Нещодавно я відвідав наших бійців на фронті, і мені поставили цікаве запитання про те, як я буду святкувати Паску. Донедавна я б відповів стандартно, як кожен українець: «Звісно, що з крашанками, пасками, в родині. Врешті-решт, можна відпочити з друзями десь на природі». Але сьогодні, коли наша країна живе в умовах війни, моя відповідь така: «На свято Паски я буду невпинно робити справи Місії Добра». Тобто, допомагати тим, хто її потребує.
В п’ятницю ми проводимо захід, коли вся наша велика бучанська сім’я збереться на 12-ту годину в Сімейному парку, де поставлене велике великоднє яйце. Кожен матиме змогу поділитися з військовими всім, що має у себе на столі. Тому моє рішення – взяти зі свого столу страви та відвідати ті бучанські сім’ї, які втратили на фронті свою дорогу людину.
![]()
В день Світлого Воскресіння Ісуса Христа згадуємо героїв, які поклали життя за Батьківщину: Миколу Королька, Віктора Пасічника, Олександра Старова, Михайла Коваля, Олександра Єрощенка, Василя Антоненка, Максима Ридзанича та інших загиблих воїнів Приірпіння. Вічна їм пам’ять у наших серцях. Ми, як бучанська сім’я, просто візьмемо паску, крашанки – все, що люди принесуть на цей захід, і поїдемо провідувати рідних загиблих героїв. Адже, вони теж мріяли зібратися за святковим столом.
Усіх бучанців закликаю здружитися – особливо тих, хто досі вважав, що його «хата скраю». Адже не буває чужого горя. Тому нам не буде дуже тяжко взяти на себе частинку спільного тягаря. Їм буде легше рівно на ту частинку загальної біди, під яку ми підставимо своє плече. І, якщо кожен так зробить, то, уявіть собі, наскільки легше буде цим згорьованим сім’ям.
У своїх роздумах я завжди порівнюю наше невелике комфортне місто з сім’єю. Тут, як і в родині, люди мають певні стосунки, чують один одного. Якщо є якісь негаразди, то підходять і підказують як треба робити. Якщо треба допомога, то приходять допомагають. Якщо є радість – всі йдуть на радісну подію. Якщо є горе, всі його розділяють.
Особливо зараз, втративши мир в державі, ми мусимо прагнути мир і цінувати його. Бажаю всім нам, щоб в Україні, нарешті, настав мир. Так само, як ми вітаємо один одного великоднім привітанням «Христос воскрес – Воістину воскрес», щоб ми могли привітати себе словами: «І Україна вже воскресає». Тобто, щоб скоріше настав час, коли ми зможемо відбудовувати те, що зруйновано війною на Донбасі. Тому зичу всім миру. Доброго, спокійного миру. Нехай в нашому розумі та нашому серці обов’язково воскресне мир, який дає воскреслий Христос!
В п’ятницю ми проводимо захід, коли вся наша велика бучанська сім’я збереться на 12-ту годину в Сімейному парку, де поставлене велике великоднє яйце. Кожен матиме змогу поділитися з військовими всім, що має у себе на столі. Тому моє рішення – взяти зі свого столу страви та відвідати ті бучанські сім’ї, які втратили на фронті свою дорогу людину.
В день Світлого Воскресіння Ісуса Христа згадуємо героїв, які поклали життя за Батьківщину: Миколу Королька, Віктора Пасічника, Олександра Старова, Михайла Коваля, Олександра Єрощенка, Василя Антоненка, Максима Ридзанича та інших загиблих воїнів Приірпіння. Вічна їм пам’ять у наших серцях. Ми, як бучанська сім’я, просто візьмемо паску, крашанки – все, що люди принесуть на цей захід, і поїдемо провідувати рідних загиблих героїв. Адже, вони теж мріяли зібратися за святковим столом. Усіх бучанців закликаю здружитися – особливо тих, хто досі вважав, що його «хата скраю». Адже не буває чужого горя. Тому нам не буде дуже тяжко взяти на себе частинку спільного тягаря. Їм буде легше рівно на ту частинку загальної біди, під яку ми підставимо своє плече. І, якщо кожен так зробить, то, уявіть собі, наскільки легше буде цим згорьованим сім’ям.
У своїх роздумах я завжди порівнюю наше невелике комфортне місто з сім’єю. Тут, як і в родині, люди мають певні стосунки, чують один одного. Якщо є якісь негаразди, то підходять і підказують як треба робити. Якщо треба допомога, то приходять допомагають. Якщо є радість – всі йдуть на радісну подію. Якщо є горе, всі його розділяють.
Особливо зараз, втративши мир в державі, ми мусимо прагнути мир і цінувати його. Бажаю всім нам, щоб в Україні, нарешті, настав мир. Так само, як ми вітаємо один одного великоднім привітанням «Христос воскрес – Воістину воскрес», щоб ми могли привітати себе словами: «І Україна вже воскресає». Тобто, щоб скоріше настав час, коли ми зможемо відбудовувати те, що зруйновано війною на Донбасі. Тому зичу всім миру. Доброго, спокійного миру. Нехай в нашому розумі та нашому серці обов’язково воскресне мир, який дає воскреслий Христос!
