» » » Ті, кому підвладний вогонь

Ті, кому підвладний вогонь

Тридцять років відділяє нас від трагічної дати - 26 квітня 1986 року - аварії на Чорнобильській АЕС. А в пам’яті тих, хто рятував нас від «мирного атому», що вийшов з-під контролю, хто був вимушений кидати свої домівки і на порожньому місці намагався облаштувати нове життя, той весняний сонячний день назавжди залишиться гірким спомином. Та трагедія радіоактивною плямою лягла на українську землю… Сотні загублених, спустошених сіл, тисячі понівечених доль і безкінечний, до безтями, біль...
Залишилося лише каяття і провина перед тими, хто ціною життя і здоров’я став на шляху радіоактивного полум’я, зберігши Київщину, та й цілу Європу, від тотального спустошення.

Першими виступили на боротьбу з вогнем пожежники. Ця сторінка в історії служби порятунку – одна з найтрагічніших. Кожного року 26 квітня жителі Приірпіння збираються біля пам’ятника героя Радянського Союзу Володимира Правика в Ірпені.

Володимир Правик, начальник варти 2-ї пожежної частини Чорнобиля, лейтенант внутрішньої служби, першим – вже через сім хвилин після нічного вибуху - прибув на місце катастрофи, і взяв на себе керівництво діями пожежників. Оцінюючи ситуацію, він в одиночку піднявся на дах зруйнованого енергоблоку з тим, щоб на власні очі побачити результати вибуху. А потому - прийняв єдине можливе рішення: приборкати полум’я, не дати йому поширитися на машинний зал та сусідній атомний реактор.
Як справжній командир бійців-вогнеборців він діяв на найнебезпечніших ділянках. До тієї хвилини, поки не втратив свідомість від отриманої дози радіації…

Пізніше згадували, що коли Володимир збирався на чергування на свою «атомку» (так він у розмовах з дружиною Надією називав службу на ЧАЕС), то повернувся до квартири, щоб захопити магнітофон, а вже за порогом посміхнувся: «Не сумуй!», і помахав рукою. Вже тоді Надія відчула тривогу. Щоб позбавитися її, рефлекторно почала перечитувати листи від чоловіка. У датованому груднем 1985-го він писав: «Нашим дітям ми розповімо про те, як у блакитній юності ми зустрілися для щастя і життя, заради наших дітей».
А в останньому лист,і вже з московської лікарн,і у травні 1986 року були такі оптимістичні рядки: «Я дуже скоро повернуся. Це я тобі обіцяю! Я буду жити!» Та 11 травня, попри зусилля лікарів спеціалізованої лікарні, він помер через згубну дію сотень рентгенів, отриманих на даху зруйнованого ректора.
Володимир Правик не дожив місяць до свого 24-ліття…
Офіцеру-вогнеборцю посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу, а 16 квітня 1996 року указом Президента України нагородили зіркою «За мужність».

В історії ірпінської пожежної служби слово «Чорнобиль» також вписане «великими літерами». Як розповів Анатолій Савату, який з 1982 по 1992 рік очолював ППЧ-10 в селищі Ворзель, ірпінський, бучанський, коцюбинський та ворзельський підрозділи цього єдиного загону о 1 годині 32 хвилини тієї страшної ночі дізналися про аварію на ЧАЕС. Про її масштаби на той момент ніхто ще не знав. Але пізніше, коли доводилося не один тиждень проводити в Прип’яті, істинний розмір катастрофи вже був зрозумілий.

Як свідчить очевидець, пожежникам Приірпіння довелося не лише брати безпосередню участь у тих подіях, але й забезпечувати всім необхідним пожежні частини, які прибували із інших областей України. Сам він на той момент виконував обов’язки заступника начальника служби по тилу. Зокрема, із Ворзеля в ліквідації аварії було задіяно шість чоловік із 18-ти особового складу. Тобто, третина…

Пожежна служба Приірпіння родом з Ворзеля


Пожежна охорона в Ірпінському регіоні була створена на базі селища Ворзель у березні 1930 року і очолив її П.Г.Рибалка. В його розпорядженні було на той час десять вогнеборців.
П.Г.РибалкаНа озброєнні у цієї пожежної дружини був один двокінний віз, на якому встановили бочку з во­дою, насос «Червоний факел», пара багрів, по­жежні сокири, ломи та каски. Все це споряджен­ня знаходилося у повітці біля будівлі селищної ради.
Коли почалася Друга світова війна колишні дружинники, так їх називали тоді, поповнили лави захисників Вітчизни, і більшість з них загинула в боях з фашистами.

У червні 1957 року начальником міської пожежної команди був призначений Олександр Туріков, його заступником - Федір Тимонов. Спочат­ку пожежна команда розташовувалась під наме­том біля селищної Ради. Згодом вона перемістилася до… лазні, у дерев’яну будівлю, яка була збудована сила­ми особового складу пожежної охорони. Новіше пожежне депо було здане в 1961 році. Тоді, в 60-ті роки, на озброєнні у вогнеборців Ворзеля бу­ла вже одна пожежна автомашина та автоцистерна.

З січня 1965 року міська пожежна команда була пе­рейменована на «професійну пожежну частину селища Ворзель».

З 1982-го по 1992 рік підрозділ ППЧ-10 селища Ворзель очолював Анатолій Костянтинович Савату. А на «озброєнні» у пожежників, яких налічувалося за штатним розкладом 18 чоловік, було вже сучасне устаткування.


Бучанський загін вогнеборців


В Бучі пожежна частина була заснована у 1980 році. Бучанцям уже не довелося поневірятися наметами. Капітальна будівля пожежної частини спроектована таким чином, щоб в найкоротший термін, виїхавши по тривозі через троє воріт, дістатися до будь-якої точки району, де сталося лихо.
Першим начальником частини був В.І. Башняк, згодом - Б.М. Стоян. Ветеранами частини є М.Г. Мостицький, В.Г. Недогібченко, Г.С. Маркушин, О.М. Маценко, Л.В. Черниш.
В розмові з начальником бучанської пожежної частини Миколою Грудненком з’ясувалося, що на сьогодні на передовій в боротьбі з вогнем служить 28 чоловік особового складу. Керівник на прохання надати список найбільш добросовісних працівників зауважив: «У нас один – за всіх. І всі – за одного. Живемо дружною сім’єю, разом ризикуємо, разом долаємо труднощі. Тому на привітання заслуговує кожен працівник».

Уже під час розмови признався, що хлопцям засиджуватися у спокої не доводиться. За минулий рік було здійснено 48 бойових виїздів, 102 – на гасіння трав’яного настилу та торфовищ, 7 – на ДТП та 13 – на допомогу невідкладній медичній службі і поліції.
Микола Грудненко зауважує: «Крім безпосередньої служби порятунку від пожеж, ми ведемо ще й широку профілактичну роботу зі школярами та дорослим населенням. І все ж, кожного весняно-літнього сезону у нас роботи відчутно додається. Взимку переважають квартирні пожежі, пов’язані з опалювальним сезоном. А влітку – це ліси, трав’яний настил і наш головний ворог – торф’яники. Ми робимо все від нас залежне: об’їжджаємо найбільш небезпечні ділянки, спілкуємося з городниками, які мають звичку палити сухостій. Від нього потім займаються і торфовища. Зараз – ситуація на контролі. Але хотілося б звернутися до бучанців: будьте обережні з вогнем!»
Алла БАГІРОВА 
газета: "Бучанські новини" №15 від 15 квітня 2016 року
мнс
  5
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.