» » Магія мистецтва – погляд з минулого в майбутнє

Магія мистецтва – погляд з минулого в майбутнє

Художник Андрій Коцяк, 32 роки, більше відомий своїми декоративно-графічними роботами з етнічними мотивами, але він також любить заглиблюватися у витоки народної філософії та прадавнього містичного символізму українців. Про це та про творчість наша розмова з художником і автором.

Невипадковою є зустріч людей, які шукають відповіді на запитання «Звідки ми? Хто ми? Куди йдемо?» Митці намагаються дати відповідь на ці запитання різними творчими засобами, поєднуючи кольорову форму (або відеоряд) з вдумливими розвідками в царині підсвідомості. Завжди є відчуття, що існує Хтось вищий за нас – Вічний, Незмінний, Присутній. І всюди ми натикаємося на знакові послання, які передані нам з поколінь – для нашого самоусвідомлення, національної пам’яті, передачі прийдешнім. Вражає велич того факту, що, незважаючи на масове нищення десятків мільйонів українців, нація сьогодні продовжує жити і творити себе в боротьбі. Наша історія – це воістину «пісня про незнищенність», як ще в 1930-ті роки писав поет Богдан-Ігор Антонич.

Ось зараз, цього тижня знов відбувається велелюдний фестиваль «Трипільське Коло», який кидає виклик нинішнім переживанням і страхам українців. Адже не секрет, що у багатьох містах країни керівники вагаються, чи варто в обстановці нестабільності, невирішеності цілей та стратегій держави проводити свята, фестивалі чи гуляння. Але, якщо зосередитися тільки на невирішених ще питаннях, проблемних областях і підлих підступах агресора, то не довго й попрощатися з розумом. Проте є кращий шлях – святкувати те, хто ми такі, і на основі глибокого розуміння своєї минувшини впевнено будувати майбутнє великого народу.

- Саме тому наше перше запитання до пана Андрія, як автора книг, стосується вибору теми про коріння нації.
– Сам я не історик, але в міру заглиблення в питання матеріальної і духовної культури нашого народу вивчаю історію, особливо дохристиянської доби. Почав цікавитися цими питанням ще на третьому курсі університету. Причому язичництво мене не цікавить, тим більше, що це явище придбало деякі риси белетристики, люди обшивають і розмальовують себе без всякого смаку – від потилиці до п’ят – певними символами. Це вже занадто. Всі ці речі мають сенс у певному місці, у певній формі, у певній кількості. Тобто, все має бути зі смаком. Це я вам кажу, як художник. Адже ця символіка для наших предків мала і естетичне значення, і служила оберегами.
Написання книги служило скоріше цілі створення серії ілюстрацій про декоративні елементи одягу та оздоблення. Найголовнішим було розкрити зміст народних орнаментів, в тому числі сакральний, а не просто побачити форму і естетику. Справа в тому, що нічого випадкового не могло бути. Якщо люди докладали стільки зусиль до створення нитки, виготовлення сорочки, то, звичайно, туди вкладалася душа і цілком певна сакральність.

Андрій Коцяк народився в Вінниці, живе і займається творчістю в Бучі, працює на телебаченні. Свій творчий шлях почав, як вперше взяв у руки пластилін. В образотворчому мистецтві відображає етнічні мотиви. Навчався в Державній художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка.
Займався керамікою, графікою, живописом, скульптурою і театром. Зі школи виніс ідею, що мистецтво не лише врятує світ, а й цілком здатне робити його прекрасним прямо зараз. Закінчив Київський національний університет технологій і дизайну. З 2006 року викладає композицію і теорію дизайну в коледжі цього університету. Провів 7 персональних виставок своїх робіт. Створив ілюстрації до книг Мирослава Дочинця. Автор книг і ілюстрацій до них – «Коріння квітучої калини», «Повернення з вирію», «Берег і те, що по іншу сторону річки», «Логіка міфу», «Мудрі українці про вбрання».


- Звідки беруться образи ваших картин – з музеїв, читання спеціальних монографій, чи, може, з участі в етнічних форумах тощо?
– В культурних і художніх тусовках я скоріше учасник, споживач і спостерігач, хоча також беру участь в них своїми роботами. Хоча мушу визнати, що я не настільки тусовочна людина. Етнічна тема мені близька і зрозуміла, вона мені просто подобається, не знаю чому і звідки це взялося. Батько – інженер-електрик, мама – секретар-машиністка, жили в багатоквартирному будинку на Вінниччині. Як бачите, в сім’ї ніякого романтичного коріння чи мистецького взагалі. Якось сам собою виник романтичний інтерес, який потім набув характеру самовиявлення. Озираючись назад, можу хіба що сказати, що в трирічному віці захопився ліпленням різних мініатюр з пластиліну. Міг зліпити вівчарку або оленя з рогами. Звірі виходили, наче справжні. На цьому етапі це була не цікавість чи прагнення до самовираження, а скоріше відчуття «зможу – не зможу». Потім, в дванадцять років, почав навчатися в Школі мистецтв. Творче завзяття залишилося у мене в характері на все життя - вивчити щось нове, зробити щось нове, спробувати себе у чомусь новому.

- У ваших чудернацьких виробах і картинах є певна скрита інформація, чи не так?
- Я не мислю себе якимось знавцем чи вчителем, щоб щось людям доносити чи розказувати. Моя робота є посередником між тим, що я вивчаю, що спостерігаю, що досліджую, і тим, що в цьому може знайти глядач.

- Поясніть ваше ставлення, як університетського викладача, до навчання художників, адже ви маєте справу з юними обдаруваннями і талантами. Напевно, це досить складно?
- Учні – це окрема тема. Маю більш дорослих учнів, студентів. Особливо запам’яталася одна дівчина, яка закінчила факультет біології університету, але все життя мріяла займатися мистецтвом. Тож вона залишила мамі університетський диплом і стала брати у мене уроки ескізування. Буквально за півтора роки вона вже виставлялася на сезонах моди разом з відомим дизайнером, роблячи для неї лев’ячу частку художніх рішень моделей. Дуже талановита і дуже працелюбна. Її не треба було змушувати чи мотивувати, достатньо було підказати напрямок, показати форми реалізації, техніки. Моє завдання полягає головним чином в тому, щоб не заважати.

- Що передує появі готової роботи? Як відбувається процес творчості?
- Робота – це результат мого пошуку. Бувають також моментальні одкровення, вони бувають у всіх – сценаристів, режисерів, музикантів, художників тощо. Так би мовити, дійшло, прорвало, пройняло, наснилося – і таке буває; назвіть це, як хочете. Мої пошуки включають в себе і сюрреалізм, насправді я роблю багато сюрреалістичних творів. Ці твори ніяк не підв’язані до побутових речей. Сюрреалізм для мене – це не сни передавати, я не описувач снів. Химери у мене не повинні бути страшними, насправді я не ставлю такої задачі зробити їх страшними, це не моя мета. Вони настільки страшні, наскільки можуть бути страшними малюнки в дитячій книжці.
Вони максимально можуть викликати відчуття чогось неприємного, «фу, яке воно», але водночас і бути симпатичними, тобто викликати якусь симпатію. Художник собі не ворог, що робити противні речі.
Спроби робити епатаж у мене все ж були, особливо в одязі. Уявіть собі одяг, прикрашений висушеною, витравленою ацетоном, декорованою бісером і художнім розписом… таранькою! Така собі психована експресія, інакше не назвеш. Але ж, з іншого боку, ми вдягаємося і взуваємося в шкіри забитих тварин, сідаємо на шкіряні дивани, то чому б не прикрасити сукні висушеною таранькою? Тут є крихта сарказму, намагання показати виворіт питання про наш вибір в житті.

- Можна художника назвати пророком в своїй батьківщині?
- Та ні, де там. Самий звичайний постріл епатажу. Як би там не було, мистецтво вчить трохи відволікатися від побуту, який, як відомо, засмоктує людину. Кіно, музика, художня творчість допомагають нам дещо заглиблюватися і замріятися, а, можливо, й зарядитися, якщо це динамічний вид мистецтва. Живопис і графіка – більш статичні, спокійні види, і ти повинен зупинитися сам, адже картинка не рухається. Тобі треба зосередитися і вдивитися в картинку хоча б секунд 20-30. Це не кіно, де картинка біжить повз тебе. Картина в принципі повинна затримувати на собі увагу – будь то через епатаж або гіперепатаж. Іноді художник, який вважає себе невизнаним генієм, в бажанні привернути увагу до себе буде просто кричати-надриватися зі свого полотна. Інше питання, чи затримається людина, чи навчиться чомусь, коли дивиться на картину. Мені ж здебільшого в композиції імпонує показ контрастів – речей, які в звичайному житті немислимі.

- Опишіть, будь ласка, емоційну складову вашої творчості.
- Існує такий вислів, що людина на 90% складається з емоцій і на 10% – з розуму. Все, що ми робимо, великою мірою спонукають наші емоції, обґрунтовує розум і потребує організм. Те, що стоїть перед емоціями, можна називати підсвідомістю, і це найбільш невивчена сфера людини. Поява у людини емоцій за рахунок бажань і потреб дає початок розвитку агресії, заздрості, прагнення влади, багатства. З іншого боку, є прагнення до кращого, до справедливості, гармонії і вічне бажання зрозуміти «Чому так?»


Витоки українства: Трипільська культура


Пропонуємо уривок про Трипільську культуру з його книги «Коріння квітучої калини», яка ілюстрована картинами автора. У назву книги вкладений певний символізм: ототожнення України з калиною підкреслює молодість держави.
Магія мистецтва – погляд з минулого в майбутнє

Назад 1 2 Дальше
Микола ДЕМ’ЯНОВ 
Андрій КОЦЯК
  3
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.