Масляна в Вишгороді: Щастя для всіх!

Солодкі плями темного минулого

Сайт київської облдержадміністрації урочисто повідомляв: 18 лютого об 11.00 під патронатом губернатора київщини анатолія присяжнюка на набережній міста вишгород відбудеться свято «масляна», що символізує проводи зими і початок весни. Потім був анонс програми, яка багато про що нагадувала, але й багато до чого привчала. Цей яскравий масовий захід і вирував на алеї семена поташника під девізом: «Розважаючи, повчай!». Вникнемо і ми в задум адміністрації.

Але спочатку - про історичну репутації Масляної. Вона - карколомна, що з захопленням і жахом спостерігає, скажімо, в михалковському «Сибірському цирульнику» американка Джейн, коли Москва заходиться в гульні до «одуру», до напівсмерті - з вибиванням на лід сотень зубів, а якщо до того ж ще й лід тріскається під забіяками, веселощі й зовсім вважаються вдалими. Масляна - апофеоз обжерливості, перепою і кулачного бою напередодні Прощеної неділі, а тому - все можна. Адже після тижня буйних радощів та веселощів, пов’язаних з ризиком для життя, настає Великий піст - час духовного зосередження і «отходняка» від страшного напруження сил, з якими щойно веселилися. Здається, говіння тільки для цього і придумано, щоб потім сім днів приходити в себе й тиждень каятися. Але це - потім! А поки, як писав Іван Шмельов: «Наваленные блины, серые от икры текучей, льются в протодьякона стопами». Млинці - головна дійова особа Масляної.

Оспіваний Купріним Коровін з Балчуга за один раз зїдав п'ятдесят млинців, рясно запиваючи їх лимонною настоянкою і ризьким бальзамом. Але з’їсти навіть двадцять дріжджових млинців - справа богатирська і для сучасної людини мало реальна: але ж ці млинці товщиною в палець поглиналися з фореллю, баликом, рубаним оселедцем, вугром, сметаною, тертим сиром, шинкою... А на десерт - згущене молоко і повидло, мед, сир, варення. Стільки з’їсти - вже не стільки насолода, скільки подвиг, після якого і йшла бійка на льоду найближчої ріки - щоб «млинці витрусити». А вже після млинцевої «об'їдаловки» і мордобою було більш помірне гуляння – «потяги» із саней та спуски з гірок на будь-чому, або ж залазили на стовпи... Так було.

Ностальгія по-справжньому

Між тим, якщо Хеллоуїн і навіть Валентинів день - все ж дивна традиція для нашого ока і вуха, то Масляна - давній язичницький обряд, який нам і близький, і зрозумілий. Після страшних морозів цього року спалити опудало зими руки прямо сверблять. Та й погрітися не зайве. Але короткий огляд святкувань у Вишгороді я хочу почати несподіваним посиланням.

«Я стверджую, — писав великий баск Мігель де Унамуно, — що крім особистості, яка стоїть перед Господом і тією, що стоїть перед іншими людьми, — як і тієї, яка є сама собою, є ще інша — та, яка хотіла б існувати. Ось якраз остання особистість і є справжнім творчим початком, справжня реальна особистість індивідума. Завдання людини у тому і полягає, щоб у раціональному світі, у світі зовнішніх проявів жив і діяв саме цей носій ідеала і волі».

Сказано помпезно, але переконливо. І ніби, продовжуючи думку письменника, Анатолій Присяжнюк говорив мені недавно: «Київщина - край працьовитих людей. І коли я приїжджаю на місця - будь-то глибинні або центральні райони області, вони мені кажуть: «Анатолій Йосипович, частіше влаштовуйте нам свята і запрошуйте нас на урочистості, що проходять в Києві. У нас гарні звичаї та обряди, багата фольклорна спадщина, але якщо вона довго лежить у скрині, то і наша душа покривається кіркою». Люди праві. Людині - як би охоче, продуктивно і з користю для себе вона не трудилася, без свята, без релаксу не можна. Людина - не скотина, їй потрібен емоційний підйом, і, скажімо, та ж Масляна - прекрасна можливість відтанути серцем, повеселитися, поспівати, насолодитися сімейним дозвіллям під високим небом України». Одним словом, переконував губернатор, проводи зими - дуже підходящий привід для єдності.
Хто приїхав - не прогадав. Фольклорно-етнографічне дійство видалося масштабним, вдалим, ліричним. Громада гуляла від душі і не без сенсу. «Парк Київська Русь» воскрешав лицарські поєдинки, цінителі народних ремесел і сувенірів мали можливість зайти на святковий ярмарок, публіку розважали зірки естради та самодіяльні колективи, гостей пригощали глінтвейном і вже згаданими млинцями (ну куди ж без них і в ХХI столітті?).

Діти відтягувалися на сніжній фортеці і льодовому майданчику, був там ляльковий театр, спортивні забави, різнокольорові каруселі.
До свята долучився і Президент Віктор Янукович, якого, зокрема, можна було «вживу» побачити і біля «подвір’я бучанської родини», де радо, з притаманним йому запалом і гостининністю, приймав усіх «перехожих» Бучанський міський голова Анатолій Федорук. І де частували безперевершенними наїдками та ласощами гарні дівчата на чолі із керівником «Продсервісу» Віталієм Рибчуном. А «молодиці» - заступник голови Лариса Матюшенко, начальник відділу сім'ї та молоді Ніна Калініна та начальник відділу культури Наталія Рохманюк - запрошували до танців кожного охочого та ще варили в «адському котлі» «хабарників» і «корупціонерів».
А коли стемніло, сипнув феєрверк, і засніжена набережна освітилася вогнями. Ну, а споглядання краси породжує гарний настрій, і в голову приходять чисті думки. Ось, скажімо...

Хто з нас не знайомий з «Пікніком на узбіччі» братів Стругацьких - повістю про Зону, залишену прибульцями, в центрі якої знаходиться Золота куля, яка виконує найпотаємніші бажання мандрівників, які її досягли. У фіналі повісті хлопчисько Артур - син провідника, альтруїст і носій невимовно доброго ставлення до людства, побачивши вдалині цю кулю, підстрибом кидається до неї і кричить на весь голос - дзвінко, весело і урочисто, як пісню або заклинання: «Щастя для всіх!.. Даром!.. Скільки завгодно щастя!.. Вистачить всім!.. Ніхто не піде ображений! « На жаль, у повсякденному житті та ще в нашій країні традиційно важкого щастя здійснити подібну соціальну програму відразу не можна. А на святі - можна! І цю чудову можливість для людей сповна використовує Київська обласна державна адміністрація. Як, приміром, нещодавно - на українську Масляну.



Фото: Андрій Нестеренко, Сергій Куліда