» » » «Чорний» ювілей Чорнобиля

«Чорний» ювілей Чорнобиля

26 квітня 2011 року – весь світ згадує Чорнобиль. Рівно 25 років тому на атомній електростанції стався потужний вибух, який був смертоносним для багатьох людей.
Радіаційне випромінювання швидко розповсюдилося світом. У результаті – тисячі загиблих, багато з яких – наші земляки, бучанці.

Кожного року в цю пам’ятну дату бучанці приходять до пам’ятника Мирному атому, щоб вкотре згадати про ті трагічні події, а нині – про «чорний» ювілей Чорнобиля.

Представники виконавчого комітету та депутатського корпусу Бучанської міської ради, служби, управління, колективи підприємств, самі ліквідатори та їхні родичі – кожен із них вважав справою честі бути присутнім на цьому місці.

На сумну дату приїхало багато ветеранів-ліквідаторів, які вже давно вийшли на пенсії і втратили між собою зв'язок. Люди обіймалися і плакали, тримаючи в руках запалені свічки пам’яті про своїх загиблих колег. Адже для них це подія, яка перевернула життя. І скільки б не розказували громадянам, як там було, що робилося – ніхто з них не зрозуміє і не відчує того болю, яким пронизані свідки атомного пекла. На жаль, багато з них сьогодні ображені на державу, яка фактично позбавила їх багатьох заслужених пільг, нормальних пенсій.

Звертаючись до цих мужніх людей, заступник Бучанського міського голови з соціально-гуманітарних питань Лариса Матюшенко подякували всім ліквідаторам за їх неоцінний подвиг у порятунку людства. «Ми низько вклоняємося тим, хто перший пішов на боротьбу з небезпечним атомом. Ми вшановуємо усіх тих, хто є з нами – ліквідаторів, які зуміли вистояти, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. Тоді вони ще не розуміли, що були героями. Але вони закрили собою світ від трагедії – смерті від радіації, про яку тоді мало що знали. Щиро дякую керівництву підприємства «ПТЕМ», іншим установам, які підтримують своїх працівників-ліквідаторів, навіть якщо вони вже на пенсіях», - сказала вона.



Після цього посадовець вручила засвідчені Подяки від Бучанського міського голови Анатолія Федорука чотирьом бучанцям.

Це – Петро Павлович Кравчук, ліквідатор першої категорії – інвалід війни. На момент аварії працював першим заступником начальника району відділу внутрішніх справ Київської області. Через три години після сигналу «Тривога!» був направлений в район Чорнобильської АЕС для охорони по периметру об’єкту атомної електростанції. Займався евакуацією 50-тисячного населення міста Прип’ять. Петро Кравчук нагороджений медаллю за відмінну службу по охороні громадського порядку. З травня 1992 року по червень 1998 року працював начальником Ірпінського відділу міліції. Зараз Петро Павлович – на пенсії.

Валентин Митрофанович Ярмоленко
– ліквідатор другої категорії. На момент аварії працював майстром цеху Бучанської виправної колонії ЮА-85. Разом із 28-ма співробітниками був направлений в епіцентр аварії для охорони порядку на трасі Білорусія-Україна.

Микола Миколайович Стадніченко – ліквідатор другої категорії. На момент аварії працював слюсарем-збірником на ТНК ім. Антонова. У червні 1987 року через військкомат був призваний на службу для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі 25-ої пожежної роти. Він транспортував для захоронення на могильник наповнені відламками зруйнованого реактора контейнера.

Іван Андрійович Серба – ліквідатор першої категорії. На момент аварії працював вахтовим методом слюсарем-монтажником від Трипільського монтажного управління «ПТЕМ» на п’ятому енергоблоці Чорнобильської АЕС.
Після всіх добрих слів, сказаних на адресу ліквідаторів, настоятель храму «Всіх святих землі Української» Андрій Галавін відслужив панахиду за загиблими.
Їхню пам'ять вшанували покладанням квітів до пам’ятника, а учні Бучанської школи-інтернат випустили у синє небо чорні кульки – символ суму і скорботи…



Слово ліквідаторам…

Багатьом чорнобильцям було про що розказати і згадати. Своїми думками вони поділилися з присутніми на мітингу жителями Бучі.

Юрій Корсун,
учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; 1986 році – заступник міністра енергетики та електрифікації СРСР; член урядової комісії Ради Міністрів СРСР по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС:
- 25 років тому світ дізнався, що «мирний атом», як ми його тоді називали, – може бути дуже агресивним. На жаль, ми не мали ні технічних засобів, ні відповідних знань, щоб оцінити масштаби катастрофи.
Хочу сказати, що в ті часи люди були настільки самовідданими, що не потрібні були полум’яні гасла, аби вони пішли на ліквідацію аварії. У перших лавах був монтажний трест «ПТЕМ», який вів усі монтажні роботи на енергоблоках.
Ситуація тоді складалася так, що ми змушені були нормувати час роботи монтажників, який вимірювався хвилинами, а іноді навіть секундами – настільки був великим рівень радіації.
Нещодавно Президент Росії Дмитро Медвєдєв виступив з промовою, що вони будуть продовжувати будівництво АЕС, бо немає іншої альтернативи в галузі створення енергетичний потужностей. Ми зараз споруджуємо інші реактори, які мають здатність пасивного захисту. І вважаємо, що нові проекти забезпечать унеможливлення трагедії, яка сталася на ЧАЕС.

Микола Антощук,
учасник ліквідації на ЧАЕС, який з 1969 по 1999 роки керував монтажним трестом «ПТЕМ»:
- Ця трагедія зупинила будівництво багатьох атомних електростанцій в Україні і вкотре довела, що з силами природи потрібно поводитися обережно і задумуватися над наслідками. З перших днів аварії працівники тресту «ПТЕМ» були в епіцентрі лиха. 3105 чоловік взяли участь у тих чи інших роботах і 411 людей – загинуло. Вічна їм пам'ять…
А живим ліквідаторам я бажаю, наскільки це можливо, здоров’я та благополуччя. Велика всім подяка за їхні подвиги…

Йосип Краснодемський,
ліквідатор першої категорії наслідків аварії на ЧАЕС; директор бучанського Територіального центру:
- Чорнобильська трагедія – це певною мірою війна за життя та здоров’я людей.
На той час я працював в Київському обласному відділі охорони здоров’я і був членом штабу медичної служби цивільної оборони. 27 квітня 1986 року керівництво зібрало наш колектив та видало розпорядження про цілодобову роботу відділу. Всі ми періодично виїжджали з різними завданнями до зони відчуження, оперативно організовували надання медичної допомоги загонам рятувальників-ліквідаторів.
Тоді в Чорнобильській зоні проживало понад 130 тисяч населення. Медики контролювали зміни в їхньому стані здоров’я та вели жорсткий санітарно-епідеміологічний контроль. І коли приймалося рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони, позиція медиків стала вирішальною у цьому питанні.
Багато лікарів, завершивши свою професійну місії, повернулися додому з симптомами гострої променевої хвороби. Багато з них загинуло. Вічна і світла пам'ять цим самовідданим людям…

Зіновій Федоренко,
ліквідатор 2 категорії, який з 1986 року працював в Будівельному управлінні-146 заступником начальника управління:
- За останні 25 років в Україні отримали «прописку» дві біди – техногенна катастрофа та криза усіх гілок влади. Якщо бути об’єктивними, то більшість ліквідаторів сьогодні живе в жахливих умовах і ніякої підтримки, про яку заявляє влада країни, чорнобильці не відчувають. Люди взяли на себе весь тягар ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, бо завжди усвідомлювали, що крім них більше ніхто не зможе виконати цю важливу місію.
І коли в Україні був прийнятий закон про захист ліквідаторів, постраждалих в наслідок аварії на ЧАЕС, люди щиро вірили, що влада виконуватиме усе написане. Але замість цього – вони залишилися беззахисними, хворими, наодинці з існуючими проблемами.
Сьогодні душа болить, за тих людей, який проявили справжній героїзм затуляючи собою поширення смертельної радіації містами держави, а натомість – нічого від неї не отримали.


інші фото будуть додані в фотогалерею>>
Людмила Гладська 
газета: "Бучанскі новини"
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.