Блокнот з Майдану

Громадський діяч і поетеса Світлана Гордієнко ділиться спогадами про події Євромайдану 2014 року.


Блокнот з Майдану– Пані Світлано, ваші вірші часів Революції Гідності підписані «Лана Славіна». Чому саме такий псевдонім?

– Лана є скороченням від Світлана, а Славіна вказує на ім’я мого сина (В’ячеслав Кухаренко, депутат Бучанської міської ради). Цим псевдонімом я підкреслюю, наскільки важливою є для мене сім’я. З цим іменем я щодня проживала події Майдану – від побиття молоді та силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада 2013 року аж до самого закінчення протистояння владі в березні 2014 року. Тієї самої ночі я написала першого вірша, якого присвятила нашій молоді. А вже вранці 1-го грудня я була на акції підтримки студентів біля Михайлівського собору, який єдиний з київських храмів дав притулок протестувальникам. За брамою собору молодь була врятована від фізичного знищення. Весь вихідний зранку до вечора я провела там і читала людям вірші. Активісти відразу почали збирання матеріальної допомоги. Лікарі-добровольці надавали допомогу побитим. Насправді, туди моментально з’їхалася велика кількість людей – розумних, активних, обурених розправою злочинної влади. Їхали звідусіль власним та громадським транспортом. Ніхто не передбачав, у що виллються протести. Спонуканням до дій було величезне обурення громадян свавіллям влади.

***

Тринадцятий рік –
То є зміни й події,
А чотирнадцятий –
Дії і віри.
Віри, що зможемо
Все подолати,
Ми ж бо духовно
Дуже багаті.
Ми зрозуміли –
Хто ми і де ми,
І на Майдані
Ми вже до себе!
За свої сім’ї,
За батька й матір
Ми об’єднались.
Нас не злякати!
Страху немає,
Ми прийшли з миром.
Любов і віра
Дають нам сили.
Сила – у Правді!
Правда – у Вірі!
Зняли кайдани.
З Богом! До цілі!
(Лана Славіна, 05.01.2014)

– Тобто, у ваших діях ви керувалися материнськими почуттями?

– І не тільки я. Адже протестні акції почали молоді люди – чиїсь діти – які часто діяли емоціями. Вони хотіли жити вільно, хотіли дій, тому що втомилися від того, що відбувалося в країні. Молодь перша в повний голос заявила про своє бажання жити гідно у власній країні. Щоб була законність, щоб бути Людиною.

– Під час подій Революції Гідності ніхто нікого не агітував і не вмовляв, але активність народу була вражаючою. Як це пояснити?
– На це були причини. По-перше, прийшов час. А, по-друге, прокинулася наша генетична пам’ять. Попри провокаційний поголос про підкуп, все ж люди керувалися власним вибором. Багато було таких, які приходили на Майдан «погрітися» біля казанів, придивитися, подумати. Кожний, без перебільшення, відчував себе на території волі, зовсім не було страху. У інших частинах міста не відчувалося такого духу свободи, як на Майдані Незалежності та Хрещатику. На цій території гідності й свободи дихалось інакше. Люди спілкувалися, обмінювалися своїми думками, досвідом, планували майбутнє країни. Це не передати словами. Зразковою була організація, ніде не було п’яних, вчасно прибиралося сміття. Люди майже не лаялися.

– Тобто, ви кажете про якийсь особливий порядок?
– Більше того, можна стверджувати про особливий феномен самоуправління й самоорганізації. Якби так працювала наша держава, ми б далеко випередили інші нації в своєму розвитку. Панувало почуття любові, вдячності. Дівчата і хлопці «літали» з підносами, наповненими бутербродами. Пам’ятаю Сергія Нігояна, коли він працював на кухні, сортував і роздавав одяг, декламував Шевченка – дуже був справжній, щирий український хлопець з сяючими очима. Таким він запам’ятався назавжди. Як і інші, які потім, після трагічних подій, стали Небесною Сотнею захисників Майдану.

(Нашу розмову з пані Світланою перериває телефонний дзвінок. Голос активістки звучить схвильовано: «Схоже на те, що якісь новоявлені «тітушки» намагаються перешкодити українським активістам святкувати річницю пам’яті Героїв Майдану. Поліція, як і тоді, у 2014 році, стоїть осторонь і не втручається»).

– Про які події ви записали у свій блокнот Майдану?
– Знаєте, після побиття студентів Майдан поширювався подібно весняній повені. Було багато подій і зустрічей, адже я не пропустила жодного дня революційного протистояння. Один за одним встановлювалися намети – люди їхали звідусіль, щоб захистити право українців на свободу. Незабаром вся територія від КМДА до Європейської площі була вщент заставлена. Кияни приносили їжу і допомогу. Вони день проводили на Майдані, а вночі тут залишалися захисники зі Львова, Тернополя, Коломиї, всіх регіонів України. Я приїжджала на Майдан на 5-6 годину і поверталася додому останньою маршруткою. Чим далі від Майдану, тим реальнішою ставала небезпека. Та страху не було, хоча я мала жовто-блакитну стрічку на сумці, а одяг був пропахлий димом. Дивувало і обурювало те, що багато наших громадян трималися осторонь боротьби. Адже захисники потребували їжі, теплого одягу, слова підбадьорення.

– Чим ви особисто підтримували захисників Майдану?
– Повернувшись пізно додому, я не лягала спати, а пекла пиріжки, смажила котлети, які потім завозила хлопцям. Мене дуже підтримувало те, що мій син з родиною також їздили на Майдан і допомагали. З друзями і однодумцями ми започаткували читання Шевченка біля стели, де відбулося побиття студентів, і читали вірші Кобзаря щоденно. Шевченко був проголошений Гетьманом Майдану і українського народу. Голосування відбулося о 2-ій годині ночі 15-го лютого. Почався шевченківський марафон – по кілька годин на день. Долучилася 4-та Козацька сотня, бандуристи, приєднувалися хори, ми співали українських пісень. Звучало слово Василя Симоненка, Лесі Українки, Ліни Костенко. Ця діяльність триває і досі, вже третій рік. Тільки тепер раз на два місяці ми збираємося на концерти в Будинку письменників, а читання відбуваються біля стели на Майдані Незалежності.

– А як тоді писалися ваші вірші?
– Вони писалися щоденно як відгук на тогочасні події. В цих віршах не було критики, але були слова підбадьорення, заклик до дії. Я їх роздруковувала і у великій кількості просто роздавала людям щонеділі під час віче о 12-ій годині. Вірші потрапляли до рук будь-кому. Зазвичай люди брали їх і одразу читали зі словами вдячності. Подарувала свої поетичні аркуші Тягнибоку, Яценюку, Кличку, Руслані, Саакашвілі. У мене був блокнот, у якому я збирала підписи з побажаннями людей на Майдані. Для мене було важливо зберегти пам’ять захисників з усієї нашої України, адже всі вони стали однією великою родиною.

– Хто із захисників запам’ятався особливо?
– У нас були знайомі з Івано-Франківщини. Одного разу ми дізналися про їхнє побиття біля Святошинського райсуду. Ми знайшли їх аж у Будинку архітектора, де їм надавалася медична допомога. Ми також організували їм допомогу. Ще й досі вражає те, що тоді ніхто не втомлювався. Інші наші знайомі належали до 1-ої сотні захисників, яка стояла на підйомі вулиці Інститутської. Коли почалися сильні морози, ми налагодили для них підвіз дров з Бучі. Обрізки нам давали безкоштовно, а за колоди доводилося платити. Протягом двох місяців ми щодня завантажували по дві машини дров і доправляли їх на Майдан. Треба було організовувати супровід, охорону, підтримку народних депутатів. Коли почалося поранення людей, ми звернулися до наших бучанських хірургів, які знаходили способи допомогти, хоча це було важко робити. До честі наших лікарів, вони надали суттєву допомогу. Серед захисників Майдану було багато застуджених і отруєних чадними газами. Гази використовувалися не лише 18-20 лютого, але й раніше, у січні. І чомусь саме на великі християнські свята – Різдво і Водохреще. У людей пекло в очах, було важко дихати. був сильний кашель, погіршувалося здоров’я. І все це на тлі величезного напруження сил, моральної і фізичної втоми.

– Чому нас навчив Майдан?
– Майдан багато чому навчив всіх нас. Чітко стали розставлятися пріоритети, прийшло усвідомлення, що вже пора речі називати своїми іменами. Не може бути напівправди, є лише одна правда. В дійсності, є правда, а є брехня. І нам потрібно багато зробити всім спільно, щоб розквітнув наш Край, щоб працювали закони, щоб люди жили щасливо, заможно. Для цього кожен має змінити себе та стати творцем... Бо тільки розвинувши свій розум, свою любов та вдячність, ми відродимо свою Неньку Україну!

Дякуємо Світлані В’ячеславівні за змістовну розповідь, а також за підтримку видання збірки бучанських поетів-аматорів, презентація якої щойно відбулася в Бучі. Бажаємо поетесі великих успіхів у творчості та громадській праці!


Спілкувався Микола МИХАЙЛІВ
газета: "Бучанські новини" №8 від 26 січня 2016 року
  7
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.