Ознайомившись із основними позиціями реформ, які запроваджує Міністерство освіти і науки, розумієш, що чимало питань назріли давно і можуть позитивно відобразитися на розвитку освітньої системи. Аби дізнатися, як ці нововведення сприймають освітяни-практики місцевих навчальних закладів, ми звернулися до кількох шкіл Ірпеня.
![Реформи, про які освітяни бояться говорити…]()
Як не дивно, ця тема виявилася під табу: учителі як один відмовилися висловлювати свої міркування і коментувати це питання взагалі. Що ж їх так насторожило?
Нова модель української школи закладає більшу тривалість навчання (12 років), а також новий зміст середньої освіти — значна увага буде приділена патріотичному вихованню. Водночас передбачається нова структура школи, за якою учні мають навчатися в початковій школі 5 років, в основній — 4 та 3 — у профільній. Окрім того, профільна школа буде поділена за двома напрямками: академічний і професійний.
Із наступного навчального року держава не буде забезпечувати школярів навчальною літературою.
Водночас Міністерство освіти і науки звернулося до громадськості та видавництв щодо проведення прозорого конкурсу підручників. Конкурси і для авторів, і для друкарень будуть відкритими. Відповідно до нових умов різні видавництва мають право видавати підручники з одного і того ж предмета для одного і того ж класу. Ті, які виявляться найбільш ефективними та популярними, друкуватимуться масовим тиражем за державні кошти. А потім батьки обиратимуть, що купувати дітям.
Як повідомив міністр освіти і науки України Сергій Квіт, велика увага приділяється питанням дерегуляції. Наприклад, відмінено велику кількість звітності. «Вчитель повинен готуватися до уроків, а не займатися паперотворчістю», — підкреслив міністр. А що про все це думають практики-вчителі? Що чекає нашу школу, отже, наших дітей? Та й батьків?
Хоч як дивно, у трьох ірпінських школах педагоги на цю тему взагалі навідріз відмовилися говорити. Мотивація така:
«Угорі вже все вирішили, нащо розмахувати шаблями?», «Ми боїмося висловлювати свою точку зору», «Про яку реформу може взагалі йти мова за ганебної зарплати вчителів і мізерного фінансування потреб шкіл?».
Утім, усе ж таки вдалося почути і більш конкретні коментарі. Скажімо, з вуст Оксани Сімороз, практичного психолога, заступника директора з навчально-виховної роботи в початкових класах Бучанської спеціалізованої школа №5 з поглибленим вивченням іноземних мов.
![]()
«Мене як психолога передусім цікавить, як нинішня генерація дітей (особливо дівчата) зможе перебувати 12 років у статусі школярів. Чи буде їм цікаво? Це питання досить серйозне. Я так розумію, що наші реформатори просто хочуть зробити європейську систему, але за нинішніх обставин і умов це буде чималою мірою «експериментом на наші голови».
Хоча, дивлячись на досвід зарубіжних колег, дуже хотілося б, щоб і в нас було так, як у них, бо справді школа в Європі є якісним осередком знань.
Нам, звичайно, буде важко через наш менталітет, світогляд, навіть через темперамент.
Три роки профільної школи будуть спрямовані або на академічну (традиційну), або на професійну освіту — тобто закладатимуть основи технарів чи гуманітаріїв за спеціалізаціями. Отже, профільна школа передбачає певний напрямок, в якому дитина себе проявляє-виявляє, визначається і далі розвивається. А не так, як досі наші діти вчилися до 11-го класу і врешті думали, куди їм піти навчатися далі чи працювати. Буде зовсім інша система, що зможе привернути увагу дітей із 9-го класу до професійно-технічної освіти, до виробничих професій, із чим у нас сьогодні проблематично. Дотепер у нас формувався стереотип: іду навчатися у вищий заклад. А як я там навчаюся, це вже зовсім інша історія. Нова модель української школи може дати поштовх для того, щоб дитина визначилася:
чи треба їй іти у вищий заклад здобувати освіту, чи достатньо базової професійно-технічної освіти.
Те, що різні видавництва матимуть право видавати підручники з одного і того ж предмета для одного і того ж класу, означатиме, що в учителів з’явиться простір, буде можливість вибрати краще, тобто глибше й цікавіше.
Відміну великої кількості звітності всіляко підтримую, бо рутинна робота з’їдає вчителя.
Якщо в Європі у людей чітко визначені трудові обов’язки і вони за них не заступають, то у нас учителі витрачають часу удвічі більше, ніж їм пропонують оплату за цю роботу.
Нині школа дуже обтяжена саме паперовою «творчістю», це негативно впливає на навчальний процес, на взаємозв’язок учитель — учень».
Ірина Бєлова, директор Ірпінської спеціалізованої загальноосвітньої школи №2 з поглибленим вивченням економіки та права:
![]()
«Якщо 12-ти рокам навчання відповідатиме педагогічне наповнення, якщо будуть хороші програми та підручники, то я цій «новації», мабуть, поставлю знак «+». Але треба виконати багато підготовчої роботи, щоб усе було, як слід.
Щодо різних підручників з одного і того ж предмета, скажу так: вони мають бути надруковані вчасно. Бо останнім часом є така практика: підручники надходять відчутно пізніше початку навчального року.
Вчителі, звісно, здатні вибрати кращий посібник. Але! Держава не забезпечуватиме школярів навчальною літературою.
Батьки обиратимуть, що купувати дітям. Якщо у класі 30 дітей, то анархія точно буде. Бо батьки не завжди розуміють тонкощі предмета, якщо їхнє бажання буде пріоритетним, то це не добре.
Взагалі-то необхідна практика: щоб точно визначити, що добре, а що погане. Мають запрацювати якісь пілотні школи, навряд чи варто гамузом запрягатися в нову модель школи.
Структуру (початкова школа — 5 років, основна — 4, профільна — 3), вочевидь, узяли з європейських шкіл. Але якщо ми поглянемо на Польщу, то там кожна структурна складова, тобто початкова, основна і профільна школи, мають окремі обладнані приміщення чи будівлі. А якщо все просто зведуть у нашій школі разом, то я не бачу в цьому сенсу.
Особливо для профільної школи потрібна спеціальна матеріально-технічна база. У звичайної української школи бази для професійного навчання немає, вона не готова до нього.
Міністр освіти і науки Сергій Квіт обіцяє, що зменшиться кількість звітності. Зараз ми цього абсолютно не відчуваємо. Вищі інстанції неймовірно полюбляють всілякі звіти, на які йде колосальна кількість часу, котру вчитель міг би витратити на підготовку до занять. У кожній школі — свої нюанси. Якщо є напрацювання, якщо фахівці мають досвід, то це одне. Якщо люди тільки починають вчителювати, або, скажімо, до роботи встали новий директор і новий заступник, то у них «писанина» займає дуже багато часу.
Усе нове потребує фінансування. А сьогодні ми відчуваємо, що в країні грошей немає. І якщо реформування зведеться до скорочення фінансування, то яке ж це реформування?
Декларують нові програми, нову школу, але всі видатки урізають. Такого не може бути.
Освіту мають нормально фінансувати, щоб була пристойна база, методичне і матеріально-технічне забезпечення.
Я вважаю, що має працювати така схема: гроші — для дитини, а не просто школа фінансується. Тоді буде стимул у колективу (а виграє школярик).
Нині, крім зарплат і мінімуму на комуналку, школа нічого не отримує. А зарплати ганебні, це — просто катастрофа, невідомо, як педагоги виживатимуть з огляду на тотальне удорожчання життя. От вам іще один пунктик — що то за реформа освіти, якщо вчителі мало не жебракують...
Як не дивно, ця тема виявилася під табу: учителі як один відмовилися висловлювати свої міркування і коментувати це питання взагалі. Що ж їх так насторожило?
Нова модель української школи закладає більшу тривалість навчання (12 років), а також новий зміст середньої освіти — значна увага буде приділена патріотичному вихованню. Водночас передбачається нова структура школи, за якою учні мають навчатися в початковій школі 5 років, в основній — 4 та 3 — у профільній. Окрім того, профільна школа буде поділена за двома напрямками: академічний і професійний.
Із наступного навчального року держава не буде забезпечувати школярів навчальною літературою.
Водночас Міністерство освіти і науки звернулося до громадськості та видавництв щодо проведення прозорого конкурсу підручників. Конкурси і для авторів, і для друкарень будуть відкритими. Відповідно до нових умов різні видавництва мають право видавати підручники з одного і того ж предмета для одного і того ж класу. Ті, які виявляться найбільш ефективними та популярними, друкуватимуться масовим тиражем за державні кошти. А потім батьки обиратимуть, що купувати дітям.
Як повідомив міністр освіти і науки України Сергій Квіт, велика увага приділяється питанням дерегуляції. Наприклад, відмінено велику кількість звітності. «Вчитель повинен готуватися до уроків, а не займатися паперотворчістю», — підкреслив міністр. А що про все це думають практики-вчителі? Що чекає нашу школу, отже, наших дітей? Та й батьків?
Хоч як дивно, у трьох ірпінських школах педагоги на цю тему взагалі навідріз відмовилися говорити. Мотивація така:
«Угорі вже все вирішили, нащо розмахувати шаблями?», «Ми боїмося висловлювати свою точку зору», «Про яку реформу може взагалі йти мова за ганебної зарплати вчителів і мізерного фінансування потреб шкіл?».
Утім, усе ж таки вдалося почути і більш конкретні коментарі. Скажімо, з вуст Оксани Сімороз, практичного психолога, заступника директора з навчально-виховної роботи в початкових класах Бучанської спеціалізованої школа №5 з поглибленим вивченням іноземних мов.
«Мене як психолога передусім цікавить, як нинішня генерація дітей (особливо дівчата) зможе перебувати 12 років у статусі школярів. Чи буде їм цікаво? Це питання досить серйозне. Я так розумію, що наші реформатори просто хочуть зробити європейську систему, але за нинішніх обставин і умов це буде чималою мірою «експериментом на наші голови». Хоча, дивлячись на досвід зарубіжних колег, дуже хотілося б, щоб і в нас було так, як у них, бо справді школа в Європі є якісним осередком знань.
Нам, звичайно, буде важко через наш менталітет, світогляд, навіть через темперамент.
Три роки профільної школи будуть спрямовані або на академічну (традиційну), або на професійну освіту — тобто закладатимуть основи технарів чи гуманітаріїв за спеціалізаціями. Отже, профільна школа передбачає певний напрямок, в якому дитина себе проявляє-виявляє, визначається і далі розвивається. А не так, як досі наші діти вчилися до 11-го класу і врешті думали, куди їм піти навчатися далі чи працювати. Буде зовсім інша система, що зможе привернути увагу дітей із 9-го класу до професійно-технічної освіти, до виробничих професій, із чим у нас сьогодні проблематично. Дотепер у нас формувався стереотип: іду навчатися у вищий заклад. А як я там навчаюся, це вже зовсім інша історія. Нова модель української школи може дати поштовх для того, щоб дитина визначилася:
чи треба їй іти у вищий заклад здобувати освіту, чи достатньо базової професійно-технічної освіти.
Те, що різні видавництва матимуть право видавати підручники з одного і того ж предмета для одного і того ж класу, означатиме, що в учителів з’явиться простір, буде можливість вибрати краще, тобто глибше й цікавіше.
Відміну великої кількості звітності всіляко підтримую, бо рутинна робота з’їдає вчителя.
Якщо в Європі у людей чітко визначені трудові обов’язки і вони за них не заступають, то у нас учителі витрачають часу удвічі більше, ніж їм пропонують оплату за цю роботу.
Нині школа дуже обтяжена саме паперовою «творчістю», це негативно впливає на навчальний процес, на взаємозв’язок учитель — учень».
Ірина Бєлова, директор Ірпінської спеціалізованої загальноосвітньої школи №2 з поглибленим вивченням економіки та права:
«Якщо 12-ти рокам навчання відповідатиме педагогічне наповнення, якщо будуть хороші програми та підручники, то я цій «новації», мабуть, поставлю знак «+». Але треба виконати багато підготовчої роботи, щоб усе було, як слід.Щодо різних підручників з одного і того ж предмета, скажу так: вони мають бути надруковані вчасно. Бо останнім часом є така практика: підручники надходять відчутно пізніше початку навчального року.
Вчителі, звісно, здатні вибрати кращий посібник. Але! Держава не забезпечуватиме школярів навчальною літературою.
Батьки обиратимуть, що купувати дітям. Якщо у класі 30 дітей, то анархія точно буде. Бо батьки не завжди розуміють тонкощі предмета, якщо їхнє бажання буде пріоритетним, то це не добре.
Взагалі-то необхідна практика: щоб точно визначити, що добре, а що погане. Мають запрацювати якісь пілотні школи, навряд чи варто гамузом запрягатися в нову модель школи.
Структуру (початкова школа — 5 років, основна — 4, профільна — 3), вочевидь, узяли з європейських шкіл. Але якщо ми поглянемо на Польщу, то там кожна структурна складова, тобто початкова, основна і профільна школи, мають окремі обладнані приміщення чи будівлі. А якщо все просто зведуть у нашій школі разом, то я не бачу в цьому сенсу.
Особливо для профільної школи потрібна спеціальна матеріально-технічна база. У звичайної української школи бази для професійного навчання немає, вона не готова до нього.
Міністр освіти і науки Сергій Квіт обіцяє, що зменшиться кількість звітності. Зараз ми цього абсолютно не відчуваємо. Вищі інстанції неймовірно полюбляють всілякі звіти, на які йде колосальна кількість часу, котру вчитель міг би витратити на підготовку до занять. У кожній школі — свої нюанси. Якщо є напрацювання, якщо фахівці мають досвід, то це одне. Якщо люди тільки починають вчителювати, або, скажімо, до роботи встали новий директор і новий заступник, то у них «писанина» займає дуже багато часу.
Усе нове потребує фінансування. А сьогодні ми відчуваємо, що в країні грошей немає. І якщо реформування зведеться до скорочення фінансування, то яке ж це реформування?
Декларують нові програми, нову школу, але всі видатки урізають. Такого не може бути.
Освіту мають нормально фінансувати, щоб була пристойна база, методичне і матеріально-технічне забезпечення.
Я вважаю, що має працювати така схема: гроші — для дитини, а не просто школа фінансується. Тоді буде стимул у колективу (а виграє школярик).
Нині, крім зарплат і мінімуму на комуналку, школа нічого не отримує. А зарплати ганебні, це — просто катастрофа, невідомо, як педагоги виживатимуть з огляду на тотальне удорожчання життя. От вам іще один пунктик — що то за реформа освіти, якщо вчителі мало не жебракують...
