» » » » Кікбоксинг: Перший чемпіонат світу і перший успіх

Кікбоксинг: Перший чемпіонат світу і перший успіх

У місті Дублін, Ірландія, з 27 січня по 3 березня проходив Чемпіонат світу з кікбоксингу «International Irish open Cup». Нашу країну представляв єдиний спортсмен з Бучі,-15 річний Євген Ковеня разом зі своїм батьком-тренером, які тренуються у місцевому спортивно-оздоровчому клубі «Кристал».

- Євген, від імені читачів нашого періодичного видання щиро вітаємо тебе з першим і, слід сподіватися, не останнім спортивним успіхом на міжнародній арені.
- Дякую.

- Наскільки відомо ти, разом зі своїм батьком, були єдиною мало чисельною делегацією на Чемпіонаті світу, яка захищала спортивну честь нашої держави, в той час як збірна України не поїхала на ці змагання.. Чому так трапилося?
- Це дійсно так. Наскільки мені відомо, то збірники не поїхали до Ірландії не з своєї волі. Мої старші товариші готувалися до цих змагань, мали велике бажання перевірити свою спортивну майстерність з відомими кікбоксерами світу. Але, на жаль, останні політичні події позначилися і на спортивному житті країни. Наскільки мені відомо, вся справа була у фінансуванні. Начебто не знайшлося коштів профінансувати поїздку збірної на це престижне змагання. Те, що нам з батьком самотужки вдалося поїхати до Ірландії свідчення тому, що світ не без добрих людей. На щастя, вони ще зустрічаються у житті. Без їх конкретної фінансової допомоги і мови не могло йти про поїздку до Дубліна. А Україна взагалі не була б представлена жодним спортсменом. Користуючись нагодою хочу щиро подякувати нашому міському голові Анатолію Федоруку, який безпосередньо сприяв у моїй підготовці та участі, та який чимало робить для розвитку спорту в нашому місті. Ця людина конкретними справами доводить, що дійсно турбується і підтримує молодих спортсменів. Свій успіх на міжнародній арені я присвячую перш за все саме меру.
Євген Ковеня


- І також своєму батькові, відомому тренеру з кікбоксингу як в Україні так і за її межами...
- Так, звичайно. Можу сказати мені з батьком пощастило. Мою любов до цього виду спорту він прищеплював поступово. З семи років я постійно відвідував спортзал скоріш із цікавістю. Але з кожним разом все більше і більше захоплювався цим видом спорту. Через три роки під наглядом свого батька розпочав серйозно тренуватися. Мій батько, для мене, це тренер не тільки у спорті, але й в житті також. Його мудрі і життєві поради частенько стають мені в нагоді, особливо у моєму, підлітковому віці. Головну ціль, яку я визначив для себе, коли почав займатися цим мужнім видом спорту, вміти постояти за себе та за ближнього свого. Хотілося бути схожим на батька. І він відчув моє серйозне ставлення до тренувань і почав займатися зі мною по посиленій програмі, яку ми виконуємо й досі.

- Батько, як тренер, зважаючи на твій вік, дає послаблення під час тренувань?
- Жодних. Більш того, прискіпливіше і вимогливіше відноситься до мене ніж до інших молодих спортсменів, моїх ровесників.

- Для тебе, як наймолодшого кікбоксера Чемпіонату світу, це були перші міжнародні змагання, звичайно, без передстартової лихоманки, яка присутня кожному спортсменові, не обійшлося...
- Звичайно, напевно нема такого спортсмена, як професіонала, так і любителя, котрі не були знайомі з подібною ситуацією. Я не виняток. І про так звану лихоманку мене неодноразово попереджав мій тренер. Головне, як найшвидше опанувати самим собою, «взяти себе у руки». З перших секунд на рингу, як тільки відчув перший удар на собі, зміг сконцентруватися і вже слідувати тієї стратегії та тактики бою, які перед цим була змодельована на тренуваннях. У кожного спортсмена є свої слабкіші і сильніші сторони, головне їх якнайшвидше знайти під час поєдинку, нав’язати свою манеру бою і шукати у нього вільні зони для удару.. Все це приходить з досвідом, А постійні змагання, тим паче на всесвітньому рівні лише додають майстерності і впевненість у власних силах.

- Чим запам’яталися тобі твій перший Чемпіонат світу з кікбоксингу?
- Потрапити на Чемпіонат світу для кожного спортсмена, це велика честь і водночас відповідальність представляти свою країну. Змагання проходили на дуже високому міжнародному рівні, в яких приймало участь близько трьох тисяч спортсменів з 58 країн світу. Я виступав у розділі «Light Сontact» у ваговій категорії до 70 кг, яка нараховувала 38 спортсменів. Пройшов три кола змагань з перемогами, Здобув перемогу над спортсменами з Ірландії, Данії та інших країн. А ось потрапивши до чверть фіналу, за рішенням суддів 1:2 програв більш досвідченому спортсмену з Великої Британії, посівши почесне 4 місце. Нагадаю, що я був самий молодший серед спортсменів у своїй ваговій категорії.

- Поразка в останньому двобої, вірніш, те, що судді надали перемогу більш відомому та досвідченому спортсменові, боляче позначилася на твоєму психологічному стані?
- Звичайно, приємного від цього мало. Але ж це мій перший чемпіонат світу, це отримання неоціненого спортивного досвіду. Ніхто не застрахований від поразок. Для мене це стане своєрідним стимулом для подальших перемог. Головне вірити у себе, у свої сили та можливості. А перемоги обов’язково ще прийдуть. Я сподіваюся на те, що прийде час коли стану призером на подібних змагань, підніму український прапор і про наше рідне місто Бучу дізнаються у всьому світі. Особисто ми з батьком про це мріємо. Адже мрії збуваються. Чи не так?
Володимир Еннанов 
газета: "Бучанські новини" №12 від 28 березня 2014 року
  4
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.