Під такою назвою в Центральному Будинку культури Бучі відбувся вечір, присвячений 202 річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка.
Державним прапором та рушниками, на тлі яких розміщений портрет Т.Г.Шевченка – так 9 березня була прикрашена сцена ЦБК. Захоплююче літературно-музичне дійство вела елегантна вишукана пара – Костянтин Гордейчук та Анастасія Муляр. Основою програми були хори – «Радість», «Пролісок, «Лілея». Хоровим виконанням твору на слова Т.Г.Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» концерт розпочався, а закінчився він загальним співом «Заповіту» Кобзаря, до якого долучилися всі учасники, а також глядачі.
На святкуванні такої події, звісно, не можна обійтися без українського народного інструменту. Тому на сцені – ансамбль бандуристів Бучанської дитячої школи мистецтв ім. Левка Ревуцького, з творами «Український танок», «Кобзарі», «Край, мій рідний край».
А центром всього дійства, звичайно, були твори самого Кобзаря. Глядачі тепло сприйняли декламацію поеми «Тарасова ніч» у динамічному виконанні Костянтина Гордейчука. Вірш «Молитва» натхненно прочитала Світлана Гордієнко. Вірш «На панщині пшеницю жала» з почуттям прочитала Катерина Цип’ящук. Вадим Бондарчук вразив усіх глибиною свого сприйняття поеми «Кавказ».
Поет-аматор Микола Драчук зачитав власний вірш «До тебе, Тарасе!»
Пройшли літа…Тобі за двісті.
Та йдуть і йдуть від тебе вісті
У пісні, в поетичнім слові,
У єдності, в самій основі.
Через віки, роками йдучи,
Ти проникаєш в наші душі.
Слова свої писав колись ці,
Що як дитя в своїй колисці
До пісні мами прислухає
І пісню мамину прохає.
Ми пам’ятаємо, Тарасе,
Про твої мрії в кожнім слові,
Щоб ми жили, твої нащадки.
У сім’ї вольній, сім’ї новій.
Сьогодні з нами ти, Тарасе,
У світлі нинішнього часу.
Ти бачив звідти це, здаля,
Як кров’ю кропиться земля,
Як ми стаємо на майдани,
Щоб розривалися кайдани
Брехні, облуди, беззакону.
За це боролася до скону
Наша святая Україна,
Яка ніколи на коліна
І не ставала, і не стане.
І, може, кращий час настане
Для долі нашого народу,
Для правди, волі і свободи.
![]()
Впродовж усієї програми вечора глядачі (молодші і старші), все більше і все глибше переймалися значенням великого дня 9-го березня, який подарував світові Шевченка – геніального сина великого народу, невичерпного і нескінченного. Минуло 202 роки з дня народження Т.Г. Шевченка, але й сьогодні як живий говорить він із своїми наступниками. Його невмирущі слова є ідеалом для багатьох поколінь і для нас нині, коли ми взялися за будівництво власної хати – розбудову держави Україна.
Сьогоднішня Україна, без перебільшення, постала завдяки шевченківському незламному духу, його думкам і українському слову. Найкращим пам’ятником Великому Кобзареві буде будівництво нової, вільної, очищеної кров’ю боротьби України! Тарас Шевченко – це душа народу, наша мудрість, наша сила. Нехай же у кожній хаті на чільному місці буде «Кобзар» і заквітчаний портрет великого українського пророка. Нехай його «Заповіт» стане дороговказом для нас у розбудові державності, збереженні мови, звичаїв, пісень. Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові. Нехай здійсняться пророчі Тарасові слова:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі!
Гучними оплесками глядачі висловили подяку творчим колективам: хору «Радість» (художній керівник Ольга Ільницька, концертмейстер Олег Бєлко), ансамблю бандуристів ДШМ (керівник Тетяна Бондар), вокальному жіночому ансамблю «Лілея» (художній керівник Юрій Давиденко), чоловічому ансамблю «Осокори» (художній керівник Валерій Рябиця), хору «Пролісок» (художній керівник Ніна Стрельнікова, концертмейстер Микола Катричко). Глядачі тепло приймали окремих виконавців і солістів: Марію Михайленко, Анастасію Мурміль, Марію Марщівську, а також Михайла Невідомського та Ангеліну Познякову з їхніми власними творами.
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Постскриптум.
Після концерту глядачі, як завжди, обмінювалися думками і враженнями. Поряд із захопленням, тут і там у людей вихоплювалися гіркі нотки: дуже хотілося б, щоб ширше коло бучанців отримало естетичну насолоду від вистави. А так, чи то через брак інформації, чи, може, через нерозуміння важливості події, в залі чорніли «прогалини». Та й не всі виконавці залишалися у залі після власного виступу.
Державним прапором та рушниками, на тлі яких розміщений портрет Т.Г.Шевченка – так 9 березня була прикрашена сцена ЦБК. Захоплююче літературно-музичне дійство вела елегантна вишукана пара – Костянтин Гордейчук та Анастасія Муляр. Основою програми були хори – «Радість», «Пролісок, «Лілея». Хоровим виконанням твору на слова Т.Г.Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» концерт розпочався, а закінчився він загальним співом «Заповіту» Кобзаря, до якого долучилися всі учасники, а також глядачі.
На святкуванні такої події, звісно, не можна обійтися без українського народного інструменту. Тому на сцені – ансамбль бандуристів Бучанської дитячої школи мистецтв ім. Левка Ревуцького, з творами «Український танок», «Кобзарі», «Край, мій рідний край».
А центром всього дійства, звичайно, були твори самого Кобзаря. Глядачі тепло сприйняли декламацію поеми «Тарасова ніч» у динамічному виконанні Костянтина Гордейчука. Вірш «Молитва» натхненно прочитала Світлана Гордієнко. Вірш «На панщині пшеницю жала» з почуттям прочитала Катерина Цип’ящук. Вадим Бондарчук вразив усіх глибиною свого сприйняття поеми «Кавказ».
Поет-аматор Микола Драчук зачитав власний вірш «До тебе, Тарасе!»
Пройшли літа…Тобі за двісті.
Та йдуть і йдуть від тебе вісті
У пісні, в поетичнім слові,
У єдності, в самій основі.
Через віки, роками йдучи,
Ти проникаєш в наші душі.
Слова свої писав колись ці,
Що як дитя в своїй колисці
До пісні мами прислухає
І пісню мамину прохає.
Ми пам’ятаємо, Тарасе,
Про твої мрії в кожнім слові,
Щоб ми жили, твої нащадки.
У сім’ї вольній, сім’ї новій.
Сьогодні з нами ти, Тарасе,
У світлі нинішнього часу.
Ти бачив звідти це, здаля,
Як кров’ю кропиться земля,
Як ми стаємо на майдани,
Щоб розривалися кайдани
Брехні, облуди, беззакону.
За це боролася до скону
Наша святая Україна,
Яка ніколи на коліна
І не ставала, і не стане.
І, може, кращий час настане
Для долі нашого народу,
Для правди, волі і свободи.
Впродовж усієї програми вечора глядачі (молодші і старші), все більше і все глибше переймалися значенням великого дня 9-го березня, який подарував світові Шевченка – геніального сина великого народу, невичерпного і нескінченного. Минуло 202 роки з дня народження Т.Г. Шевченка, але й сьогодні як живий говорить він із своїми наступниками. Його невмирущі слова є ідеалом для багатьох поколінь і для нас нині, коли ми взялися за будівництво власної хати – розбудову держави Україна.Сьогоднішня Україна, без перебільшення, постала завдяки шевченківському незламному духу, його думкам і українському слову. Найкращим пам’ятником Великому Кобзареві буде будівництво нової, вільної, очищеної кров’ю боротьби України! Тарас Шевченко – це душа народу, наша мудрість, наша сила. Нехай же у кожній хаті на чільному місці буде «Кобзар» і заквітчаний портрет великого українського пророка. Нехай його «Заповіт» стане дороговказом для нас у розбудові державності, збереженні мови, звичаїв, пісень. Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові. Нехай здійсняться пророчі Тарасові слова:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі!
Гучними оплесками глядачі висловили подяку творчим колективам: хору «Радість» (художній керівник Ольга Ільницька, концертмейстер Олег Бєлко), ансамблю бандуристів ДШМ (керівник Тетяна Бондар), вокальному жіночому ансамблю «Лілея» (художній керівник Юрій Давиденко), чоловічому ансамблю «Осокори» (художній керівник Валерій Рябиця), хору «Пролісок» (художній керівник Ніна Стрельнікова, концертмейстер Микола Катричко). Глядачі тепло приймали окремих виконавців і солістів: Марію Михайленко, Анастасію Мурміль, Марію Марщівську, а також Михайла Невідомського та Ангеліну Познякову з їхніми власними творами.
Постскриптум.
Після концерту глядачі, як завжди, обмінювалися думками і враженнями. Поряд із захопленням, тут і там у людей вихоплювалися гіркі нотки: дуже хотілося б, щоб ширше коло бучанців отримало естетичну насолоду від вистави. А так, чи то через брак інформації, чи, може, через нерозуміння важливості події, в залі чорніли «прогалини». Та й не всі виконавці залишалися у залі після власного виступу.
