Кілька десятків років тому Ворзель вважався одним із найуспішніших містечок не лише на Київщині, а й усієї України. Це була всесоюзна оздоровниця, де вміло поєднувалися природні та адміністративні ресурси. Але через відомі обставини існуюча система зруйнувалася, і сьогодні перед керівництвом селища стоїть непросте завдання: повернути йому колишню славу, перетворивши на сучасний культурно-туристичний, оздоровчо-спортивний центр. Очолює Ворзельську селищну раду Олександр Пилипович Венгрик, котрий переконаний, що у співпраці з активом селища, депутатами можна вирішити це завдання.
![Олександр Пилипович Венгрик]()
— Я добре пам’ятаю Ворзель за часів його розквіту, коли він був знаменитим курортним центром, — говорить Олександр Венгрик. — Тоді, по суті, вся діяльність селища трималася на роботі санаторіїв, дитячих таборів.
Аварія на ЧАЕС, розпад Радянського Союзу, призупинення діяльності відомих оздоровчих закладів — усе це негативно вплинуло на його життєдіяльність. Я бачив, що необхідно втрутитися в ситуацію, яка, по суті, вела до занепаду Ворзеля, тому й пішов на вибори, в результаті яких був обраний селищним головою. Я маю чітке бачення майбутнього Ворзеля — збереження за ним рекреаційно-оздоровчого напряму, оскільки селище розташоване у справді унікальній природній зоні. І навіть вплив негативних факторів не може нівелювати всіх переваг, адже маленький Ворзель має сім мікрокліматів. Та, перш за все, необхідно нормалізувати діяльність комунальної сфери. Адже раніше все було пов’язане з функціонуванням оздоровниць.
— Ви три роки очолюєте Ворзельську селищну раду. За цей час вдалося щось вирішити?
— Так, вдалося багато що зробити. Звичайно, не мені одному, а всьому депутатському корпусу. Але ми не змогли б реалізувати навіть і половини своїх планів, якби не колосальна підтримка наших депутатів у Київській обласній та Ірпінській міській радах — Наталії Григорівни Семко і Галини Євгеніївни Савчук. Таких депутатів Ворзель ще не мав. Це нам, напевно, їх послано як підтримку у важкий час.
Спільними зусиллями вирішили багато питань, які стосуються господарської роботи.
Розробили проект водопостачання селища, згідно з яким проведено нові водогони, відкрито свердловини, вирішуються питання з водовідведенням.
Значна увага приділяється благоустрою та створенню рекреаційних зон. Ми почистили наше озеро, яке розташоване у парку Перемоги, визначили 85 га заповідної зони, зробили відповідну документацію, прийняли рішення про створення двох парків у селищі.
Ще одне проблемне питання, яке нам частково вдалося вирішити, — боротьба зі стихійними сміттєзвалищами. Завдяки клопотанню нашого депутата Наталії Семко минулого року обласна рада виділила Ворзелю сміттєвоз, що частково зняло напругу.
Досягли певних зрушень у співпраці з Укрзалізницею: було здійснено ремонт нашого залізничного вокзалу та офіційно встановлено зупинки тих електропотягів, які раніше не зупинялися на нашій станції. З владою Ворзеля почали рахуватися…
— А скільки осіб зараз проживає у селищі?
— Майже 6000 офіційно зареєстрованого населення, не враховуючи дачників і відпочиваючих.
— Тобто частина оздоровчих закладів працює і зараз?
— Так. Сьогодні у Ворзелі функціонують (хоча й не на повну потужність) 8 оздоровчих закладів для дітей та дорослих. Та більшість колишніх дитячих оздоровчих таборів нині закриті, території спустошуються.
— А вплинути на діяльність цих закладів селищна рада може?
— Практично ні, оскільки вони є або приватною, або відомчою власністю. Єдине, що ми можемо, — це через адміністративні комісії хоч якось впливати на ситуацію, а в разі невиконання звертаємося за допомогою до органів прокуратури, які, зазвичай, нам допомагають у таких питаннях. Ми ведемо переговори щодо облаштування на цих територіях закладів медичного, оздоровчого спрямування, і при складанні Генерального плану селища це враховували. Вирішення цього питання є важливим як з точки зору благоустрою територій, так і для наповнення місцевого бюджету.
— На території селищної ради працюють бюджетоутворюючі заклади?
— Так. Це наші санаторії «Україна», «Ворзель», «Перемога», оздоровчо-лікувальні комунальні заклади Київської обласної ради та міста Київ, лікарня відновного лікування СБУ, Ворзельська амбулаторія, Ірпінський пологовий будинок, наші приватні підприємства: Медекспрес, ДКМ «Хліб», ЗАТ Торговий дім «Віста».
Також у селищі функціонують дві школи — загальноосвітня і початкова, діють два дитячі садочки, але їх замало — вже існує черга у 120 осіб. Тому за допомоги інвестора розпочате будівництво нового дошкільного закладу.
Закінчуємо розробку проекту з утеплення загальноосвітньої школи, яка, до речі, нещодавно відсвяткувала своє 100-річчя. Потребують ремонту і приміщення аптеки, бібліотеки…
Хочемо відновити на всіх вулицях освітлення. Проекти вже зроблені. Сподіваємося на підтримку держави. Ще одне актуальне питання — ремонт усіх доріг у селищі, облаштування тротуарів. Це все плани, але ми будемо прагнути їх обов’язково реалізувати, бо інакше Ворзель не стане тим селищем, яким ми бачимо його у майбутньому.
— А яким Ви його бачите?
— Це має бути культурно-туристичний, оздоровчо-спортивний центр Київщини. Або й усієї України. Є грандіозні плани, які стосуються розвитку спортивного напряму нашого селища, але поки що зарано про це говорити, справи перебувають у стадії переговорів. Що стосується культури, то Ворзель завжди вирізнявся з-поміж інших, бо ми мали єдину в Україні базу відпочинку для творчих особистостей — Будинок творчості композиторів. І саме в нас була написана майже вся українська класична музика радянського періоду, зокрема такі відомі пісні, як «Два кольори», «Рушник» та багато інших. На жаль, уже другий рік база відпочинку не працює через фінансові проблеми. Але Ворзель і зараз користується великою популярністю у творчої інтелігенції України. Найобдарованіші особистості нашої країни не забувають Ворзель, вони прихильні до нас, майже щотижня відвідують наше селище зі своїми творчими вечорами, концертами, які проводять у Центрі культури «Уваровський дім». Там же експонуються виставки творчих робіт.
«Уваровський дім» — це історична будівля, яка колись належала графині Уваровій, доньці відомого цукрозаводчика, мецената Терещенка. Будинок був реконструйований і став селищним осередком культури, в якому проходять усі наші заходи; тут займаються юні обдаровані ворзельці. У Центрі також розміщено музей історії та культури.
Працюємо ми і над відродженням духовності. Минулого року відкрили скульптурну композицію Ісуса Христа та покровителів Ворзеля — св. апостолів Петра і Павла, яка розташована при в’їзді у селище. Хочемо відкрити пам’ятник загиблим в Афганістані. Вже підготували відповідні документи. У подальших планах — спорудження невеличкої відкритої каплички, щоб подорожній міг зупинитися і схилити у молитві голову, попросити захисту у Всевишнього.
— Олександре Пилиповичу, багато зроблено, ще більше планів. Яким правилом, головним принципом керуєтеся у житті?
— Принципом керівника: для вирішення питань потрібно вміти приймати рішення і за них відповідати.
— Я добре пам’ятаю Ворзель за часів його розквіту, коли він був знаменитим курортним центром, — говорить Олександр Венгрик. — Тоді, по суті, вся діяльність селища трималася на роботі санаторіїв, дитячих таборів. Аварія на ЧАЕС, розпад Радянського Союзу, призупинення діяльності відомих оздоровчих закладів — усе це негативно вплинуло на його життєдіяльність. Я бачив, що необхідно втрутитися в ситуацію, яка, по суті, вела до занепаду Ворзеля, тому й пішов на вибори, в результаті яких був обраний селищним головою. Я маю чітке бачення майбутнього Ворзеля — збереження за ним рекреаційно-оздоровчого напряму, оскільки селище розташоване у справді унікальній природній зоні. І навіть вплив негативних факторів не може нівелювати всіх переваг, адже маленький Ворзель має сім мікрокліматів. Та, перш за все, необхідно нормалізувати діяльність комунальної сфери. Адже раніше все було пов’язане з функціонуванням оздоровниць.
— Ви три роки очолюєте Ворзельську селищну раду. За цей час вдалося щось вирішити?
— Так, вдалося багато що зробити. Звичайно, не мені одному, а всьому депутатському корпусу. Але ми не змогли б реалізувати навіть і половини своїх планів, якби не колосальна підтримка наших депутатів у Київській обласній та Ірпінській міській радах — Наталії Григорівни Семко і Галини Євгеніївни Савчук. Таких депутатів Ворзель ще не мав. Це нам, напевно, їх послано як підтримку у важкий час.
Спільними зусиллями вирішили багато питань, які стосуються господарської роботи.
Розробили проект водопостачання селища, згідно з яким проведено нові водогони, відкрито свердловини, вирішуються питання з водовідведенням.
Значна увага приділяється благоустрою та створенню рекреаційних зон. Ми почистили наше озеро, яке розташоване у парку Перемоги, визначили 85 га заповідної зони, зробили відповідну документацію, прийняли рішення про створення двох парків у селищі.
Ще одне проблемне питання, яке нам частково вдалося вирішити, — боротьба зі стихійними сміттєзвалищами. Завдяки клопотанню нашого депутата Наталії Семко минулого року обласна рада виділила Ворзелю сміттєвоз, що частково зняло напругу.
Досягли певних зрушень у співпраці з Укрзалізницею: було здійснено ремонт нашого залізничного вокзалу та офіційно встановлено зупинки тих електропотягів, які раніше не зупинялися на нашій станції. З владою Ворзеля почали рахуватися…
— А скільки осіб зараз проживає у селищі?
— Майже 6000 офіційно зареєстрованого населення, не враховуючи дачників і відпочиваючих.
— Тобто частина оздоровчих закладів працює і зараз?
— Так. Сьогодні у Ворзелі функціонують (хоча й не на повну потужність) 8 оздоровчих закладів для дітей та дорослих. Та більшість колишніх дитячих оздоровчих таборів нині закриті, території спустошуються.
— А вплинути на діяльність цих закладів селищна рада може?
— Практично ні, оскільки вони є або приватною, або відомчою власністю. Єдине, що ми можемо, — це через адміністративні комісії хоч якось впливати на ситуацію, а в разі невиконання звертаємося за допомогою до органів прокуратури, які, зазвичай, нам допомагають у таких питаннях. Ми ведемо переговори щодо облаштування на цих територіях закладів медичного, оздоровчого спрямування, і при складанні Генерального плану селища це враховували. Вирішення цього питання є важливим як з точки зору благоустрою територій, так і для наповнення місцевого бюджету.
— На території селищної ради працюють бюджетоутворюючі заклади?
— Так. Це наші санаторії «Україна», «Ворзель», «Перемога», оздоровчо-лікувальні комунальні заклади Київської обласної ради та міста Київ, лікарня відновного лікування СБУ, Ворзельська амбулаторія, Ірпінський пологовий будинок, наші приватні підприємства: Медекспрес, ДКМ «Хліб», ЗАТ Торговий дім «Віста».
Також у селищі функціонують дві школи — загальноосвітня і початкова, діють два дитячі садочки, але їх замало — вже існує черга у 120 осіб. Тому за допомоги інвестора розпочате будівництво нового дошкільного закладу.
Закінчуємо розробку проекту з утеплення загальноосвітньої школи, яка, до речі, нещодавно відсвяткувала своє 100-річчя. Потребують ремонту і приміщення аптеки, бібліотеки…
Хочемо відновити на всіх вулицях освітлення. Проекти вже зроблені. Сподіваємося на підтримку держави. Ще одне актуальне питання — ремонт усіх доріг у селищі, облаштування тротуарів. Це все плани, але ми будемо прагнути їх обов’язково реалізувати, бо інакше Ворзель не стане тим селищем, яким ми бачимо його у майбутньому.
— А яким Ви його бачите?
— Це має бути культурно-туристичний, оздоровчо-спортивний центр Київщини. Або й усієї України. Є грандіозні плани, які стосуються розвитку спортивного напряму нашого селища, але поки що зарано про це говорити, справи перебувають у стадії переговорів. Що стосується культури, то Ворзель завжди вирізнявся з-поміж інших, бо ми мали єдину в Україні базу відпочинку для творчих особистостей — Будинок творчості композиторів. І саме в нас була написана майже вся українська класична музика радянського періоду, зокрема такі відомі пісні, як «Два кольори», «Рушник» та багато інших. На жаль, уже другий рік база відпочинку не працює через фінансові проблеми. Але Ворзель і зараз користується великою популярністю у творчої інтелігенції України. Найобдарованіші особистості нашої країни не забувають Ворзель, вони прихильні до нас, майже щотижня відвідують наше селище зі своїми творчими вечорами, концертами, які проводять у Центрі культури «Уваровський дім». Там же експонуються виставки творчих робіт.
«Уваровський дім» — це історична будівля, яка колись належала графині Уваровій, доньці відомого цукрозаводчика, мецената Терещенка. Будинок був реконструйований і став селищним осередком культури, в якому проходять усі наші заходи; тут займаються юні обдаровані ворзельці. У Центрі також розміщено музей історії та культури.
Працюємо ми і над відродженням духовності. Минулого року відкрили скульптурну композицію Ісуса Христа та покровителів Ворзеля — св. апостолів Петра і Павла, яка розташована при в’їзді у селище. Хочемо відкрити пам’ятник загиблим в Афганістані. Вже підготували відповідні документи. У подальших планах — спорудження невеличкої відкритої каплички, щоб подорожній міг зупинитися і схилити у молитві голову, попросити захисту у Всевишнього.
— Олександре Пилиповичу, багато зроблено, ще більше планів. Яким правилом, головним принципом керуєтеся у житті?
— Принципом керівника: для вирішення питань потрібно вміти приймати рішення і за них відповідати.
