Із самого народження музика приходить у наше життя, коли мама лагідно співає своїй дитинці колискову.
Пізнання світу теж тісно пов’язане зі сприйняттям звуків живої природи. І лише наділеним Божою іскрою відкриває свої двері казкова країна чарівних акордів, де їх зустрічають мудрі наставники, щоб вести стежинами прекрасного, доброго, вічного. Багато хто з обдарованих дітей обирає заняття музикою собі за професію. А якщо і складається доля поіншому, то все одно це величезне диво залишає у їхніх серцях назавжди свій неповторний слід.
Як ви уже здогадалися, ця казкова країна — Ірпінська дитяча музична школа. Заклад, який десятиліттями залишається одним з найкращих на теренах нашої області, упевнено крокує до свого славного ювілею — 40-річчя від дня заснування. Спочатку він був створений як Ірпінський осередок Київського музичного товариства. Потім існував як вечірня музична школа, де займалися і дорослі, й діти. У березні 1975 року заклад отримує назву Ірпінська дитяча музична школа.
Першим її директором була Таїсія Тихонівна Макаренко. Потім прийшов Анатолій Петрович Пінчук. Коли він перейшов працювати до Бучі, заклад очолила Ірина Миколаївна Шапкіна. Сьогодні, образно кажучи, головним «диригентом» школи є Наталія Олександрівна Дидикіна. Кожен з керівників та викладачів зробив та продовжує робити свій посильний внесок у загальну справу — прищеплення дітям любові до мистецтва. І ці творчі зусилля та духовна наснага не залишаються марними, бо педагоги та їхні вихованці беруть участь в усіх загальноміських заходах, з великим успіхом концертують по нашій області та за її межами, на базі закладу проводяться музичні конкурси, фестивалі, дні відкритих дверей.
І загалом багато випускників уже присвятили своє життя музиці, а якщо й ні, то вона все одно окрилює їх, дарує радість для душі, до того ж стала для них своєрідним стержнем духовності, людяності, допомагає відчувати себе людиною з високим рівнем культури. Прищеплюють любов до прекрасного — Я прийшла працювати до нашого закладу 16 років тому, — розповідає директор Ірпінської дитячої музичної школи Наталія Дидикіна. — Тоді ним керував Анатолій Пінчук. А вже через рік школу очолила Ірина Миколаївна Шапкіна, яка була прекрасним керівником 14 років, і як педагог продовжує сьогодні викладати у нас. За часи її директорства у творчому тандемі зі своїми заступниками Наталією Дмитрівною Манівою та Тетяною Павлівною Савушкіною наш заклад посів провідне місце у п’ятірці найкращих шкіл області. Підтвердження цьому — державна атестація 2012 року, яка була пройдена з відзнакою.
![]()
![]()
Дякуючи згуртованому творчому колективу, роботу якого плідно ведуть завідуючі відділами та голова профкому, школа залишається одним з провідних культурних центрів Ірпінського регіону і вирізняється багатогранністю творчого життя. Приємно, що жоден міський захід не обходиться без дитячих виступів та концертних номерів наших викладачів. Незважаючи на затісне приміщення, у стінах закладу щороку проходить обласний фестиваль дитячої творчості «Дебют» (на відділі сольного співу, завідуюча Вікторія Володимирівна Барташова), де наші учні показують найкращі результати.
Цього року фортепіанний відділ (завідуюча Таміла Василівна Скатова) приймав 60 шкіл області, щоб поділитися навичками та уміннями своєї педагогічної майстерності. Заходу такого рівня ще не було в жодній зі шкіл області. На теоретичному відділі (завідуюча Віра Василівна Байрак) ведеться активна культурно-просвітницька робота — як у місті, так і за його межами. На відділі духових, ударних та естрадних інструментів (завідуючий Валерій Дмитрович Пінчук) викладачі постійно шукають нові форми роботи з дітьми, щоб якнайкраще розкрити різні грані здібностей дитини.
Багато років поспіль учні струнно-смичкового відділу (завідуюча Тетяна Миколаївна Шкредова) є переможцями найголовнішого серед музичних шкіл конкурсу «Дебют». Я намагаюся проводити роботу з батьками. Адже основна мета наших занять — розвиток дитини, розширення світогляду та наближення до висот прекрасного.
Йде роз’яснювальна робота щодо відвідування учнями концертних заходів, філармонії, оперного театру та театру оперети. Хочеться вірити, що криза, яка охопила нашу країну, не перешкодить розвивати українську культуру, прищеплювати дітям любов до мистецтва, плекати дитячі таланти.
![]()
![]()
У школі працюють справжні корифеї українського мистецтва. Серед них є і люди, які більше 40 років віддали педагогічній роботі та присвятили все своє життя музиці, й молоді педагоги, які шліфують свою майстерність. На сьогодні 440 учнів навчає 58 викладачів. Двоє з них мають кандидатську ступінь: Людмила Павлівна Степанова (сольний спів) — педагогічних наук, Тетяна Вікторівна Васильєва (сольний спів, бандура) — філософських. Багато учнів наших викладачів повернулися працювати у рідні стіни музичної альма-матер, здобувши професійну освіту.
За словами Наталії Олександрівни, у школі навчається трохи більше дівчат, ніж хлопців. Перші в основному обирають класи фортепіано, сольного співу, бандури, а другим більше до вподоби акордеон та баян, духові (труба, блок-флейта, саксофон), ударні інструменти, гітара.
Також є учні підготовчої групи естетичного розвитку — діти, які не вступили до закладу, або ще надто маленькі (5-6 років), або яких уже пізно брати до школи чи здібності не досить високого рівня, але хочуть вчитися для свого розвою.
Вони рік навчаються, визначаються, чи їм це потрібно. І якщо добре себе показують на наступних іспитах, то вступають до основної школи та закінчують її. Якщо це дорослі, то можуть займатися, скільки хочуть, бо вік уже не має значення.
![]()
![]()
Звичайно, вистачає у закладу і проблем. Так, будова потребує капітального ремонту, це видно й неозброєним оком. Уже написані усі відповідні подання, і якщо все буде добре, то влітку розпочнуться ремонтні роботи. Свого часу доводилося перекривати дах, щоб дітям не капало на голову. До того ж приміщення, хоча це й не та шевченківська хатка, як було раніше, уже затісне, бо бажаючих займатися музикою вистачає, а кількість жителів регіону зростає. Акустика досить погана, учні заважають один одному, бо у стін практично немає шумоізоляції, тому коли в хід ідуть духові, ударні інструменти — гул стоїть на всю школу. Та й техніка теж потребує заміни.
Оскільки сьогодні нелегкі часи, то проходить так звана оптимізація — об’єднання периферійних закладів у більш великі, скорочення педагогічного складу. В області уже одна музична школа була закрита. Сподіваємося, що це Ірпеня не торкнеться. Митці, та й не тільки вони, давно мріють про створення у нашому місті культурного центру, де б проводилися масові заходи мистецького, наукового, освітнього спрямування.
— Для нас, викладачів, музика — не лише професія, а й стиль життя, — підсумовує Наталія Олександрівна. — І уже нічого змінити неможливо. Любов до мистецтва ми намагаємося прищепити і дітям, які у нас навчаються. Нам є чим пишатися. Бо далеко не кожна музична школа має у своєму творчому колективі таких виконавців-віртуозів, які, граючи сольно та з оркестром, підкоряють сцену не лише в Україні, а й за її межами.
Пізнання світу теж тісно пов’язане зі сприйняттям звуків живої природи. І лише наділеним Божою іскрою відкриває свої двері казкова країна чарівних акордів, де їх зустрічають мудрі наставники, щоб вести стежинами прекрасного, доброго, вічного. Багато хто з обдарованих дітей обирає заняття музикою собі за професію. А якщо і складається доля поіншому, то все одно це величезне диво залишає у їхніх серцях назавжди свій неповторний слід.
За крок до ювілею
Як ви уже здогадалися, ця казкова країна — Ірпінська дитяча музична школа. Заклад, який десятиліттями залишається одним з найкращих на теренах нашої області, упевнено крокує до свого славного ювілею — 40-річчя від дня заснування. Спочатку він був створений як Ірпінський осередок Київського музичного товариства. Потім існував як вечірня музична школа, де займалися і дорослі, й діти. У березні 1975 року заклад отримує назву Ірпінська дитяча музична школа.
Першим її директором була Таїсія Тихонівна Макаренко. Потім прийшов Анатолій Петрович Пінчук. Коли він перейшов працювати до Бучі, заклад очолила Ірина Миколаївна Шапкіна. Сьогодні, образно кажучи, головним «диригентом» школи є Наталія Олександрівна Дидикіна. Кожен з керівників та викладачів зробив та продовжує робити свій посильний внесок у загальну справу — прищеплення дітям любові до мистецтва. І ці творчі зусилля та духовна наснага не залишаються марними, бо педагоги та їхні вихованці беруть участь в усіх загальноміських заходах, з великим успіхом концертують по нашій області та за її межами, на базі закладу проводяться музичні конкурси, фестивалі, дні відкритих дверей.
І загалом багато випускників уже присвятили своє життя музиці, а якщо й ні, то вона все одно окрилює їх, дарує радість для душі, до того ж стала для них своєрідним стержнем духовності, людяності, допомагає відчувати себе людиною з високим рівнем культури. Прищеплюють любов до прекрасного — Я прийшла працювати до нашого закладу 16 років тому, — розповідає директор Ірпінської дитячої музичної школи Наталія Дидикіна. — Тоді ним керував Анатолій Пінчук. А вже через рік школу очолила Ірина Миколаївна Шапкіна, яка була прекрасним керівником 14 років, і як педагог продовжує сьогодні викладати у нас. За часи її директорства у творчому тандемі зі своїми заступниками Наталією Дмитрівною Манівою та Тетяною Павлівною Савушкіною наш заклад посів провідне місце у п’ятірці найкращих шкіл області. Підтвердження цьому — державна атестація 2012 року, яка була пройдена з відзнакою.
Дякуючи згуртованому творчому колективу, роботу якого плідно ведуть завідуючі відділами та голова профкому, школа залишається одним з провідних культурних центрів Ірпінського регіону і вирізняється багатогранністю творчого життя. Приємно, що жоден міський захід не обходиться без дитячих виступів та концертних номерів наших викладачів. Незважаючи на затісне приміщення, у стінах закладу щороку проходить обласний фестиваль дитячої творчості «Дебют» (на відділі сольного співу, завідуюча Вікторія Володимирівна Барташова), де наші учні показують найкращі результати.
Цього року фортепіанний відділ (завідуюча Таміла Василівна Скатова) приймав 60 шкіл області, щоб поділитися навичками та уміннями своєї педагогічної майстерності. Заходу такого рівня ще не було в жодній зі шкіл області. На теоретичному відділі (завідуюча Віра Василівна Байрак) ведеться активна культурно-просвітницька робота — як у місті, так і за його межами. На відділі духових, ударних та естрадних інструментів (завідуючий Валерій Дмитрович Пінчук) викладачі постійно шукають нові форми роботи з дітьми, щоб якнайкраще розкрити різні грані здібностей дитини.
Багато років поспіль учні струнно-смичкового відділу (завідуюча Тетяна Миколаївна Шкредова) є переможцями найголовнішого серед музичних шкіл конкурсу «Дебют». Я намагаюся проводити роботу з батьками. Адже основна мета наших занять — розвиток дитини, розширення світогляду та наближення до висот прекрасного.
Йде роз’яснювальна робота щодо відвідування учнями концертних заходів, філармонії, оперного театру та театру оперети. Хочеться вірити, що криза, яка охопила нашу країну, не перешкодить розвивати українську культуру, прищеплювати дітям любов до мистецтва, плекати дитячі таланти.
Музична альма-матер
У школі працюють справжні корифеї українського мистецтва. Серед них є і люди, які більше 40 років віддали педагогічній роботі та присвятили все своє життя музиці, й молоді педагоги, які шліфують свою майстерність. На сьогодні 440 учнів навчає 58 викладачів. Двоє з них мають кандидатську ступінь: Людмила Павлівна Степанова (сольний спів) — педагогічних наук, Тетяна Вікторівна Васильєва (сольний спів, бандура) — філософських. Багато учнів наших викладачів повернулися працювати у рідні стіни музичної альма-матер, здобувши професійну освіту.
За словами Наталії Олександрівни, у школі навчається трохи більше дівчат, ніж хлопців. Перші в основному обирають класи фортепіано, сольного співу, бандури, а другим більше до вподоби акордеон та баян, духові (труба, блок-флейта, саксофон), ударні інструменти, гітара.
Також є учні підготовчої групи естетичного розвитку — діти, які не вступили до закладу, або ще надто маленькі (5-6 років), або яких уже пізно брати до школи чи здібності не досить високого рівня, але хочуть вчитися для свого розвою.
Вони рік навчаються, визначаються, чи їм це потрібно. І якщо добре себе показують на наступних іспитах, то вступають до основної школи та закінчують її. Якщо це дорослі, то можуть займатися, скільки хочуть, бо вік уже не має значення.
Звичайно, вистачає у закладу і проблем. Так, будова потребує капітального ремонту, це видно й неозброєним оком. Уже написані усі відповідні подання, і якщо все буде добре, то влітку розпочнуться ремонтні роботи. Свого часу доводилося перекривати дах, щоб дітям не капало на голову. До того ж приміщення, хоча це й не та шевченківська хатка, як було раніше, уже затісне, бо бажаючих займатися музикою вистачає, а кількість жителів регіону зростає. Акустика досить погана, учні заважають один одному, бо у стін практично немає шумоізоляції, тому коли в хід ідуть духові, ударні інструменти — гул стоїть на всю школу. Та й техніка теж потребує заміни.
Оскільки сьогодні нелегкі часи, то проходить так звана оптимізація — об’єднання периферійних закладів у більш великі, скорочення педагогічного складу. В області уже одна музична школа була закрита. Сподіваємося, що це Ірпеня не торкнеться. Митці, та й не тільки вони, давно мріють про створення у нашому місті культурного центру, де б проводилися масові заходи мистецького, наукового, освітнього спрямування.
— Для нас, викладачів, музика — не лише професія, а й стиль життя, — підсумовує Наталія Олександрівна. — І уже нічого змінити неможливо. Любов до мистецтва ми намагаємося прищепити і дітям, які у нас навчаються. Нам є чим пишатися. Бо далеко не кожна музична школа має у своєму творчому колективі таких виконавців-віртуозів, які, граючи сольно та з оркестром, підкоряють сцену не лише в Україні, а й за її межами.
