Підкорення вершин фізичних чи духовних відбувається в нашому житті не часто. Людина готується, мріє, збирається з силами, щоб потім, долаючи сумніви й страх, відчути дружнє плече і таки зійти на омріяну вершину. Для дев’ятьох членів Ірпінського туристичного клубу, на чолі з керівником Олександром Шевченком, такою вершиною стала зимова Говерла – найвища гора України (2062 м).
Здійснити цю триденну експедицію вдалося завдяки підтримці ректора Національного університету державної податкової служби України, народного депутата України Петра Мельника. Оскільки майже половина членів експедиції була представлена Податковим університетом – його співробітниками, то сходження на найвищу гору країни було присвячене 90- річчю навчального закладу.
Сходження спланували на 19 грудня, тож Святий Миколай – покровитель усіх мандрівників – допомагав нам у дорозі та під час самого сходження. Поїзд швидко домчав нас до Івано-Франківська. А там – на маршрутці до Ворохти і на старенькому, але ще міцному, УАЗику по зимовому серпантину – до турбази «Заросляк». Звідти пішки піднялися до самої високогірної біостанції відділення Інституту екології Карпат АН України «Пожижевська» (1550 м), де на нас уже чекали її працівники Юрій та Любов Голобіни і їх найвисокогірніший пес України – Бакс. Після суворої заметілі, що супроводжувала нас при підйомі до екостанції, було приємно обсушитися біля натопленої грубки у дерев’яній хатинці гостинних хазяїв.
Ранок наступного дня зустрів нас ясною морозною погодою, підходящою для підкорення вершини. Половина дороги, вірніше стежки, яку приходилось самим протоптувати, пролягала через ліс, де височенні засніжені смереки торкалися верхівками голубого неба, де тиша стояла така, що було чути, як ворон розсікає крилами повітря в польоті.
Та ось лісова частина підйому скінчилася, попереду найбільш небезпечний відрізок: спочатку крутіший – на Говерлянку і потім – дещо пологіший на саму вершину.
![]()
![]()
![]()
![]()
Підйом на зимову Говерлу – справа серйозна. Тим більше, якщо йдеш по сніговій «цілині». Ударна група, яку складали працівники НУДПСУ – телеоператор Антон Кулявін, викладач кафедри фізкультури і спорту Вадим Гаєвой та студент магістратури Олександр Хован, прокладала стежку в снігу, вибивала сходинки у крижаному насті, відчуваючи відповідальність за всю команду. Хоча для більшості учасників – це було перше сходження на Говерлу, йшли рівно, прислухаючись до настанов інструктора. Для двох членів команди – керівника Олександра Шевченка та фотокореспондента газети «Ірпінські вісті» Володимира Паламарчука – це сходження було знаковим, адже у цей день їм разом виповнилося 109 років!
І ось, нарешті, довгоочікувана вершина – під ногами! Радість, поздоровлення, фотографування на згадку, посвята новачків у «лицарі гір». Прапор Ірпеня та прапор Національного університету ДПС України майорить у зимовому небі над засніженою Говерлою! Сині краєвиди затримують погляд, але пронизливий вітер підганяє повертатися назад. Спускатися, звичайно, легше, ніж підніматися, але і тут обережність не буває зайвою – гора знає багато історій, що мали трагічний фінал. Взимку в горах темніє рано, тож шлях продовжували з ліхтариками. До турбази «Заросляк» спустилися близько шостої вечора, а вже через годину побачили знайомий вогник у вікні екологічної станції.
Здійснити цю триденну експедицію вдалося завдяки підтримці ректора Національного університету державної податкової служби України, народного депутата України Петра Мельника. Оскільки майже половина членів експедиції була представлена Податковим університетом – його співробітниками, то сходження на найвищу гору країни було присвячене 90- річчю навчального закладу.
Сходження спланували на 19 грудня, тож Святий Миколай – покровитель усіх мандрівників – допомагав нам у дорозі та під час самого сходження. Поїзд швидко домчав нас до Івано-Франківська. А там – на маршрутці до Ворохти і на старенькому, але ще міцному, УАЗику по зимовому серпантину – до турбази «Заросляк». Звідти пішки піднялися до самої високогірної біостанції відділення Інституту екології Карпат АН України «Пожижевська» (1550 м), де на нас уже чекали її працівники Юрій та Любов Голобіни і їх найвисокогірніший пес України – Бакс. Після суворої заметілі, що супроводжувала нас при підйомі до екостанції, було приємно обсушитися біля натопленої грубки у дерев’яній хатинці гостинних хазяїв.
Ранок наступного дня зустрів нас ясною морозною погодою, підходящою для підкорення вершини. Половина дороги, вірніше стежки, яку приходилось самим протоптувати, пролягала через ліс, де височенні засніжені смереки торкалися верхівками голубого неба, де тиша стояла така, що було чути, як ворон розсікає крилами повітря в польоті.
Та ось лісова частина підйому скінчилася, попереду найбільш небезпечний відрізок: спочатку крутіший – на Говерлянку і потім – дещо пологіший на саму вершину.
Підйом на зимову Говерлу – справа серйозна. Тим більше, якщо йдеш по сніговій «цілині». Ударна група, яку складали працівники НУДПСУ – телеоператор Антон Кулявін, викладач кафедри фізкультури і спорту Вадим Гаєвой та студент магістратури Олександр Хован, прокладала стежку в снігу, вибивала сходинки у крижаному насті, відчуваючи відповідальність за всю команду. Хоча для більшості учасників – це було перше сходження на Говерлу, йшли рівно, прислухаючись до настанов інструктора. Для двох членів команди – керівника Олександра Шевченка та фотокореспондента газети «Ірпінські вісті» Володимира Паламарчука – це сходження було знаковим, адже у цей день їм разом виповнилося 109 років!
І ось, нарешті, довгоочікувана вершина – під ногами! Радість, поздоровлення, фотографування на згадку, посвята новачків у «лицарі гір». Прапор Ірпеня та прапор Національного університету ДПС України майорить у зимовому небі над засніженою Говерлою! Сині краєвиди затримують погляд, але пронизливий вітер підганяє повертатися назад. Спускатися, звичайно, легше, ніж підніматися, але і тут обережність не буває зайвою – гора знає багато історій, що мали трагічний фінал. Взимку в горах темніє рано, тож шлях продовжували з ліхтариками. До турбази «Заросляк» спустилися близько шостої вечора, а вже через годину побачили знайомий вогник у вікні екологічної станції.
