» » » Десантник-кіборг: «Ніхто крім нас»

Десантник-кіборг: «Ніхто крім нас»

Напередодні святкування Дня ВДВ десантник-кіборг Юрій Єрмолаєв, позивний «Монах», бажає Україні миру і перемоги.

Десантник-кіборг: «Ніхто крім нас»На початку нашого спілкування Юрій розповідає про війська, службою в яких незмінно гордиться:
– Високомобільні десантні війська (ВДВ) мають у своєму складі повітряно-десантні та аеромобільні частини Збройних сил України. Війська цілеспрямовано готуються для активних бойових дій в тилу противника – у ході ведення оборонних (контрнаступальних), антитерористичних та миротворчих операцій. Абревіатуру «ВДВ» знають і поважають навіть ті, хто не служив у війську. У різних країнах десантні війска називають по-різному: повітряна піхота, крилата піхота, війська швидкого реагування, аеромобільні війска, високомобільні війска, коммандос. ВДВ ведуть відлік своєї історії від далекого 1930 року. Знаменитий командуючий ВДВ у період 1954-1979 років – десантник №1 генерал Василь Пилипович Маргелов, на прізвисько «Батя» – родом з Дніпропетровська. Десантники ще й досі з любов’ю розшифровують абревіатуру ВДВ як «війська дяді Васі».

– Як святкуватимеш цей день, який, до речі, співпадає з днем Іллі?
– (жартує) Піду на фонтан. Насправді, традиційно це Гідропарк на Дніпрі. Завжди збираються друзі, з якими служили, хлопці з інших частин. Нам завжди це цікаво і необхідно. Особливого відтінку надає спілкування з воїнами-афганцями. І для молодших воїнів, і для старших ці зустрічі – святі. Не відчуваємо різниці віку, бо ми - одне ціле. Вони обмінюються з нами своїм баченням і своїми традиціями.

– Цими днями ти тримаєш вступні іспити до університету, то, напевно, не потрапиш на вашу традиційну зустріч?
– Скоріше за все, я потраплю в Костянтинівку, в свій аеромобільний батальйон. Саме зі своїми побратимами-кіборгами ми захищали гарячу точку – Донецький аеропорт. Зараз методом ротації продовжуємо відстоювати населені пункти біля аеропорту. Мiй комбат та іншi хлопцi побували у полоні.

– Скажи, будь ласка, з чим був пов’язаний вибір саме цього роду військ?
– Це родинна традиція. Дід свого часу служив у морській піхоті, був лейтенантом. Впав смертю хоробрих при обороні Севастополя. Німці дуже боялися зустрічі з матросами у чорно-білих смугастих тільняшках і називали цей підрозділ «Чорна смерть». Мій батько виріс сиротою, та все життя пишався своїм батьком-героєм. З дитинства він мені казав, щоб я теж служив у тільняшці на флоті, як дід. Батько носив біло-зелену тільняшку прикордонника. Я теж ношу «бойову» тільняшку, тільки біло-синю, десантника. Таким чином, у нашій родині це вже третя тільняшка.

– Зараз ти взяв напрямок на вступ до Києво-Могилянської академії, тобто на мирну професію?
– Звичайно. В «Могилянці» маю до себе дуже доброзичливе ставлення і сприяння. Через навчання прагну отримати відповіді на багато запитань, які виникли у мене в житті. Хочеться розібратися з речами, які не дуже подобаються в нашій державі. Особливо це наші політичні партії. Треба бути освіченим, грамотним, готовим реалізовувати зміни в країні. Адже тут жити моїм дітям. На багато речей відкрилися очі, коли день у день брав участь у Революції Гідності на Київському Майдані. Потім – активний опір російській військовій агресії на сході України. Побачив наших вождів, політиків і начальників що називається зсередини. І те, що я побачив, не сподобалося. Люди не витримують випробування владою і грішми. Об’єднання нації все ж таки має відбуватися навколо моральності, духовності, християнської демократії. Як в Німеччині тощо. Ми живемо у надзвичайно складний час, звідусіль загрози.

– Тобто, ти хочеш свідомо стати на шлях справедливості і порядку?
– Так. Але спочатку треба в усьому добре розібратися.

– Що ти побажаєш своїм побратимам у день свята?
– Перш за все, перемоги. Якнайскорішої і з найменшими втратами. Подолати агресію російських найманців. Господнього благословення і захисту всім, хто захищає зараз рідну землю. Ну, і, певна річ, здоров’я. І ніколи не забувати, що ми присягали не політичним функціонерам, а народу України. Колишніх десантників не буває. Тож ми, десантники, служимо народу України – і не тільки на сході.
Мама Юрія пригощає м’ясистими солодкими абрикосами з власного саду. З усього видно, що вона горда і спокійна за свого кремезного вояка. Пані Леся щаслива, що наші люди добре сприймають учасників АТО, всіляко їх поважають і підтримують. Також вона дає поради щодо завтрашнього іспиту – мама завжди залишається для свого сина мамою, навіть якщо ти десантник і тобі вже тридцять чотири.
Микола ДЕМ’ЯНОВ 
газета: "Бучанські новини" №30 від 31 липня 2015 року
  7
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.