Туризм: Шлях до вершини


Бучанські туристи у складі чотирьох чоловік (представники школи №4) поїхали в українські Карпати, щоб і природою насолодитися, і заодно провести навчально-тренувальні збори з гірського туризму, організовані Центром творчості дітей та юнацтва Київщини.

Тож, взявши із собою спорядження і налаштувавшись виключно на позитив – рушили у дорогу. Але по приїзді зрозуміли: з погодою їм не пощастило. Адже те, що покривало землю, снігом можна було назвати лише умовно. Проте, назад вже не повернешся, а попереду можуть бути цікаві несподіванки – вирішили мандрівники і почали свій шлях до вершини.
У планах було сходження на Говерлу і Петрас, тому стартували із закарпатського села Кваси. Звідти йде декілька маршрутів, які «виводять» на вершини гір, вищих за 2 км.


Село розташовано в долині річки Чорна Тиса, на висоті 560 м. над рівнем моря. Воно відноситься до низькогірських курортів, в 15 км. від міста Рахова - районного центру. Перша письмова згадка про Кваси датується 1684 р. Назва села походить від слова «квасна вода» - так на Гуцульщині називають мінеральну воду. І в селі справді є мінеральні джерела.
Але якщо у підніжжі гірських вершин все розтало, то чим вище піднімалася група, тим холодніше ставало. Вони з ніби «перейшли» в ожеледицю. Тому, щоб не витрачати марно сили, було вирішено піднятися тільки на Петрас, який стоїть подалі від цивілізації і до нього складніше дістатися. Інакше, не встигли б повернутися додому.

Разом з тим бучанці ускладнили для себе завдання – пішли через перевал Шешу, на шляху до якого розташований Львівській біостаціонар. Спланували собі там теплу ночівлю, а наступного дня, незважаючи на те, що снігу «по-коліна», пішли далі. Та попри сподівання, погода погіршувалася, тому, щоб не ризикувати, поставили за мету вийти на перевал, відпрацювати техніку, а там – як складеться. Тим більше, що на шляху зустріли своїх колег – досить досвідчених туристів і ті теж не змогли піднятися на Петрас – завернули назад. Звісно, туристи трохи засмутилися такою зміною планів, але діватися було нікуди. Йшли «на газу», зі спеціальним спорядженням. Вночі палатку окопували снігом – так значно тепліше і затишніше.

«Вийшли на Шешу, де піднявся сильний вітер – «сипуха». Це – коли дощ замерзає і дрібненькі краплини льоду б’ють в обличчя. Відчуття не дуже приємне, але загартовує. Крім того, піднявся густий туман», - розповідає керівник групи Олексій Карабут.
Але досягнутого результату було замало і вони вирішили продовжити маршрут у надії, що погода все ж таки зміниться. Тож, рушили траверсною дорогою ближче до самої вершини. Маршрут – добре знайомий бучанцям ще з літа, і в цьому – їхня перевага.
Але чим далі в гори – тим більше снігу. І настрій покращився. Не гаючи даремно часу, мандрівники паралельно закріплювали свої знання – орієнтування по компасу, маркувальним стовпам та інші туристичні «прийоми». Крім того, тренувалися розбивати «штурмовий табір», який ставиться безпосередньо перед вершиною, щоб можна було вранці прокинутися, піднятися на гору, але в разі потреби (нещасний випадок та ін.) – швидко спуститися вниз за речами: медикаментами, газом, рацією. Відпрацювали ходіння «у зв’язці».

А ввечері розбили палатку, що також стало своєрідним випробуванням – 40 см снігу, а далі – крига. Тож, закріпити її було непросто. Потім частина групи пішла «на розвідку», орієнтуючись по карті вони рушили в сторону Петраса. Вийшли на правильний шлях, але зрозуміли, що до «переможного кінця» - доведеться ще довго підніматися. Тому спустилися назад, де вже чекала гаряча вечеря і перепочинок.
Вранці продовжили мандрівку. До вершини залишалося 3 км і стабільно погана погода. Непокоїло лише те, що вийти на Петрас можна, але при спуску варто пильнувати, щоб не пропустити свій табір і не збитися з маршруту. Тож, робили відповідні позначки мотузками. Але все-таки піднялися.
«Нас зустрів пронизуючий наскрізь вітер. Тому швиденько почали спуск у зворотному напрямку – до базового табору. Збирали свої речі, бо наставав час вирушати додому», - діляться своїми враженнями туристи. І згадують, що були різні моменти. Їм доводилося і рюкзаки відкопувати з-під снігу, і, вранці, вийшовши з теплої палатки, одягати черевики, які «ночували» на подвір’ї. Відчуття при цьому досить екстремальні. Бувало, що намагалися їх «відігрівати» на газу. Щоб підтримувати організм у нормі старалися добре харчуватися, мастилися зігріваючими мазями. Тому весь похід і все, що його супроводжувало, витримали достойно.

«Не зважаючи на те, що не вдалося повністю реалізувати плани, ми все таки задоволені результатами поїздки. Адже ті випробування, погодні перепони на шляху – виявилися рівнозначними підняттю на обидві вершини за сприятливих умов. Навіть кажуть, якщо хочеш влітку побувати на Ельбрусі, то взимку піди у Карпати на «двотисячник». Треба вміти всі «мінуси» переправити на «плюси». Ми отримали цінний досвід – і це головне. Принаймні, та краса, яка перед нами відкрилася – панорами і гірські краєвиди, перевершила всі незручності», - підсумували бучанці.

І додали, що їм навіть вдалося відвідати деякі екскурсії, зокрема побачити найвищий природний водоспад Закарпаття (36 м) – Труфанець. Він вважається одним із найбільш легкодоступних в Україні, бо розташований прямо біля дороги. Ніякої туристичної інфраструктури поряд немає, навіть автомобільної стоянки. Але є місток для глядачів.
Як і будь-який водоспад, має різну кількість води у різні пори року.


P.S.: Туристи висловлюють щиру подяку людям, які допомогли
зробити реальністю дану поїздку.
З транспортними витратами посприяла Бучанська міська рада, зі
спорядженнями – колеги-туристи та спеціальні магазини, які надали
знижки на придбання товарів.
Людмила ГЛАДСЬКА 
  0
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.