24 вересня громадськість Приірпіння в останню путь провела 35-річного Олександра Старова, бійця 25 добровольчого батальйону 2 роти «Київська Русь».Ще за кілька годин до смерті Олександр по телефону спілкувався з рідними. Запевняв: у нього все гаразд». Особливо був вдячний волонтерському руху з Бучі, за те, що вони потурбувалися про Олександра та його фронтових побратимів і надіслали вантажний мікроавтобус, вщерть заповнений продуктами харчування, військовим обмундируванням, предметами особистої гігієни.
А для самого Олександра було щастям отримати його улюблене згущене молоко.
А вже ранок наступного дня виявився для нього останнім… Наші бійці під Дебальцевим зазнали несподіваного нападу ворожої розвідувально-диверсійної групи, яка надягла на себе жовто-блакитні стрічки з символікою українських військ. Можливо саме ця обставина перевдягнену в українські однострої. Можливо, саме ця обставина ввела в оману бійців 2-ї роти, які прийняли підступного ворога за своїх. Розпочався запеклий ближній бій. Під час шквального вогню диверсантів одна з куль і обірвала життя Олександра… Обірвала на самому злеті його життя, коли людина була сповнена мрій та сподівань, головної з яких було - була з перемогою повернутися до рідної домівки, до своїх літніх батьків, сина... Не судилося… Батьки втратили єдиного сина, а син - батька, з якого завжди брав приклад, для кого він був мудрим порадником та другом. 
Всі батьківські риси характеру Олександру передалися від його батька - Олександра Михайловича, кадрового офіцера, командира взводу. Саме він прищепив своєму єдиному сину любов до своєї Батьківщини, вірність військовому обов’язку. Їхнім улюбленим художнім фільмом була стрічка «Офіцери», яку вони неодноразово переглядали. Особливо Олександрові на все життя запам’яталися крилата фраза з цього фільму: «Є така професія – Батьківщину захищати». І коли Україна опинилася в небезпеці, Олександр довго не розмірковував, і став на її захист. 
В останню путь героя проводжали чимало людей. Труну з його тілом від військового містечка до гостомельського кладовища несли на руках. На траурному мітингу були присутні представники громадськості, воїни-афганці, місцевої влади. Серед них - заступник Бучанського міського голови Олександр Смолькін, секретар міської ради Василь Олексюк, депутати, керівник бучанського волонтерського руху Анатолій Кушнірчук, фронтові побратими загиблого. Командир батальйону довго мовчки стояв біля труни Олександра, поклавши руку йому на плече. І тихо мовив: «Вибач, що ти загинув, а я залишився живим. Твоя щирість, жизнєлюбство, добра посмішка назавжди залишиться у нашій пам’яті. Це додасть нам наснаги та оптимізму на шляху до Перемоги. Нашої Перемоги».
На фото: "Птица", Мирослав Севост`ян, "Старый" - Старов Олександр,
"Шкура", Богдан Яворский
