19 листопада жителі нашого міста провели в останню путь В’ячеслава Вікторовича Кірічека. Він загинув від рук сепаратистів на Сході України.
Попрощатися з Героєм прийшли багато містян, представники влади. В очах і жінок, і чоловіків — сльози, у руках — квіти. Завмерла почесна варта. Звучить Гімн України. Його виконують, поклавши руку на серце, всі присутні.
Ведуча траурної процесії промовляє: «Слава Героям!». У відповідь лунає: «Героям слава!», «Герої не вмирають!».
Міський голова Володимир Карплюк говорить коротко: Важливо не тільки вшанувати пам'ять Героя, а й не забувати про допомогу його родині, доньці, котра залишилася без батькової підтримки, бо він уже нічим не зможе їй зарадити.
Так, дійсно наші серця повинні бути відкриті для взаємодопомоги, і кожен з нас має тримати власну лінію оборони й допомагати тим, хто на передовій, тоді перемога неодмінно прийде раніше.
У вересні цього року В’ячеслав пішов служити в 128-у механізовану бригаду, яку ще називають гірськопіхотною. Його бойові побратими Вадим Сенник та Мирослав Севастьян служили в одному підрозділі. Вони приїхали в Ірпінь, аби вшанувати пам’ять свого товариша.
«З В’ячеславом ми дружили ще до війни, — розповів Мирослав Севастьян, який проживає у Бучі, і котрий, як і його друг Вадим Сенник, пішов на війну добровольцем.
— Він був взірцевим воїном — мужнім, відважним, розсудливим, а ще — великим патріотом України. Такі як він не могли спокійно спостерігати, коли під час цієї неоголошеної війни, можливо, найстрашнішої за останні десятиліття, нашу землю топче чобіт ворога. В’ячеслав загинув під час сутички з диверсійною групою, яка видавала себе за наших бійців, пробравшись до підрозділу.
Він ніколи не був байдужим до чужого горя. Всім серцем любив свою Батьківщину й рідних, цінував і поважав друзів, умів розважити, підтримати, допомогти, був душею компанії, жив у гармонії з природою, любив збирати гриби та ягоди, а найбільше — рибалку. Тепер важко уявити, що його вже ніколи не буде десь на березі озера з вудкою. Його розповіді про життя хотілося слухати й слухати. А яким він був жартівником, яким життєрадісним і щирим!».
Вадим Сенник додав: «Ми хочемо, аби ви написали: у 128-ій бригаді великий бойовий дух, і нікому його не здолати!».
За Героєм тужить Ірпінь, сумують рідні й близькі. Про нього зняли телесюжет журналісти телеканалу «1+1».
Пам'ять про В’ячеслава Кірічека назавжди залишиться у наших серцях. Герої не вмирають!
Попрощатися з Героєм прийшли багато містян, представники влади. В очах і жінок, і чоловіків — сльози, у руках — квіти. Завмерла почесна варта. Звучить Гімн України. Його виконують, поклавши руку на серце, всі присутні.
Ведуча траурної процесії промовляє: «Слава Героям!». У відповідь лунає: «Героям слава!», «Герої не вмирають!».
Міський голова Володимир Карплюк говорить коротко: Важливо не тільки вшанувати пам'ять Героя, а й не забувати про допомогу його родині, доньці, котра залишилася без батькової підтримки, бо він уже нічим не зможе їй зарадити.
Так, дійсно наші серця повинні бути відкриті для взаємодопомоги, і кожен з нас має тримати власну лінію оборони й допомагати тим, хто на передовій, тоді перемога неодмінно прийде раніше.
В’ячеслав Кірічек народився в 1971 році. Працював слюсарем з експлуатації та ремонту газового устаткування Ірпінської філії «Київоблгаз».
У вересні цього року В’ячеслав пішов служити в 128-у механізовану бригаду, яку ще називають гірськопіхотною. Його бойові побратими Вадим Сенник та Мирослав Севастьян служили в одному підрозділі. Вони приїхали в Ірпінь, аби вшанувати пам’ять свого товариша.
«З В’ячеславом ми дружили ще до війни, — розповів Мирослав Севастьян, який проживає у Бучі, і котрий, як і його друг Вадим Сенник, пішов на війну добровольцем.
— Він був взірцевим воїном — мужнім, відважним, розсудливим, а ще — великим патріотом України. Такі як він не могли спокійно спостерігати, коли під час цієї неоголошеної війни, можливо, найстрашнішої за останні десятиліття, нашу землю топче чобіт ворога. В’ячеслав загинув під час сутички з диверсійною групою, яка видавала себе за наших бійців, пробравшись до підрозділу.
Він ніколи не був байдужим до чужого горя. Всім серцем любив свою Батьківщину й рідних, цінував і поважав друзів, умів розважити, підтримати, допомогти, був душею компанії, жив у гармонії з природою, любив збирати гриби та ягоди, а найбільше — рибалку. Тепер важко уявити, що його вже ніколи не буде десь на березі озера з вудкою. Його розповіді про життя хотілося слухати й слухати. А яким він був жартівником, яким життєрадісним і щирим!».
Вадим Сенник додав: «Ми хочемо, аби ви написали: у 128-ій бригаді великий бойовий дух, і нікому його не здолати!».
За Героєм тужить Ірпінь, сумують рідні й близькі. Про нього зняли телесюжет журналісти телеканалу «1+1».
Пам'ять про В’ячеслава Кірічека назавжди залишиться у наших серцях. Герої не вмирають!