» » » "Корабель надій" - бучанець став володарем Гран-прі в конкурсі-фестивалі «Поетичний рушник 2015»

"Корабель надій" - бучанець став володарем Гран-прі в конкурсі-фестивалі «Поетичний рушник 2015»

Кораблик надії відчалив.
Лишивши лиш відчай і чай
Та інші цікаві сплави…

(Михайло Невідомський «Між рядками»)

До дня народження поета Андрія Малишка у його рідному місті Обухів на Київщині вже вп’яте відбувся конкурс-фестиваль «Поетичний рушник». Організатор і натхненник – письменник і журналіст Геннадій Горовий, президент Київської обласної організації ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів». Серед переможців – бучанські поети Михайло Невідомський, Ангеліна Познякова, Володимир Березинець.

І, якщо колись цей фестиваль починався зі звичайного місцевого зібрання літераторів-земляків з Київщини, то на сьогодні, починаючи з четвертого сезону, він вже виріс до всеукраїнського, адже у конкурсі взяли участь люди, нехай із певними фізичними обмеженнями, але безперечно талановиті, з багатьох куточків України. Боярка і Фастів, Львів і Херсон, Одеса і Дніпропетровськ, Тернопіль і Харків, Івано-Франківськ та Обухів, Волинь і Вишневе, Сумщина і Полтава, Київ і моя рідна Буча…

Засновником Всеукраїнського фестивалю для людей з обмеженими фізичними можливостями «Поетичний рушник» є Обухівська міська рада в особі його голови Олександра Левченка, а співзасновники – Всеукраїнська громадська організація «Народна академія творчості інвалідів», КМГО «Союз організацій інвалідів України» та Київська обласна організація ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів». Завданням фестивалю стало заохочення людей з обмеженими фізичними можливостями до занять творчими мистецтвами, соціальна адаптація таких людей у суспільстві, виявлення серед них нових талантів, популяризація літератури, обмін досвідом, спілкування з відомими літераторами, направлене на удосконалення творчої майстерності людей з обмеженими фізичними можливостями, відкриття для них ширшого доступу до більшої аудиторії, а також залучення державних та комерційних структур до більш повного вирішення проблем людей з обмеженими фізичними можливостями.
"Корабель надій" - бучанець став володарем Гран-прі в конкурсі-фестивалі «Поетичний рушник 2015»"Корабель надій" - бучанець став володарем Гран-прі в конкурсі-фестивалі «Поетичний рушник 2015»"Корабель надій" - бучанець став володарем Гран-прі в конкурсі-фестивалі «Поетичний рушник 2015»

До складу журі «Поетичного рушника» увійшли: Геннадій Горовий – голова, член Національної спілки письменників України; члени журі: Олена Александрова – президент ВГО «Народна Академія творчості інвалідів»; Ніна Михайлишин – керівник художній Київського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи, директор ТОВ «Творча агенція «Джерела»; Євген Черняєв – голова КМГО «Союз організацій інвалідів України»; Валентина Захабура – поетеса, прозаїк, бард.

Свято відбувалося у затишному обухівському кафе. Друзі фестивалю – музикант і звукооператор свята Іван Пінігін та співак Микола Рябошапка – щиро радували присутніх гарними українськими піснями, серед яких була і «Стежина» – останній вірш Андрія Малишка, його поетичний заповіт нам, нащадкам. Нагороди переможцям конкурсу-фестивалю вручали члени журі, отож про кожну з номінацій розповідав той, кому вона була найближчою.
А потім до мікрофона почали один за одним виходити переможці – ті, хто переміг на цьогорічній малишковій стежині.
Дуже важливим було для мене особисто те, що переможці «Поетичного рушника» Ангеліна Познякова та Володимир Березинець – мої земляки. І навіть володар гран-прі фестивалю Михайло Невідомський теж мешканець моєї рідної Бучі. Важлива й посутня характеристика цього письменника-бучанця прозвучала з вуст керманича фестивалю Геннадія Горового: «Окремого слова, на наш погляд, заслуговує цьогорічний володар гран-прі Михайло Невідомський з міста Буча Київської області. Він бере участь у фестивалі втретє. Двічі виборював перші місця і ось тепер досяг звання абсолютного переможця. Неймовірно приємно рік-у-рік спостерігати за невпинним творчим зростом Михайла, за його наполегливою огранкою свого таланту. Така невсипна жага злітати у своїй майстерності вище й вище може бути прикладом для всіх майстрів і неофітів поетичного слова».

Член поважного журі, відомий український бард Юлія Загабура не тільки читала вірші переможців конкурсу і співала власну пісню про дівчат-волонтерів, але й озвучила надзвичайно важливу для всіх нас думку про те, що той, хто зариває свій чи чужий талант у землю, хто відмовляється від творчості, якщо має до цього великий потенціал, – робить великий гріх. І тому ще більш важливими для нас стають люди, які нас розуміють, які підтримують нас (спонсори, батьки, кохані, друзі), всі ті, хто привозить таких, здавалось би, безпомічних людей на подібні конкурси, де вони зреалізовують себе, де знаходять нові сили й перспективи жити.
Безмежно вражає те, як уважно, трепетно ці люди підтримують одне одного, як допомагають один одному, як бережно підводять товариша до мікрофона, допомагають зняти чи одягти пальто або покласти щось смачненьке до тарілки. І те, як розцвітають від такої дружньої підтримки й турботи усмішки на обличчях цих, здавалося б, таких закритих від навколишнього світу людей. Відкриттям для мене стало й те, що один із переможців – Микола Калюк – майстерно вишиває ікони і вже став лауреатом фестивалю «Кролевецькі рушники». А композитор і поет Юрій Бабенко нещодавно став членом Національної спілки письменників, із чим його щиро вітали творчі побратими і посестри.
Один з учасників фестивалю – львів’янин Степан Підлужний, бібліотекар і редактор тамтешнього літературного часопису, читав вірші про Львів, про заробітчан, а коли звучав його вірш «Не ревнуй», присвячений коханій дружині, я постійно ловила себе на думці, що не розумію і не відчуваю того, що він незрячий, а його справжніми очима, очевидно, і є та жінка, яка поруч із ним вже багато літ. І зовсім не ревнує його до друзів і віршів.

Подібні зустрічі надзвичайно потрібні цим людям, адже саме тут вони знаходять собі гідне товариство, можуть представити свою працю й зробити якісь спільні проекти, а ще знайти у тому дружньому колі не тільки однодумців, але часом і подружню пару, разом із якою щасливо прожити здогадуючись про те, що у такого-то поета церебральний параліч, а цей наступні літа, народити здорових дітей і мати підтримку на старість. А ще написати книги, пісні, які читатиме і співатиме Україна, навіть не здогадуючись про те, що у такого-то поета церебральний параліч, а цей письменник чи композитор може не бачити красу рідного наддніпрянського (чи над деснянського або кримського чи ж карпатського) пейзажу, але своїм чарівним внутрішнім зором бачачи й розуміючи набагато більше від нас, на перший погляд, здавалося б, більш здорових і набагато щасливіших людей.

Ці унікальні люди зовсім не замикаються у своєму маленькому зболеному світі, як це могло б здатися на перший погляд, їм болить усе те, чим живе сучасна Україна.
Отож компетентне журі обрало з великої кількості надісланих для розгляду творів два найвиразніших, найпотужніших, які переможець і зачитав на підсумковій зустрічі.
Це, зокрема, можливо й передбачувано став вірш про сьогоднішню війну на сході України – Михайло розповів, що його дядько-льотчик зараз там, у тому пеклі, і щоразу наражається на небезпеку, втрачаючи бойових побратимів і дуже тяжко переживаючи це. Твір переможця не став прямою алюзією до тих подій, які спонукали до написання, а влетів у аудиторію зраненим птахом глибинної метафори:
…Іде вагонами
Солдат зневірений
А поруч ангели
Летять знесилені
Під руки милиці…




Це рядки з вірша Михайла Невідомського «Солдат». На святі він не тільки читав свої безперечно талановиті, самобутні вірші, але й озвучив у пісні вірш Богдана Ступки «Не закохуйся в обличчя», стверджуючи, що не обличчя, а саме людська душа здатна сприймати все, заради чого потрібно жити. Кожен із цих людей власною творчістю стверджував правоту цих слів.
Крім спеціально виготовленого символічного вишуканого золотого пера (як у Гоголя, Пушкіна, Мазепи, Сковороди!) з філігранною чорнильницею бучанець Невідомський одержав у подарунок не менш унікальне, майже мініатюрне видання фронтового «Кобзаря» Тараса Шевченка у військовому камуфляжі, яке мій колега, заступник директора академічного Інституту літератури Сергій Гальченко підготував для воїнів. І та книга вже рік воює на східних рубежах України. Для поета, композитора і співака Михайла Невідомського – це особливий дарунок, адже серед його пісень немало творів на слова Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Василя Стуса,Олени Теліги.

Підсумовуючи результати цьогорічного змагання Геннадій Горовий наголосив зокрема таке: «Звичайно, ми не обмежуємося самим спостереженням за зростом наших учасників.
Всебічна допомога на їхньому творчому шляху – ось це і є основним завданням, яке ми собі поставили коли тільки замислювали фестиваль. Ми організовуємо майстер-класи, концертні програми, допомагаємо нашим конкурсантам продрукуватися, виступити на радіостанціях, зводимо їх з іншими творчими душами задля можливої співпраці тощо. Але, безумовно, і ми на цьому наголошуємо, що ніяка наша посильна допомога не замінить митцю власного прагнення подальшого прогресу. А от, якщо є жага, то й результат буде».
І, у першу чергу, може, тому, що ці люди, більше, ніж ми усі, вміють цінувати те справжнє, що дарував їм Бог, вони не топлять своєї біди в горілці, наркотиках чи безпросвітних гулянках, а переплавляють, переливають свої непідробні емоції у поезію, у пісню, у незнищенну животворну надію. Кораблик надії про який розповів нам переможець цьогорічного фестивалю Михайло Невідомський, відчалив від обухівського берега і пливе Україною назустріч новим перемогам і відкриттям. Кораблик надії з дещо несподіваною, як для корабля назвою «Поетичний рушник», пливе курсом, виразно визначеним йому вправним капітаном Горовим, пливе океаном-планетою Україна. Цей казковий кораблик пропливає між містами і хуторами, лісами й засіяними пшеницею та соняшником полями, вигорілою Чорнобильською пустинню й роз’ятреною війною-бідою пустелею Донбасу, віднедавна зачарованим злим чарівником Кримом і квітучими в будь-яку пору року Карпатами, пливе між нами, прислухаючись до того, чи ж ми почуємо, чи зрозуміємо його звитяжну команду і тих талановитих пасажирів, яким так потрібні наше розуміння, наша підтримка, наша, не плакатна, не якась там передвиборна, а справжня і вічна любов, – та, про яку так мріяв обухівець Андрій Малишко, відлітаючи зі своєї рідної України у безсмертя:

І на тім рушничкові
Оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука,
і вірна любов…


Алла ГОЦИК (ДИБА),
член Національної спілки письменників України, вчений-літературознавець,
науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України



Михайло Невідомський, володар гран-прі «Поетичного рушника-2015»

Між рядками
Між рядками живе печаль.
Кораблик надій відчалив.
Лишивши лиш відчай і чай
Та інші цікаві сплави.
Живем на планеті «Земля».
Лягаєм покірно у землю,
Залишивши записку «не я» –
Помираєм за хибні ідеї.
Між рядками живе печаль,
Між рядками живе мовчання,
Це не наше з тобою життя,
Це не наше з тобою змагання.



Ангеліна Познякова, I-ше місце у номінації «Громадянська лірика»

Кіборги не вмирають
Кулями ніч стрекоче,
Гради ворожі б’ють.
Світяться гнівом очі,
В серці скипає лють.

Чуєш, як сурми грають?
Кличе буремний час.
Кіборги не вмирають,
Кіборги - серед нас!

Взявши вогонь на себе,
Вперше зазнали втрат.
Перший пішов на небо
Кіборг - хрещений брат.

Згинув за Україну,
Та не покинув стрій -
Другий прийшов на зміну,
З честю прийнявши бій.

Батько замінить сина,
Брата замінить брат.
Кіборг не вмре, не згине -
Згине російський кат!

Чуєш як сурми грають?
Кличе буремний час.
Кіборги не вмирають,
Кіборги - серед нас!



Володимир Березинець, III-тє місце у номінації «Поетична хвиля»

Спека
Ходять хмари ген за буграми,
А тут спека лютує, мов тлін.
Диха небо сухими вітрами,
Що несуть жар пустельних рівнин.

Серце прагне в напудрене літо
Різнотрав’ям лискучих долин,
Де гроза, мов п’яниця, сердито
Геть куйовдить духмяний полин.

А просякнувши ним, паленіє
Блискавками на всю далину.
Аж у захваті серце німіє,
Ніби слуха дитинства струну.

І тому стає любою спека,
Наче мачуха файна в сім’ї.
Бо зима льодяна, недалека,
Нагада, хай і спраглу, її.
"Бучанські новини" №46 від 13 листопада 2015 року 
Михайло Невідомський
  3
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.