Сьогодні туристична галузь в Україні представлена настільки широко, що, мабуть, немає куточку світу, куди не можна було б потрапити. Пропонуються маршрути на будь-який смак, потреби і гаманець.
Проте деякі мандрівки назавжди залишають глибокий слід у душі людини. Для віруючих втіленням мрії є паломництво на святу гору Афон (2033 м над рівнем моря).
Нещодавно у доленосну подорож вирушили шестеро чоловіків. Серед них – і настоятель бучанського храму ікони Божої Матері «Почаївська» священнослужитель Михаїл Колочавін. Він розповів нашим читачам про особливості поїздки, тамтешній устрій і правила, а також поділився секретами на чому зекономити, де можна переночувати, і на що подивитися у казковій Греції.
Афон – адміністративно особлива одиниця республіки. Управляє нею спільнота 20 православних монастирів в безпосередній церковній юрисдикції Константинопольського Патріархату (з 1312 року). На гору допускаються лише чоловіки, яким потрібно отримати спеціальний дозвіл – діамонітиріон (видається святогорською Епістасією в місті Урануполісі). За перебування на території Афону для жінок передбачена кримінальна відповідальність – 8-12 місяців позбавлення волі.
![]()
«Розпочалася поїздка досить спонтанно,- розповідає Михаїл Колочавін. «Приїхав привітати свого наставника – настоятеля храму святих Бориса і Гліба (м. Вишгород) Димитрія Денисенка з Днем ангела. А він запропонував відвідати святу землю – гору Афон для молитви. Це дало б певні враження, досвід задля майбутнього духовного розвитку. І 17 листопада шестеро чоловіків (чотири священика і двоє мирян) вирушили в дорогу. Їхали автомобілем: так значно дешевше і можна більше «вловити» цікавих моментів. Адже квиток на літак в обох напрямках коштує щонайменше 1700 євро (на шістьох). Натомість, витративши бензину на 800 євро, через 23 години були вже в Греції», - каже священик.
«Перетинали кордони України, Румунії, Болгарії і Греції. Всюди проїжджали без якихось перепон. Можливо, вплинуло те, що ми священики і до нас було більше довіри, відповідно – менше перевіряли і добре ставилися. Наприклад, на українській митниці нас взагалі пропустили без черги – по дипломатичному кордону. Ще склалося враження, що «межа» між Румунією і Болгарією – досить умовна, так би мовити «добросусідська».
Тож, доба за кермом автомобіля – і ми вже в Греції, у місті Урануполіс, яке зустріло красивими краєвидами, гірськими серпантинами і вузенькими вуличками. Нас привітали знайомі отця Димитрія і взяли «шефство»: організували ночівлю, підказали, де можна ситно і недорого пообідати. Хоча, те, що для них «дешево», – для нас чималі гроші. Вечеря із каші, шматка курочки та салату на шістьох вийшла у 100 євро.
Справа в тому, що у греків досить високі ціни. Особливо, якщо порівнювати з Болгарією чи Румунією. Але й заробітна плата там від 1000 євро, а у нас – від 1000 гривень.
Двомісний номер у готелі коштує 30 євро за ніч. Машину залишили на платній автостоянці (за чотири дні – 30 євро).
Урануполіс – курортне містечко на березі Сінгітської затоки півострова Халкідіки. У перекладі з грецької означає «Небесне місто».
Тут зберігається тихий і розмірений спосіб життя, тож можна відпочити від метушні і підготуватися до відвідин монастирів.
Чудові пляжі і сосновий ліс – це найкраще поєднання для відпочинку.
![]()
![]()
На набережній розташовані численні кафе і ресторанчики, де можна спробувати свіжі дари моря. Біля підніжжя башти розташований головний причал, з якого щодня відправляється паром до Дафни – головної пристані Святої Гори і до монастирів північно-західного узбережжя Афону.
Тож, вранці, отримавши «перепустку» (яку слід замовялти заздалегідь), на паромі відправилися до Афону.
До речі, на день видають тільки 200 пропусків. Сама «віза» коштує 10 євро і 60 євро платиш за право знаходитися в усіх 20 монастирях Афону (там ночувати і харчуватися). Якщо людина планує проживати лише в одному монастирі, то відвідини – безкоштовні. Такі умови. Ці кошти йдуть на розвиток півострова.
До речі, коли заходиш на паром, то тебе перевіряє поліція і керівництво транспорту, щоб пересвідчитися: чи маєш право відвідати святу гору. Потім, вже на місці, ще раз перевіряє афонська поліція, щоб унеможливити потрапляння жінок.
Переправа на паромі тривала півтори години. Коли пропливали вздовж півострова, відчули якусь невимовну душевну збентеженість і радість: ми – на Афоні.
Монахи привітно зустрічають паломників. Дають стаканчик водички, рахат-лукум - і трішечки вина, щоб зняти втому.
Півострів живе своїм життям - їздить автотранспорт, є поліція, миряни, люди, які там працюють, послушники при монастирях, монахи, паломники.
Зачасту греки нас розуміють. Щоправда, іноді можуть зробити вигляд, що не знають російської мови, аби всі вивчали грецьку. Та коли треба допомогти або щось підсказати – мовні бар’єри зникають. Це і не дивно. Все-таки, Афон переважно відвідують православні народи. Крім того, в дореволюційний час 80% мешканців Афону були «наші». Можливо, тепер є побоювання, щоб ситуація не повторилася.
Першим на нашому шляху став монастир Дахіар, де знаходиться чудотворна ікона Божої Матері «Скоропослушниця». Саме там ми і поселилися. Також відвідали Лавру Афанасія Афонського. Були у Ватопеді, яка відома поясом Пресвятої Богородиці.
Ватопеда розташована поряд з морем, між монастирями Есфігмена та Пантократора. Достеменно відомо, що обитель побудована на основі древнього міста Діон (місто Зевса). Згідно легенди, монастир був заснований між 972 і 985 роками трьома учнями Святого Афанасія.
Звідки ж взялася назва? Вона походить від епохи правління імператора Феодосія. Його син Аркадій знаходився із придворними на борту корабля, який повертався з Риму в Константинополь. Раптом виник шторм і Аркадія змило в море. Пристанище від негоди корабель знайшов там, де зараз стоїть Ватопедський монастир. Засмучені придворні раптом побачили імператорського сина, який мирно спав під кущем куманіки. Хлопчик розповів, що був врятований образом Богородиці. Його батько, імператор Феодосій, у вдячність побудував на цьому місці монастир, який стали називати Ватопед (вато – кущ, педіон – дитина).
Наступною зупинкою став монастир Хіландар, який належить Сербській православній церкві та знаходиться на північно-східному боці Афонського півострова. Заснований у 1198 році сербським архієпископом Святим Саввою і його батьком, сербським князем Стефаном Неманей.
Особливістю монастиря є те, що з бетону росте чудотворна виноградна лоза. Якщо у пари тривалий час немає дітей, вони приїжджають сюди за допомогою. Монахи безкоштовно роздають шматочок гілки і три виноградинки.
Багато людей після цього паломництва мають синів чи дочок.
Цікаво, що стебло з’являється із стіни, на висоті півтора метри від землі, проростаючи з гробниці святого Сімеона Стефана Неманича. Кожен рік лоза приносить багатий урожай. Це при тому, що священики тільки підрізають її, але ніколи не доглядають, не бережуть від притаманних рослинам хвороб.
Декілька святинь взяли і для мешканців нашого міста, адже є сім’ї, які не можуть подолати безпліддя навіть за допомогою лікарів. Сподіваюся, що незабаром вітатимо нових жителів.
Побачили Корею. Це – центр Афону, де знаходиться чудотворний образ Божої Матерії «Достойна є». Також там розміщений центр керівництва управління півостровом.
Загалом за час паломництва відвідали сім монастирів: Дохіар, Свято-Пантелімовський, Корея, Афанасія Афонського, Іверської ікони Божої Матері, Хіландар, Зографу (болгарський монастир).
Годують на Афоні один раз вдень. Місцева кухня складається переважно з морепродуктів, каш, овочів. Але настільки там особлива атмосфера, що голоду не відчуваєш. Тілесні потреби відходять на другий план.
У мешканців Греції відчувається любов до Бога. Влада і Церква тісно співпрацюють. Така ж ситуація у Болгарії.
У країні – красива самобутня архітектура, надзвичайно гарна природа: море, гори, ліси. Здається, тут Бог створив все, щоб людина насолоджувалася життям.
Усе доглянуто, чисто, благоустроєно. Біленькі будиночки оповиті квітами, зеленню.
Там інший клімат: мандарини, гранати, хурма, мигдаль ростуть прямо на вулиці. Навіть на ринках їх не продають, бо ніхто не купить. Кожен бере і їсть скільки хоче.
![]()
![]()
Непомітно промайнули п’ять днів і настав час від’їздити додому. Коли вже зібралися, до нас вийшов намісник (геронда – грец.) монастиря в Дахіарі. Він побажав щасливої дороги і сказав: «Якщо буде бажання – звертайтеся і ми радо прийматимемо місцевих мешканців». Їм підкажуть, як правильно здійснити цю подорож: щоб при мінімальних затратах отримати якомога більше досвіду, користі і вражень від поїздки.
Тож, у п’ятницю по обіді – ми полишили півострів Афон. В Урануполісі скупалися в теплому Егейському морі (зараз там температура води: +25 градусів). Заїхали в Солоніки – приклалися до святих мощей Димитрія Солунського. Адже в Бучі, в мікрорайоні Склозаводський, є храм на честь цього святого – ми взяли ваточку з миром Дмитрія Солунського і обов’язково передамо її до храму – для прихожан.
І вже потім попрямували на Батьківщину. Доїхали добре, без «пригод»: скрізь зустрічали порозуміння і толерантність.
Дане паломництво – це величезний життєвий досвід і духовний розвиток. Від подорожі отримали незабутні враження, які згадуватимо все життя, і часточку Божої благодаті».
![]()
Записала Людмила Гладська
Проте деякі мандрівки назавжди залишають глибокий слід у душі людини. Для віруючих втіленням мрії є паломництво на святу гору Афон (2033 м над рівнем моря).
Нещодавно у доленосну подорож вирушили шестеро чоловіків. Серед них – і настоятель бучанського храму ікони Божої Матері «Почаївська» священнослужитель Михаїл Колочавін. Він розповів нашим читачам про особливості поїздки, тамтешній устрій і правила, а також поділився секретами на чому зекономити, де можна переночувати, і на що подивитися у казковій Греції.
Афон – адміністративно особлива одиниця республіки. Управляє нею спільнота 20 православних монастирів в безпосередній церковній юрисдикції Константинопольського Патріархату (з 1312 року). На гору допускаються лише чоловіки, яким потрібно отримати спеціальний дозвіл – діамонітиріон (видається святогорською Епістасією в місті Урануполісі). За перебування на території Афону для жінок передбачена кримінальна відповідальність – 8-12 місяців позбавлення волі.
У дорозі
«Розпочалася поїздка досить спонтанно,- розповідає Михаїл Колочавін. «Приїхав привітати свого наставника – настоятеля храму святих Бориса і Гліба (м. Вишгород) Димитрія Денисенка з Днем ангела. А він запропонував відвідати святу землю – гору Афон для молитви. Це дало б певні враження, досвід задля майбутнього духовного розвитку. І 17 листопада шестеро чоловіків (чотири священика і двоє мирян) вирушили в дорогу. Їхали автомобілем: так значно дешевше і можна більше «вловити» цікавих моментів. Адже квиток на літак в обох напрямках коштує щонайменше 1700 євро (на шістьох). Натомість, витративши бензину на 800 євро, через 23 години були вже в Греції», - каже священик.
«Перетинали кордони України, Румунії, Болгарії і Греції. Всюди проїжджали без якихось перепон. Можливо, вплинуло те, що ми священики і до нас було більше довіри, відповідно – менше перевіряли і добре ставилися. Наприклад, на українській митниці нас взагалі пропустили без черги – по дипломатичному кордону. Ще склалося враження, що «межа» між Румунією і Болгарією – досить умовна, так би мовити «добросусідська».
Квітучий Урануполіс
Тож, доба за кермом автомобіля – і ми вже в Греції, у місті Урануполіс, яке зустріло красивими краєвидами, гірськими серпантинами і вузенькими вуличками. Нас привітали знайомі отця Димитрія і взяли «шефство»: організували ночівлю, підказали, де можна ситно і недорого пообідати. Хоча, те, що для них «дешево», – для нас чималі гроші. Вечеря із каші, шматка курочки та салату на шістьох вийшла у 100 євро.
Справа в тому, що у греків досить високі ціни. Особливо, якщо порівнювати з Болгарією чи Румунією. Але й заробітна плата там від 1000 євро, а у нас – від 1000 гривень.
Двомісний номер у готелі коштує 30 євро за ніч. Машину залишили на платній автостоянці (за чотири дні – 30 євро).
Урануполіс – курортне містечко на березі Сінгітської затоки півострова Халкідіки. У перекладі з грецької означає «Небесне місто».
Тут зберігається тихий і розмірений спосіб життя, тож можна відпочити від метушні і підготуватися до відвідин монастирів.
Чудові пляжі і сосновий ліс – це найкраще поєднання для відпочинку.
На набережній розташовані численні кафе і ресторанчики, де можна спробувати свіжі дари моря. Біля підніжжя башти розташований головний причал, з якого щодня відправляється паром до Дафни – головної пристані Святої Гори і до монастирів північно-західного узбережжя Афону.
Тож, вранці, отримавши «перепустку» (яку слід замовялти заздалегідь), на паромі відправилися до Афону.
До речі, на день видають тільки 200 пропусків. Сама «віза» коштує 10 євро і 60 євро платиш за право знаходитися в усіх 20 монастирях Афону (там ночувати і харчуватися). Якщо людина планує проживати лише в одному монастирі, то відвідини – безкоштовні. Такі умови. Ці кошти йдуть на розвиток півострова.
До речі, коли заходиш на паром, то тебе перевіряє поліція і керівництво транспорту, щоб пересвідчитися: чи маєш право відвідати святу гору. Потім, вже на місці, ще раз перевіряє афонська поліція, щоб унеможливити потрапляння жінок.
Священий півострів
Переправа на паромі тривала півтори години. Коли пропливали вздовж півострова, відчули якусь невимовну душевну збентеженість і радість: ми – на Афоні.
Монахи привітно зустрічають паломників. Дають стаканчик водички, рахат-лукум - і трішечки вина, щоб зняти втому.
Півострів живе своїм життям - їздить автотранспорт, є поліція, миряни, люди, які там працюють, послушники при монастирях, монахи, паломники.
Зачасту греки нас розуміють. Щоправда, іноді можуть зробити вигляд, що не знають російської мови, аби всі вивчали грецьку. Та коли треба допомогти або щось підсказати – мовні бар’єри зникають. Це і не дивно. Все-таки, Афон переважно відвідують православні народи. Крім того, в дореволюційний час 80% мешканців Афону були «наші». Можливо, тепер є побоювання, щоб ситуація не повторилася.
Першим на нашому шляху став монастир Дахіар, де знаходиться чудотворна ікона Божої Матері «Скоропослушниця». Саме там ми і поселилися. Також відвідали Лавру Афанасія Афонського. Були у Ватопеді, яка відома поясом Пресвятої Богородиці.
Таємниця Ватопеди
Ватопеда розташована поряд з морем, між монастирями Есфігмена та Пантократора. Достеменно відомо, що обитель побудована на основі древнього міста Діон (місто Зевса). Згідно легенди, монастир був заснований між 972 і 985 роками трьома учнями Святого Афанасія.
Звідки ж взялася назва? Вона походить від епохи правління імператора Феодосія. Його син Аркадій знаходився із придворними на борту корабля, який повертався з Риму в Константинополь. Раптом виник шторм і Аркадія змило в море. Пристанище від негоди корабель знайшов там, де зараз стоїть Ватопедський монастир. Засмучені придворні раптом побачили імператорського сина, який мирно спав під кущем куманіки. Хлопчик розповів, що був врятований образом Богородиці. Його батько, імператор Феодосій, у вдячність побудував на цьому місці монастир, який стали називати Ватопед (вато – кущ, педіон – дитина).
Чудо Хіландара
Наступною зупинкою став монастир Хіландар, який належить Сербській православній церкві та знаходиться на північно-східному боці Афонського півострова. Заснований у 1198 році сербським архієпископом Святим Саввою і його батьком, сербським князем Стефаном Неманей.
Особливістю монастиря є те, що з бетону росте чудотворна виноградна лоза. Якщо у пари тривалий час немає дітей, вони приїжджають сюди за допомогою. Монахи безкоштовно роздають шматочок гілки і три виноградинки.
Багато людей після цього паломництва мають синів чи дочок.
Цікаво, що стебло з’являється із стіни, на висоті півтора метри від землі, проростаючи з гробниці святого Сімеона Стефана Неманича. Кожен рік лоза приносить багатий урожай. Це при тому, що священики тільки підрізають її, але ніколи не доглядають, не бережуть від притаманних рослинам хвороб.
Декілька святинь взяли і для мешканців нашого міста, адже є сім’ї, які не можуть подолати безпліддя навіть за допомогою лікарів. Сподіваюся, що незабаром вітатимо нових жителів.
Побачили Корею. Це – центр Афону, де знаходиться чудотворний образ Божої Матерії «Достойна є». Також там розміщений центр керівництва управління півостровом.
Загалом за час паломництва відвідали сім монастирів: Дохіар, Свято-Пантелімовський, Корея, Афанасія Афонського, Іверської ікони Божої Матері, Хіландар, Зографу (болгарський монастир).
Не хлібом єдиним
Годують на Афоні один раз вдень. Місцева кухня складається переважно з морепродуктів, каш, овочів. Але настільки там особлива атмосфера, що голоду не відчуваєш. Тілесні потреби відходять на другий план.
У мешканців Греції відчувається любов до Бога. Влада і Церква тісно співпрацюють. Така ж ситуація у Болгарії.
У країні – красива самобутня архітектура, надзвичайно гарна природа: море, гори, ліси. Здається, тут Бог створив все, щоб людина насолоджувалася життям.
Усе доглянуто, чисто, благоустроєно. Біленькі будиночки оповиті квітами, зеленню.
Там інший клімат: мандарини, гранати, хурма, мигдаль ростуть прямо на вулиці. Навіть на ринках їх не продають, бо ніхто не купить. Кожен бере і їсть скільки хоче.
Додому
Непомітно промайнули п’ять днів і настав час від’їздити додому. Коли вже зібралися, до нас вийшов намісник (геронда – грец.) монастиря в Дахіарі. Він побажав щасливої дороги і сказав: «Якщо буде бажання – звертайтеся і ми радо прийматимемо місцевих мешканців». Їм підкажуть, як правильно здійснити цю подорож: щоб при мінімальних затратах отримати якомога більше досвіду, користі і вражень від поїздки.
Тож, у п’ятницю по обіді – ми полишили півострів Афон. В Урануполісі скупалися в теплому Егейському морі (зараз там температура води: +25 градусів). Заїхали в Солоніки – приклалися до святих мощей Димитрія Солунського. Адже в Бучі, в мікрорайоні Склозаводський, є храм на честь цього святого – ми взяли ваточку з миром Дмитрія Солунського і обов’язково передамо її до храму – для прихожан.
І вже потім попрямували на Батьківщину. Доїхали добре, без «пригод»: скрізь зустрічали порозуміння і толерантність.
Дане паломництво – це величезний життєвий досвід і духовний розвиток. Від подорожі отримали незабутні враження, які згадуватимо все життя, і часточку Божої благодаті».
Записала Людмила Гладська
