іван Григорович і Лідія Дмитрівна уже не можуть все це підтримувати в такому порядку, як було колись. Тепер їм постійно допомагають сини і невістки, а ще шість внуків та десять правнуків.

У Синяку про Лідію та Івана Кухаренків ніхто поганого слова не скаже. В сільській раді з повагою розповідали не тільки про винуватців ювілейного торжества, а й про молодших членів родини. І вчились непогано, і працьовиті та сумлінні, і чемні. А що вже дружні – одне за одного горою стоять. До всякої роботи звичні і ніколи її не цураються. І в цьому також найбільша заслуга Лідії Дмитрівни та Івана Григоровича, які в ці Великодні свята відзначатимуть шестидесятиріччя свого подружнього життя.

Шістдесяту весну зутрічають разомУ хаті цього сімейства багато меблів виготовлених власноруч дідом Іваном. Зокрема, стоїть у вітальні великий стіл, а навколо нього стільці. Дідусь і бабуся мріють, що на перший день Пасхи за ним зберуться всі сини і невістки, внуки і правнуки, а ще близькі родичі та сусіди. Нам же залишається лише побажати, щоб їхні мрії обов’язково здійснились.




Фото: Дмитро ГАПЧЕНКО
Іван ЖУК 
газета: "Бучанські новини" №17 від 29 квітня 2016 року
Синяк обєднання громад
  4
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.