Мудрі люди кажуть: найближчий родич – то сусід. Він і щастю порадіє, і в біді допоможе, і в побуті дасть слушну пораду. На жаль, сучасні ритми життя, зайнятість призводить до того, що ми не тільки мало спілкуємося з сусідами, але й часто не знаємо, як їх звати.
Виправити таку прикрість вирішили мешканці одного з мікрорайонів міста. Вони не лише ближче познайомилися, але й влаштували справжнє свято вулиці Дачної.
Як все це було – розповідає очевидець і безпосередній учасник дійства Раїса Артамонова.
«Для нас, сусідів, було дуже дивним отримати у поштових скриньках незвичне запрошення.
У ньому йшлося: «Шановні сусіди! Пора познайомитися ближче. Давайте оголосимо 8 вересня – Днем нашої вулиці! Зустріч відбудеться в районі вулиці Дачної, 22.
Програма нашого дня: знайомство з сусідами; кулінарія, хобі, огороднє чудо та інші цікаві рецепти, традиції сім’ї; погостини: розкажи, як живеш, де працюєш, як відпочиваєш. Підпис: Олена та Світлана».
Ми спочатку здивувалися. Подумали, що це – якийсь розіграш. Адже так давно не було приємних подій, запрошень від душі, що від позитиву починаєш відвикати.
Чекали суботи. Коли на годиннику було близько 14.00, чоловік каже: «Збираємо свій кошик і йдемо!» Тож, взяли ікебану з осінніх квітів (оформили в національному стилі), яка символізувала все наше українське коріння, життя. Один із елементів витвору нагадував тин, біля якого сусіди могли схилитися, привітатися і багато чого розповісти один одному – як це колись було на звичайній сільській вулиці.
Також зробили невеличкі канапки з чорного хліба і сала (адже хліб єднає людей) – виклали все на красиву серветку. У велику глибоку миску із смаженою цибулькою насипала вареників із капустою. В онучки є цікаві наліпки у формі простягнутої руки кольорів символіки держави. Ми їх прилаштували на миску – вийшло досить символічно: як рука допомоги, символ знайомства.
Крім того, для гостей і друзів у нас є гарна, розписана пляшка з домашнім вином або наливкою. Так колись зустрічали дорогих гостей, яких садили за стіл. На цих погостинах і починалася розмова.
Тож, взяли все це із собою і пішли на зустріч.
Вийшовши надвір побачили, що посеред вулиці стоять п’ять великих столів, застелених скатертиною. Із сусідніх дворів теж стали виходити люди, і кожен у своєму кошику щось ніс. У центрі нас зустрічала символічна берегиня свята – Осінь, заквітчана квітами, в українському вбранні. В усіх на вустах була посмішка. І побажання: «Доброго дня, Вам!» Ця фраза й «розтопила» хвилювання, якусь незручність. Ми вперше ось так зустрічалися, хоча живемо всі там декілька років.
Як з’ясувалося пізніше, із 35 запрошених родин на пропозицію зустрітися відгукнулося сімнадцять. Четверо сімей зателефонували і повідомили, що не будуть з поважних причин. Решта людей ще не переїхали у свої будинки і знайомство з ними – попереду.
Тож, велике спасибі організаторам – родині Баранових (Олена та Олександр) і родині Негрей (Світлана та Костянтин) за таку чудову нагоду ближче познайомитися.
Застілля – єднає. У центрі столу, в гарбузі, засвітили свічку, як символ добра і злагоди. Ми згуртувалися біля цього вогню. Пішла задушевна розмова – кожен по черзі розповідав про себе, свою родину, роботу, захоплення. Ділилися планами на майбутнє. І навіть співали.
Ці люди приїхали з різних куточків України – Дніпропетровська, Кривого Рогу, Запоріжжя, Росії і навіть Афганістану. Але всіх об’єднує те, що тепер наш рідний дім – Буча.
З’ясувалося, що серед нас є архітектор, художник, чемпіонка України з плавання, вчитель та представники інших професій. Ми від своєї сім’ї кожному подарували невеличкі рушнички, як символ найближчої дороги від сердя до серця, від сусіда до сусіда.
Вийшло велике гарне, родинне, сусідське свято. Його кульмінація – велика духмяна хлібина, спечена однією із господинь. Ми ламали по шматку і їли, бо ніщо так не зближує, як спільний хліб-сіль.
Усі – люди, і ніщо людське нам не чуже. «Зареклися» допомагати один одному в усьому. І навіть хочемо тепер прикрасити свою вулицю – навесні засадимо її чорнобривцями, майорами та айстрами. Тоді вся Дачна буде красива, квітуча, як наша Буча.
Адже де б не були, коли заїжджаємо в Бучу, то розуміємо: місто – живе, зелене, рідне. І саме такою повинна бути наша вулиця.
Є ідея навіть разом помандрувати по Україні. Зокрема, зустріти Новий рік у Карпатах.
Після цієї зустрічі всі ми зріднилися, обмінялися телефонами і навіть домовилися на якому святі знову можемо побачитися. Вирішили, що своєю вулицею вийдемо на святкування Дня міста – зустрінемося на Київській площі і будемо радіти життю», - каже Раїса Артамонова.
Що ж, з таких людей можна тільки взяти приклад! До речі, а ви добре знаєте своїх сусідів?!
Виправити таку прикрість вирішили мешканці одного з мікрорайонів міста. Вони не лише ближче познайомилися, але й влаштували справжнє свято вулиці Дачної.
Як все це було – розповідає очевидець і безпосередній учасник дійства Раїса Артамонова.
«Для нас, сусідів, було дуже дивним отримати у поштових скриньках незвичне запрошення.
У ньому йшлося: «Шановні сусіди! Пора познайомитися ближче. Давайте оголосимо 8 вересня – Днем нашої вулиці! Зустріч відбудеться в районі вулиці Дачної, 22.
Програма нашого дня: знайомство з сусідами; кулінарія, хобі, огороднє чудо та інші цікаві рецепти, традиції сім’ї; погостини: розкажи, як живеш, де працюєш, як відпочиваєш. Підпис: Олена та Світлана».
Ми спочатку здивувалися. Подумали, що це – якийсь розіграш. Адже так давно не було приємних подій, запрошень від душі, що від позитиву починаєш відвикати.
Чекали суботи. Коли на годиннику було близько 14.00, чоловік каже: «Збираємо свій кошик і йдемо!» Тож, взяли ікебану з осінніх квітів (оформили в національному стилі), яка символізувала все наше українське коріння, життя. Один із елементів витвору нагадував тин, біля якого сусіди могли схилитися, привітатися і багато чого розповісти один одному – як це колись було на звичайній сільській вулиці.
Також зробили невеличкі канапки з чорного хліба і сала (адже хліб єднає людей) – виклали все на красиву серветку. У велику глибоку миску із смаженою цибулькою насипала вареників із капустою. В онучки є цікаві наліпки у формі простягнутої руки кольорів символіки держави. Ми їх прилаштували на миску – вийшло досить символічно: як рука допомоги, символ знайомства.
Крім того, для гостей і друзів у нас є гарна, розписана пляшка з домашнім вином або наливкою. Так колись зустрічали дорогих гостей, яких садили за стіл. На цих погостинах і починалася розмова.
Тож, взяли все це із собою і пішли на зустріч.
Вийшовши надвір побачили, що посеред вулиці стоять п’ять великих столів, застелених скатертиною. Із сусідніх дворів теж стали виходити люди, і кожен у своєму кошику щось ніс. У центрі нас зустрічала символічна берегиня свята – Осінь, заквітчана квітами, в українському вбранні. В усіх на вустах була посмішка. І побажання: «Доброго дня, Вам!» Ця фраза й «розтопила» хвилювання, якусь незручність. Ми вперше ось так зустрічалися, хоча живемо всі там декілька років.
Як з’ясувалося пізніше, із 35 запрошених родин на пропозицію зустрітися відгукнулося сімнадцять. Четверо сімей зателефонували і повідомили, що не будуть з поважних причин. Решта людей ще не переїхали у свої будинки і знайомство з ними – попереду.
Тож, велике спасибі організаторам – родині Баранових (Олена та Олександр) і родині Негрей (Світлана та Костянтин) за таку чудову нагоду ближче познайомитися.
Застілля – єднає. У центрі столу, в гарбузі, засвітили свічку, як символ добра і злагоди. Ми згуртувалися біля цього вогню. Пішла задушевна розмова – кожен по черзі розповідав про себе, свою родину, роботу, захоплення. Ділилися планами на майбутнє. І навіть співали.
Ці люди приїхали з різних куточків України – Дніпропетровська, Кривого Рогу, Запоріжжя, Росії і навіть Афганістану. Але всіх об’єднує те, що тепер наш рідний дім – Буча.
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
З’ясувалося, що серед нас є архітектор, художник, чемпіонка України з плавання, вчитель та представники інших професій. Ми від своєї сім’ї кожному подарували невеличкі рушнички, як символ найближчої дороги від сердя до серця, від сусіда до сусіда.
Вийшло велике гарне, родинне, сусідське свято. Його кульмінація – велика духмяна хлібина, спечена однією із господинь. Ми ламали по шматку і їли, бо ніщо так не зближує, як спільний хліб-сіль.
Усі – люди, і ніщо людське нам не чуже. «Зареклися» допомагати один одному в усьому. І навіть хочемо тепер прикрасити свою вулицю – навесні засадимо її чорнобривцями, майорами та айстрами. Тоді вся Дачна буде красива, квітуча, як наша Буча.
Адже де б не були, коли заїжджаємо в Бучу, то розуміємо: місто – живе, зелене, рідне. І саме такою повинна бути наша вулиця.
Є ідея навіть разом помандрувати по Україні. Зокрема, зустріти Новий рік у Карпатах.
Після цієї зустрічі всі ми зріднилися, обмінялися телефонами і навіть домовилися на якому святі знову можемо побачитися. Вирішили, що своєю вулицею вийдемо на святкування Дня міста – зустрінемося на Київській площі і будемо радіти життю», - каже Раїса Артамонова.
Що ж, з таких людей можна тільки взяти приклад! До речі, а ви добре знаєте своїх сусідів?!
