Жанна жила в тривозі про свого чоловіка Геннадія, який воює в зоні АТО в Дебальцево. Особливо, коли дізналася, що до нього не доходять посилки з дому, а їхня частина нерегулярно отримує їжу й воду. Жінка надумалася їхати на фронт і просилася у волонтерів взяти її з собою на Донбас. Їй відмовляли. Тоді вона зважилася – і повезла допомогу сама власним мікроавтобусом.
![]()
Знайшлися друзі, що підтримали Жанну. Інші родини військових (а таких в Бучі вже близько 80) також передали посилки. Один з бувалих волонтерів зголосився поїхати з нею в ту першу поїздку в серпні. Інший супроводжував її в другій поїздці в перші вихідні вересня. Про досвід цих поїздок ми й розмовляємо у колі друзів-однодумців. Коли слухаєш цю тендітну і водночас рішучу жінку, мимоволі думаєш, що хлопці не повинні марнувати своє життя, але шукати собі саме таких надійних дружин. Дарувати їм будинки, бізнес, золото. Тому що в часи лихоліття вірна дружина не залишить в біді, але лебідкою полетить до свого лебедя. Так чинили дружини козаків, віддаючи свої намиста, дукачі, бурштин і оксамит, щоб викупити коханих з турецького полону.
ЙОМУ НЕОБХІДНА МОЯ ПІДТРИМКА
![]()
Жанна одразу сказала, що поштовхом для поїздок послужило те, що вона не могла сидіти спокійно без діла, коли на фронті її чоловік та його брат. Хотілося їхати, допомагати і бачити, що там відбувається. Просто неможливо було залишатися осторонь. Тим більше, що склалася така ситуація, коли в серпні чоловік телефонував і казав, що немає що їсти, а воду п’ють прямо з озера. Очевидно, відбувалося те, що волонтерська допомога, яка попадала централізовано в штаб батальйону, не зразу і не в повному обсязі доходила до хлопців на передову. До того ж бази продуктів попадають під прицільний мінометний вогонь.
Тому Жанна, як хороша господиня, вирішила поїхати і навести порядок. До цього її також спонукали розмови з бучанськими родичами військових з роти її чоловіка. Зовсім не відчувала страху. Одного боялася – приїхати і розминутися з чоловіком, не побачитися з ним, тому що бойові позиції часто змінюються. В першу поїздку везла серед інших речей ще й куплені нею дві каски. Зараз замовила через друзів ще дві італійські каски, щоб відіслати побратимам чоловіка. Жінка переконана: «Я точно знаю, що йому необхідна моя підтримка, щоб не розслаблявся, щоб пам’ятав, що він потрібен сім’ї, Батьківщині. Адже вдома на нього чекають двоє малих дітей – семирічна Марія і п’ятирічний Олексій, які постійно питають про татка».
ОСОБИСТІ ВРАЖЕННЯ
![]()
Сильні особисті враження почалися вже в дорозі, коли майже одночасно з нею на дорозі було ще три волонтерські машини з гуманітарною допомогою. А за день до її приїзду в Дебальцево на трасі була розстріляна машина швидкої дороги, набита озброєними сепаратистами, які планували проскочити «зеленим коридором». Взагалі, особисті спостереження дуже відрізняються від того, що ми бачимо по телебаченню. По телевізору все виглядає набагато гірше. Дивна річ, до перемир’я «сепари» починали стріляти після шостої вечора і могли стріляти цілу ніч. А от після оголошення про припинення вогню, навпаки, стріляти почали ще більше.
На зворотному шляху додому везли п’ять бійців на ротацію. Так ті не могли оговтатися від здивування, бачачи розслаблене життя в Києві та навколо. Вони казали: «Напевно, війна на сході – тільки наша. А Києва це зовсім не стосується. Навколо гульки, дискотеки, веселощі». Ця відсутність солідарності з подіями на сході у багатьох викликає тривогу. Серед тих, до кого звертаються по допомогу, половина залишаються байдужими. А хто ж буде озброювати, одягати і годувати армію?
Попри всі наші життєві обставини (адже життя, звісна річ, продовжується) можна принаймні проявляти більшу стриманість і розважливість у всьому. Триває війна, гинуть люди, над країною нависла небезпека – це, на жаль, наша сьогоднішня реальність, і треба її усвідомлювати. Боляче бачити не солідарне ставлення. Невже біда повинна торкнутися кожної людини, щоб кожен відчув це на собі та нарешті зрозумів.
СТАВЛЕННЯ ДО СВОЄЇ КРАЇНИ
![]()
Досі мовчазна Ольга розказала, що шиє прапори і пишається тим, що український прапор майорить на відвойованих від сепаратистів об’єктах – будинках, установах, стовпах тощо. Там державний прапор символізує, що це місто належить державі, а не найманцям. Пані Ольгу радують прикрашені національними прапорцями і візерунками автомобілі, але дуже дивують жителі Бучі, які мало вивішують національний прапор. На цілу вулицю в приватному секторі ледве знайдеш один-два будинки, прикрашені прапором. На багатоквартирному будинку ледве побачиш один-два балкони або під’їзд з прапорами. Кому належать вулиці, квартири, офіси в нашому чудовому місті? Може, напередодні святкування Дня міста бучанці нарешті зважаться продемонструвати всьому світу, чиї ми?
УТЕПЛИТИ І СПОРЯДИТИ СОЛДАТІВ
Вже ночі холодні. Тому на фронт бійцям волонтери передають термобілизну, бушлати, каремати, спальні мішки. Особливо для тих, хто в окопах. А ще більше їм необхідні портативні рації, тепловізори, прилади нічного бачення. Бійцям дуже важливо тримати між собою зв’язок, тому що часто бувають такі моменти, коли необхідна швидка координація дій або негайна передислокація. Жанна вже зараз купила дві рації за 1900 гривень. Це дуже хороша ціна, бо зазвичай одна рація коштує 1300-2000 гривень. Необхідні також особисті аптечки. Хоча бійці отримують кваліфіковану медичну допомогу. Ось Жаннин чоловік має серйозні опіки, так йому там обробляють рани і перебинтовують.
ВАЖЛИВІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ І ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ
В нашу бесіду з Жанною включаються Микола Григорусь та Ігор Бартків. Микола Павлович наголосив на необхідності постійного висвітлення в пресі та інших ЗМІ детальної інформації про діяльність волонтерів, роботу пунктів прийому допомоги, звіти про розподіл зібраного. Ігор Бартків додав, що завдяки обміну інформацією через соціальну мережу Facebook ми знаємо, в яких місцях зосереджені наші бучанці. Скільки хлопців знаходяться в навчальних частинах в Новояворові, в «Десні», Білій Церкві, хто на охороні об’єктів, а скільки попали додому на ротацію. Їм всім потрібна допомога, яка стає більш адресною і персоналізованою. Люди мають знати, куди вони можуть дістатися самі, а куди треба організувати посилку. Будь-якому солдату приємно отримати передачу з дому, не кажучи вже про те, щоб побачити земляків з Бучі.
Інформація стосовно збирання та доставки допомоги в зону дії АТО – на пунктах збору.
Знайшлися друзі, що підтримали Жанну. Інші родини військових (а таких в Бучі вже близько 80) також передали посилки. Один з бувалих волонтерів зголосився поїхати з нею в ту першу поїздку в серпні. Інший супроводжував її в другій поїздці в перші вихідні вересня. Про досвід цих поїздок ми й розмовляємо у колі друзів-однодумців. Коли слухаєш цю тендітну і водночас рішучу жінку, мимоволі думаєш, що хлопці не повинні марнувати своє життя, але шукати собі саме таких надійних дружин. Дарувати їм будинки, бізнес, золото. Тому що в часи лихоліття вірна дружина не залишить в біді, але лебідкою полетить до свого лебедя. Так чинили дружини козаків, віддаючи свої намиста, дукачі, бурштин і оксамит, щоб викупити коханих з турецького полону.ЙОМУ НЕОБХІДНА МОЯ ПІДТРИМКА
Жанна одразу сказала, що поштовхом для поїздок послужило те, що вона не могла сидіти спокійно без діла, коли на фронті її чоловік та його брат. Хотілося їхати, допомагати і бачити, що там відбувається. Просто неможливо було залишатися осторонь. Тим більше, що склалася така ситуація, коли в серпні чоловік телефонував і казав, що немає що їсти, а воду п’ють прямо з озера. Очевидно, відбувалося те, що волонтерська допомога, яка попадала централізовано в штаб батальйону, не зразу і не в повному обсязі доходила до хлопців на передову. До того ж бази продуктів попадають під прицільний мінометний вогонь.Тому Жанна, як хороша господиня, вирішила поїхати і навести порядок. До цього її також спонукали розмови з бучанськими родичами військових з роти її чоловіка. Зовсім не відчувала страху. Одного боялася – приїхати і розминутися з чоловіком, не побачитися з ним, тому що бойові позиції часто змінюються. В першу поїздку везла серед інших речей ще й куплені нею дві каски. Зараз замовила через друзів ще дві італійські каски, щоб відіслати побратимам чоловіка. Жінка переконана: «Я точно знаю, що йому необхідна моя підтримка, щоб не розслаблявся, щоб пам’ятав, що він потрібен сім’ї, Батьківщині. Адже вдома на нього чекають двоє малих дітей – семирічна Марія і п’ятирічний Олексій, які постійно питають про татка».
ОСОБИСТІ ВРАЖЕННЯ
Сильні особисті враження почалися вже в дорозі, коли майже одночасно з нею на дорозі було ще три волонтерські машини з гуманітарною допомогою. А за день до її приїзду в Дебальцево на трасі була розстріляна машина швидкої дороги, набита озброєними сепаратистами, які планували проскочити «зеленим коридором». Взагалі, особисті спостереження дуже відрізняються від того, що ми бачимо по телебаченню. По телевізору все виглядає набагато гірше. Дивна річ, до перемир’я «сепари» починали стріляти після шостої вечора і могли стріляти цілу ніч. А от після оголошення про припинення вогню, навпаки, стріляти почали ще більше.На зворотному шляху додому везли п’ять бійців на ротацію. Так ті не могли оговтатися від здивування, бачачи розслаблене життя в Києві та навколо. Вони казали: «Напевно, війна на сході – тільки наша. А Києва це зовсім не стосується. Навколо гульки, дискотеки, веселощі». Ця відсутність солідарності з подіями на сході у багатьох викликає тривогу. Серед тих, до кого звертаються по допомогу, половина залишаються байдужими. А хто ж буде озброювати, одягати і годувати армію?
Попри всі наші життєві обставини (адже життя, звісна річ, продовжується) можна принаймні проявляти більшу стриманість і розважливість у всьому. Триває війна, гинуть люди, над країною нависла небезпека – це, на жаль, наша сьогоднішня реальність, і треба її усвідомлювати. Боляче бачити не солідарне ставлення. Невже біда повинна торкнутися кожної людини, щоб кожен відчув це на собі та нарешті зрозумів.
СТАВЛЕННЯ ДО СВОЄЇ КРАЇНИ
Досі мовчазна Ольга розказала, що шиє прапори і пишається тим, що український прапор майорить на відвойованих від сепаратистів об’єктах – будинках, установах, стовпах тощо. Там державний прапор символізує, що це місто належить державі, а не найманцям. Пані Ольгу радують прикрашені національними прапорцями і візерунками автомобілі, але дуже дивують жителі Бучі, які мало вивішують національний прапор. На цілу вулицю в приватному секторі ледве знайдеш один-два будинки, прикрашені прапором. На багатоквартирному будинку ледве побачиш один-два балкони або під’їзд з прапорами. Кому належать вулиці, квартири, офіси в нашому чудовому місті? Може, напередодні святкування Дня міста бучанці нарешті зважаться продемонструвати всьому світу, чиї ми?УТЕПЛИТИ І СПОРЯДИТИ СОЛДАТІВ
Вже ночі холодні. Тому на фронт бійцям волонтери передають термобілизну, бушлати, каремати, спальні мішки. Особливо для тих, хто в окопах. А ще більше їм необхідні портативні рації, тепловізори, прилади нічного бачення. Бійцям дуже важливо тримати між собою зв’язок, тому що часто бувають такі моменти, коли необхідна швидка координація дій або негайна передислокація. Жанна вже зараз купила дві рації за 1900 гривень. Це дуже хороша ціна, бо зазвичай одна рація коштує 1300-2000 гривень. Необхідні також особисті аптечки. Хоча бійці отримують кваліфіковану медичну допомогу. Ось Жаннин чоловік має серйозні опіки, так йому там обробляють рани і перебинтовують.
ВАЖЛИВІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ І ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ
В нашу бесіду з Жанною включаються Микола Григорусь та Ігор Бартків. Микола Павлович наголосив на необхідності постійного висвітлення в пресі та інших ЗМІ детальної інформації про діяльність волонтерів, роботу пунктів прийому допомоги, звіти про розподіл зібраного. Ігор Бартків додав, що завдяки обміну інформацією через соціальну мережу Facebook ми знаємо, в яких місцях зосереджені наші бучанці. Скільки хлопців знаходяться в навчальних частинах в Новояворові, в «Десні», Білій Церкві, хто на охороні об’єктів, а скільки попали додому на ротацію. Їм всім потрібна допомога, яка стає більш адресною і персоналізованою. Люди мають знати, куди вони можуть дістатися самі, а куди треба організувати посилку. Будь-якому солдату приємно отримати передачу з дому, не кажучи вже про те, щоб побачити земляків з Бучі.
Інформація стосовно збирання та доставки допомоги в зону дії АТО – на пунктах збору.
