» » » Розповіді, почуті на площі

Розповіді, почуті на площі

Розповіді, почуті на площіНа Київській площі Бучі 9-го травня було людно і хороше – гримів оркестр, лунав спів, барвисто кружляли запальні танці. Діти малювали на асфальті, школярі та дорослі неквапно розглядали експозиції, присвячені війні. Ветерани мали свій традиційний спільний обід і спілкувалися. Бучанці теж пригощалися – наваристою гречаною кашею – та насолоджувалися щедрим сонечком, розкішшю прекрасного дня. В цей День Перемоги, під звуки багатогодинного концерту, хотілося багато розповідати…








СОНЕЧКА ЗЕМЛІ
Кульбаба квітне, медом пахне,
Неначе сонечка з землі.
А я іду – радіє серце,
Іду у лісі по траві.
Навколо квітне: любо, мило.
Я спокій цей благотворю.
А десь на сході сталось лихо –
Там ворог розпочав війну.
Тримай же, хлопче, автомата.
Тримай міцніше у бою.
За свою маму і за тата,
За землю рідную свою,
За цю розквітлую кульбабу,
За мирну неба глибину.
Світлана ГОРДІЄНКО (СКИДАН)


Розповіді, почуті на площіМАША ГРИНЬ,
8 років, про свої малюнки для бійців АТО:

– На моєму малюнку зображений Великодній кошик з паскою. Його тримає в руках боєць. Я цього малюнка передала для солдатів на АТО, а зараз побачила на фото на цьому стенді. Намалювала я його на заняттях в Будинку творчості і передала бійцям через вчительку Валентину Трохимівну. Сам малюнок опинився на блокпосту біля Селідова, за 18 кілометрів відДонецька. Фотографію зробив бучанський волонтер Богдан Яворський, коли відвозив бійцям на фронт подарунки. А ось таке послання я написала на своєму новому малюнку: «Дорогі солдати, я знаю, як вам всім дуже важко. Ми всі сумуємо. Обережно, щоб вас не вбили. Адже багато людей вбито, і багато ходять до лікарів. Дякуємо вам, дорогі солдати, що ви захищаєте людей. Україна переможе війну. До зустрічі».

СИДОРЕНКО СОФІЯ ІВАНІВНА,
Розповіді, почуті на площі75 років, про загиблого на війні батька:

– На меморіальній дошці в Парку Слави, по праву руку від пам’ятника, викарбовано ім’я мого батька Сидоренка Івана Васильовича, жителя Бучі. Напередодні війни батько переїхав до Бучі з-під Бородянки і почав тут будуватися. Встигнув збудувати лише маленьку кухню та кімнатку. Воював в Фінляндії та Польщі. Коли приїхав на побивку, сказав мамі: «Анечко, буде війна». Останній лист-трикутник мали від нього з-під Житомира, де він писав: «Анечко, нас бомблять, збережи сина». Мені тоді ще не було 3 років, братику один рік і вісім місяців, а невдовзі народився ще один малюк. А потім, в 1942 році, було повідомлення, що батько пропав без вісти. Бабуся казала мені, що тато був дуже доброю людиною. Пам’ятаю, як у другій половині нашого будинку стояли німці, а у дворі тримали коней. По вулиці Димитрова був їхній штаб. Коли мені було вже 5 років, я пам’ятаю, як в Бучі падали бомби, мама ховала нас, дітей, під піч, а мені дуже хотілося дивитися на війну у вікно.

ЮЛІЯ, волонтер АТО:
Розповіді, почуті на площі– На нашій експозиції засобів захисту тут, на площі, ми показуємо людям на що саме вони можуть пожертвувати свої гроші. Для інформування бучанців маємо цей фотостенд. Деякі люди думають, що ми це продаємо. Тож ми пояснюємо, що це зразки того, що потребують наші хлопці на фронті. Хоча сьогодні свято Перемоги, проте ми вирішили організувати збір коштів для воїнів АТО, щоб допомогти зберегти їхнє здоров’я і життя. Найчастіше люди цікавляться, що саме ми возимо на фронт, хто отримує ці речі, чи реально допомога доходить до воїнів.
Деякі жінки кажуть мені, що не треба їздити в зону АТО, мовляв, краще сиди вдома, бо у тебе діти. І дійсно, чисто по-людськи, буває страшнувато. (Юлія сердечно дякує кожному, хто кладе гроші до скарбнички). Потреби хлопців зараз такі: треба оновити форму в зв’язку з переходом на літо, необхідні літні берці, наколінники, налокітники, рукавиці, окуляри.
Важливо поповнювати тактичну медицину. Всі зібрані кошти обліковуються, складається акт. Інформація доступна на сайті «Бучанської варти». Ми вітаємо адресну допомогу. Були випадки, коли підприємці давали гроші конкретно на покупку форми. А учні школи №4 зібрали чималу суму – 15 тисяч гривень, найбільшу суму серед дітей. Тоді закупили теплі зимові комплекти, бушлати. Бажаю всім здоров’я, підтримки рідних і близьких. Я вам чесно скажу: дуже хочеться миру!

НАТАЛЯ і ЛЮДМИЛА,
плетуть захисну сітку:

Розповіді, почуті на площі– Слухаючи цей прекрасний святковий концерт, ми все ж хочемо зробити щось корисне для наших військових. Ось приєдналися до акції «Сплети захисну сітку, збережи життя воїну». Стрічки беремо тут таки, з коробки. Якщо попросять, то можемо принести ще стрічок з дому, наріжемо зі старого одягу та старої білизни. Ми самі мами. Нашим дітям від п’яти років до тринадцяти. Тому сплітаючи сітку, ми не можемо не думати про своїх дітей і щоб скоріше закінчився цей кошмар. Наші діти в школі №3 під час перерв теж плели сітку, принаймні так було протягом зимових місяців. Хто б міг коли подумати, що в нашій країні буде таке відбуватися, і люди будуть змушені плести захисні сітки під час святкування Дня Перемоги. Крім плетіння я часто беру участь у благодійних ярмарках, щоб докласти своїх зусиль для нашої спільної перемоги. Купуємо продукти, допомагаємо грошима тощо. В основному допомагаємо знайомим людям, які воюють в АТО, та їхнім сім’ям. Намагаємося підтримати ці сім’ї емоційно, фінансово і продуктами. Нашим хлопцям бажаємо натхнення і терпіння, щоб настав нарешті мир в країні. Наш народ – сильний!

Розповіді, почуті на площіЮРІЙ, поклав гроші в скарбничку для АТО:
– Поклав гроші з надією, що хоч комусь буде від цього полегшення. Місії Добра «Бучанської варти» довіряю цілком. А тих, хто не доносить наші гроші до бійців, – життя їх покарає.





ОЛЕКСАНДР,
батько двох дівчаток:

Розповіді, почуті на площі– Я прийшов сюди в цей день, щоб вшанувати пам’ять своїх дідів. Треба шанувати їхній подвиг. Тому я тут. Побачив свято з вікна квартири, яку знімаю неподалік, ось і прийшов на площу з донечками. Мій прадід по матері пройшов всю війну, був на фінській війні, в Берліні. А дід молодим хлопцем був партизаном на Хмельниччині. Зараз треба виганяти ворога з нашої держави. Один раз прогнали нацистів, проженемо й цього разу. Агресору не місце на нашій землі. Нехай-но ступлять крок, то ми всі дибки станемо. Росіянам вбили в голови, що тут фашисти. А насправді фашисти – в Кремлі. Також хочу, щоб наші діти жили достойно у правовій державі. Щоб була робота, щоб не сушити голову, де взяти шматок хліба. А зараз, через війну, стає скрутно.

Розповіді, почуті на площіТРИ ПАНІ, з гвоздиками в руках:
– Ми просто сиділи собі збоку та слухали концерт, аж раптом підходить молодий чоловік (он він там стоїть) дав нам гвоздики і привітав зі святом. Він не нам одним дав квіти. Дуже приємно.


ОЛЕКСАНДР, молодий бізнесмен:
– Сьогодні, в День Перемоги, я вирішив у усією повагою привітати ветеранів – жінок і чоловіків. Пішов купив свіжі гвоздики, два рази ходив, та й роздав, тому що вважаю, що свято має бути святом, незалежно від будь-яких політичних акцентів та міркувань. Сьогодні згадую свого дідуся, нині покійного, в якого були бойові медалі. Хочу вшанувати пам’ять тих, хто загинув на Великій Вітчизняній війні, яка була також Світовою війною.

ЛЮБОВ ЯКІВНА,
про цей день в 1945 році:

– Ми жили на Донбасі, неподалік від Ровеньок (там зараз ЛНР). Школу вивели на демонстрацію, і наш перший клас йшов самим останнім. Йшли босоніж – було вже тепло, та й не було що взувати. Цвіли вишні. Люди виходили з будинків та прибігали з городів і на ходу витирали очі. Я це бачу, наче зараз. А голова селищної ради, без однієї руки, підходив до цих людей і зі сльозами на очах обіймав кожного, вітаючи з Днем Перемоги. Потім я мерщій побігла додому, щоб сказати мамі, бо тато був на фронті. А там всі вже знають, радуються, кличуть до столу.

ТЕТЯНА ФЕДОРІВНА,
тимчасовий переселенець:

– Приїхали в Бучу з Донбасу через воєнні дії. Буча нам подобається, нас тут добре прийняли в сім’ї. Онуку добре прийняли в 4-й школі діти та класний керівник 11-го класу, по-батькові Артурівна. Дівчинка збирається вступати на навчання в Києві, бо назад їхати не можна. Туди дорога закрита, там «темна ніч» – немає закону, немає влади, банки не працюють, страховки не працюють, зарплати не платять. Одним словом, морок.

ЖАННА ЛАВРЕНЧУК, матір бійця АТО:
– Я молюся за свого сина Леоніда. Він записався добровольцем в армію. А раніше, в січні, пройшов курси на «Десні» і пішов на АТО як парамедик. Чотири тижні виносив поранених. Не казав, де саме був. Але, коли приїхав, я знайшла квиток до Костянтинівки, наказ і відмітку. Потім два місяці був на навчанні, а зараз зарахований в Житомирську 95-ту аеромобільну бригаду і знаходиться в частині. День 9-го Травня для мене – це день пам’яті про тих, хто загинув у війні, і серед них дід з батьком.

ПАНІ ОЛЬГА, про свою бабусю:
Розповіді, почуті на площі– Ветеранам, перш за все, побажаю здоров’я, дешевих медикаментів і безкоштовного медичного обслуговування. Моїй бабусі, Марії Федорівні Дашутіній, цього року виповнюється 99 років, вона живе в Сумській області. Німці забрали її в полон і повезли до Німеччини, де вона працювала на польових роботах. Коли почався наступ радянських військ на Берлін, поліцейські виставляли наших полонених живою стіною під кулі. Бабусю німецькі бюргери переховували в погребі, а потім вона втекла. Де пішки, де потягом, вона разом з подругою цілих півтора місяці добиралася назад, в Україну. Тоді їй було 16 років. Має прекрасну пам’ять. Наприкінці травня хочу відвідати бабусю і записати її розповідь на відео – для нащадків.



Світлана ГОРДІЄНКО (СКИДАН),
голова громадської організації «Панночка»

Розповіді, почуті на площі– По-перше, в День Перемоги хочеться низько вклонитися нашим батькам-дідам-прадідам, які захистили країну від навали «коричневої чуми» – від ворога, що приніс зло і насилля.
Один мій дідусь пройшов війну і повернувся живим, а другий пропав без вісті. Були важкі часи і на початку війни, в 1939 році, протягом війни і після неї, в 1947 році. Та сьогодні історія повторюється – знову у нас війна, і досить жорстка, брутальна. Раніше солдати знали, що і від кого вони захищали. А зараз нашим хлопцям набагато складніше, коли на нас несподівано напала Росія. Назавжди розвіявся міф про «брата». Як виявилося, це навіть не друг і не хороший сусід. Хоча сьогодні свято, та не полишає відчуття суму. Але подивіться навкруги: люди сьогодні стали більше спілкуватися один з одним. Події в країні відкрили для нас самих хто ми є. Нині реально відбувається народження нації. Такого усвідомлення нації не було в момент прийняття Декларації про Незалежність. Ми пробуджуємося, ми однозначно стаємо більш свідомими. Великий позитив сьогодення – хтось плете захисні сітки, хтось надає свої автівки для спільної справи, відвідує поранених в шпиталі, хтось допомагає матеріально, речами і продуктами. Ми стаємо більш відкритими, добрими. Бажаю всім нам не журитися, не злитися, бо такі почуття – це ознака поразки, але зміцнятися духом і перемагати!


МАМИНА ПЕРЕМОГА

На піднесеній ноті
Прилетів у село цей день.
Скільки радості в спільноті,
Що й забувся трудодень.

Біжить у поле бригадир,
Аж курить дорога
І волає: Жіночки, настав мир!
Мої милі – Перемога!

Що робилося у полі,
Як раділи ті жінки
Сліз і радості доволі.
Підкидали хусточки.

Всі кричали і співали
Сполохали і птахів
Знаряддя праці підкидали,
Цілували дітлахів.

Перемога! Перемога!
Довгожданий мир.
Закінчилася тривога –
Заявляє бригадир.

Але й суму не втаїть,
Невеселі теж були.
Прийшлось сльози гіркі лити,
Похоронки їм прийшли.

Та приходилось змиритись
І дивитись у світлий день.
Заради діточок трудитись,
Заробляти трудодень.

Нам ніколи не забути
Цей день піднесено-святий,
Що зміг довіру повернути
У кут загнану глухий.

Іван КОБИЩА
Микола Дем`янов, фото автора 
  4
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.