Нещодавно з угорського міста Сентеш 13-річна бучанка Аня Бабич повернулася додому чемпіонкою Європи з карате.
Невисока, витончена і скромна – зустрівши її на вулиці нізащо не здогадаєшся, що дівчина захоплюється бойовими мистецтвами. Проте зовнішність часто буває оманливою. В Ані стільки сили й таланту, що багатьом дорослим не під силу досягти такого результату, незважаючи на роки наполегливих тренувань. Її по праву можна назвати «золотою» бучанкою. Хоча б тому, що іноді складно перелічити всі «золоті» нагороди (1-ші місця), які вона привезла до Бучі.
Тож, ми запитали в дівчини про її, тепер уже чемпіонське, життя, захоплення та подальші спортивні мрії.
- Аню, розкажи про змагання, які проходили в Угорщині? Які враження залишилися після чемпіонату?
- Це вже друга наша поїздка до цієї країни, раніше ми були в Будапешті.
Місто Сентеш справило на мене величезне враження – там дуже охайно та затишно. Набагато чистіше, ніж у Києві. І хоча Угорщина менша за Україну, проте порядок там кращий і люди дбайливіше ставляться до природи.
Бучанська команда оселилася в спортивному таборі, де були басейни (до речі, із задоволенням в них плавали), тренажери тощо. І скрізь – ідеальний порядок.
Люди там дружелюбні: залюбки все пояснять і покажуть. Ми із задоволенням провели там час і навіть жорсткий графік тренувань вдалося поєднати з відпочинком. Наприклад, зранку йшли оглядати місто, а ввечері – на змагання, за перемогами!
Крім того, з’явилися нові знайомі. Звісно, в першу чергу налагодили зв'язок із земляками-українцями. Також я потоваришувала зі своїми суперницями; по-діловому порозмовляла із сербами, бо всі наші бесіди торкалися виключно змагань.
Спочатку ми намагалися розмовляти на угорській мові. Але зрозуміли, що в нас то не дуже виходить і «переключилися» на англійську.
![]()
- Невже між вами зовсім не було суперництва?
- Якщо і було, то я цього не помітила. Всі відносилися один до одного дружелюбно – без жодних проявів агресії. До мене перед боєм навіть підійшла дівчина і потиснула руку.
Всі розуміли, що спорт-спортом, але залишатися людьми потрібно в будь-якій ситуації.
Крім того, карате – це особливий вид єдиноборств, де свого суперника поважають і добре до нього ставляться. Це не тільки бойове мистецтво, але й ціла філософія. До речі, дуже цікава.
- Як ти виборювала титул чемпіонки Європи?
- Насамперед, було страшно. Ніхто не знав, якої вікової та вагової категорії буде суперник. Тим паче, що я важу тільки 37 кілограмів, а мене записали у категорію до 45 кг. Тож, довелося боротися з дівчатами набагато важчими і вищими за мене.
Щодо перемоги, то я сама не знаю, як так вийшло. Мабуть, у потрібний момент зконцентрувалася і показала все, чого навчила тренер. І ось – результат…
- Додому ти повернулася «зіркою». Як сприйняли твою перемогу друзі, однокласники, вчителі?
- Про свої здобутки не дуже люблю розповідати, але інформація про це швидко розповсюджується.
Зазвичай, справжні друзі – радіють, а просто знайомі – ставляться нейтрально. А є і такі, хто починає мене боятися (хлопці не виняток).
Вчителі також ставляться, як завжди – на уроках вимогливі та строгі, а на перервах – щирі та добрі люди (Аня навчається в бучанській ЗОШ №1).
У моєму особистому житті абсолютно нічого не змінилося від нового титулу. Я – така, якою і була.
- У якому віці в тебе виникло бажання займатися цим видом єдиноборств і чому? Все ж таки, існує думка, що карате – це більше для хлопчиків…
- Усе сталося випадково, коли мені було 10 років. Один із студентів мого батька (він працює викладачем в університеті) займався карате у спортклуб «Санчін». Якось юнак запропонував спробувати і мені відвідувати заняття. Заради цікавості – пішла, спробувала і тренуюся в клубі до цього часу.
- Батьки не були проти твого захоплення?
- Ні. Тато відразу підтримав моє бажання займатися карате, а мама спочатку ставилася до цього нейтрально. Тепер уже також вболіває.
- Багато тренуєшся?
- Зазвичай, два рази на тиждень, але заняття часто затягуються на 4-5 годин. Адже якщо хочеш мати якийсь рівень, то і повинен викладатися на всі сто відсотків, відточувати рухи, майстерність. Зрештою, навчатися буди стійким і витривалим та вірити у свої сили.
Мій тренер, Ірина Віталіївна Петренко, - досить вимоглива, але справедлива. Вона мене багато чому навчила і я їй за це вдячна. До речі, вона виховала не одного чемпіона для Ірпінського регіону, бо патріотка і своєї справи, і свого рідного краю. І все це вона передає нам – своїм учням. Тож, про каратистів з Бучі (та й про саме місто) дізнаються представники багатьох європейських країн, інших континентів. І це – приємно.
- Пам’ятаєш свою першу, дійсно серйозну, перемогу?
- Я займалася карате тільки півроку, але тренер вирішила випробувати мої сили і повезла на чемпіонат України, який проходив у місті Броди, Львівської області. І я виборола перше місце, хоча мої суперниці були досить сильними дівчатами. Але кожна людина повинна вірити у свої сили. Я повірила – і перемогла.
- Окрім карате, маєш ще якісь захоплення?
- Я займаюся волейболом, але зараз, на жаль, на це залишається мало часу. Переважно всі свої сили віддають заняттям карате.
Щодо уроків, то улюблені предмети – фізика, алгебра, зарубіжна література та інші.
- Уже думала, яку професію обереш у майбутньому?
- Коли була малою, то хотіла стати слідчим і розплутувати складні справи, боротися із злочинцями. Пізніше мої мрії переключилися на журналістику, щоб мати змогу спілкуватися з різними людьми. Потім – архітектором, але для цього потрібно добре знати геометрію, з якою я не завжди «дружу».
А зараз – я не знаю ким хочу бути, але в мене ще є час, щоб визначитися.
- Аню, фінансові можливості дозволяють їздити на всі змагання, які відбуваються за кордоном?
- Це досить болюча тема. Батьки хоч і намагаються з усіх сил мені допомагати, обмежують себе в усьому, але заробляють не настільки багато, щоб я могла собі дозволити «безболісно» поїхати на змагання. Потрібна підтримка.
Зокрема, в останній поїздці мені фінансово допомогли депутати Бучанської міської ради Олег Гайдай, Музафар Османов, Віталій Толочин та багато інших. Хочу висловити їм за це щиру подяку. А взагалі – на кожні змагання доводиться шукати спонсорів.
- Розкажи, про свої перемоги і нагороди…
- За три роки виступів маю близько 50 медалей. Зокрема, шість медалей за перші місця з Чемпіонату України, перемога на Інтерконтинентальному чемпіонаті та перше місце на Чемпіонаті Європи.
За свої здобутки у 2010 році була відзначена на міському святі «Освітянські обрії».
- Маєш якусь спортивну мету?
- Звісно. На цьому Чемпіонаті Європи я побачила дуже гарного бійця з Угорщини – Алекс (на жаль, не пам’ятаю її прізвища). Вона – багаторазова чемпіонка Європи та світу. Це дійсно надзвичайно сильний суперник, яка не дає з собою нічого зробити. Але наврядчи я коли-небудь зійдуся з нею у двобої – ми в різних вікових і вагових групах. Тож, мені є на кого рівнятися , а також – на свого тренера.
- Які найближчі змагання на тебе чекають?
- 30 квітня проходитимуть змагання з карате в Одесі, потім – у Криму. Також будуть змагання в Італії та Англії, але ми ще не визначилися, чи зможемо туди поїхати – надто дорого все обходиться.
Буду активно готуватися до поїздки в Естонію (місто Талін) – на чемпіонат світу з карате.
Сподіваюся, що я і там гідно представлю наше місто!
Невисока, витончена і скромна – зустрівши її на вулиці нізащо не здогадаєшся, що дівчина захоплюється бойовими мистецтвами. Проте зовнішність часто буває оманливою. В Ані стільки сили й таланту, що багатьом дорослим не під силу досягти такого результату, незважаючи на роки наполегливих тренувань. Її по праву можна назвати «золотою» бучанкою. Хоча б тому, що іноді складно перелічити всі «золоті» нагороди (1-ші місця), які вона привезла до Бучі.
Тож, ми запитали в дівчини про її, тепер уже чемпіонське, життя, захоплення та подальші спортивні мрії.
- Аню, розкажи про змагання, які проходили в Угорщині? Які враження залишилися після чемпіонату?
- Це вже друга наша поїздка до цієї країни, раніше ми були в Будапешті.
Місто Сентеш справило на мене величезне враження – там дуже охайно та затишно. Набагато чистіше, ніж у Києві. І хоча Угорщина менша за Україну, проте порядок там кращий і люди дбайливіше ставляться до природи.
Бучанська команда оселилася в спортивному таборі, де були басейни (до речі, із задоволенням в них плавали), тренажери тощо. І скрізь – ідеальний порядок.
Люди там дружелюбні: залюбки все пояснять і покажуть. Ми із задоволенням провели там час і навіть жорсткий графік тренувань вдалося поєднати з відпочинком. Наприклад, зранку йшли оглядати місто, а ввечері – на змагання, за перемогами!
Крім того, з’явилися нові знайомі. Звісно, в першу чергу налагодили зв'язок із земляками-українцями. Також я потоваришувала зі своїми суперницями; по-діловому порозмовляла із сербами, бо всі наші бесіди торкалися виключно змагань.
Спочатку ми намагалися розмовляти на угорській мові. Але зрозуміли, що в нас то не дуже виходить і «переключилися» на англійську.
- Невже між вами зовсім не було суперництва?
- Якщо і було, то я цього не помітила. Всі відносилися один до одного дружелюбно – без жодних проявів агресії. До мене перед боєм навіть підійшла дівчина і потиснула руку.
Всі розуміли, що спорт-спортом, але залишатися людьми потрібно в будь-якій ситуації.
Крім того, карате – це особливий вид єдиноборств, де свого суперника поважають і добре до нього ставляться. Це не тільки бойове мистецтво, але й ціла філософія. До речі, дуже цікава.
- Як ти виборювала титул чемпіонки Європи?
- Насамперед, було страшно. Ніхто не знав, якої вікової та вагової категорії буде суперник. Тим паче, що я важу тільки 37 кілограмів, а мене записали у категорію до 45 кг. Тож, довелося боротися з дівчатами набагато важчими і вищими за мене.
Щодо перемоги, то я сама не знаю, як так вийшло. Мабуть, у потрібний момент зконцентрувалася і показала все, чого навчила тренер. І ось – результат…
- Додому ти повернулася «зіркою». Як сприйняли твою перемогу друзі, однокласники, вчителі?
- Про свої здобутки не дуже люблю розповідати, але інформація про це швидко розповсюджується.
Зазвичай, справжні друзі – радіють, а просто знайомі – ставляться нейтрально. А є і такі, хто починає мене боятися (хлопці не виняток).
Вчителі також ставляться, як завжди – на уроках вимогливі та строгі, а на перервах – щирі та добрі люди (Аня навчається в бучанській ЗОШ №1).
У моєму особистому житті абсолютно нічого не змінилося від нового титулу. Я – така, якою і була.
- У якому віці в тебе виникло бажання займатися цим видом єдиноборств і чому? Все ж таки, існує думка, що карате – це більше для хлопчиків…
- Усе сталося випадково, коли мені було 10 років. Один із студентів мого батька (він працює викладачем в університеті) займався карате у спортклуб «Санчін». Якось юнак запропонував спробувати і мені відвідувати заняття. Заради цікавості – пішла, спробувала і тренуюся в клубі до цього часу.
- Батьки не були проти твого захоплення?
- Ні. Тато відразу підтримав моє бажання займатися карате, а мама спочатку ставилася до цього нейтрально. Тепер уже також вболіває.
- Багато тренуєшся?
- Зазвичай, два рази на тиждень, але заняття часто затягуються на 4-5 годин. Адже якщо хочеш мати якийсь рівень, то і повинен викладатися на всі сто відсотків, відточувати рухи, майстерність. Зрештою, навчатися буди стійким і витривалим та вірити у свої сили.
Мій тренер, Ірина Віталіївна Петренко, - досить вимоглива, але справедлива. Вона мене багато чому навчила і я їй за це вдячна. До речі, вона виховала не одного чемпіона для Ірпінського регіону, бо патріотка і своєї справи, і свого рідного краю. І все це вона передає нам – своїм учням. Тож, про каратистів з Бучі (та й про саме місто) дізнаються представники багатьох європейських країн, інших континентів. І це – приємно.
- Пам’ятаєш свою першу, дійсно серйозну, перемогу?
- Я займалася карате тільки півроку, але тренер вирішила випробувати мої сили і повезла на чемпіонат України, який проходив у місті Броди, Львівської області. І я виборола перше місце, хоча мої суперниці були досить сильними дівчатами. Але кожна людина повинна вірити у свої сили. Я повірила – і перемогла.
- Окрім карате, маєш ще якісь захоплення?
- Я займаюся волейболом, але зараз, на жаль, на це залишається мало часу. Переважно всі свої сили віддають заняттям карате.
Щодо уроків, то улюблені предмети – фізика, алгебра, зарубіжна література та інші.
- Уже думала, яку професію обереш у майбутньому?
- Коли була малою, то хотіла стати слідчим і розплутувати складні справи, боротися із злочинцями. Пізніше мої мрії переключилися на журналістику, щоб мати змогу спілкуватися з різними людьми. Потім – архітектором, але для цього потрібно добре знати геометрію, з якою я не завжди «дружу».
А зараз – я не знаю ким хочу бути, але в мене ще є час, щоб визначитися.
- Аню, фінансові можливості дозволяють їздити на всі змагання, які відбуваються за кордоном?
- Це досить болюча тема. Батьки хоч і намагаються з усіх сил мені допомагати, обмежують себе в усьому, але заробляють не настільки багато, щоб я могла собі дозволити «безболісно» поїхати на змагання. Потрібна підтримка.
Зокрема, в останній поїздці мені фінансово допомогли депутати Бучанської міської ради Олег Гайдай, Музафар Османов, Віталій Толочин та багато інших. Хочу висловити їм за це щиру подяку. А взагалі – на кожні змагання доводиться шукати спонсорів.
- Розкажи, про свої перемоги і нагороди…
- За три роки виступів маю близько 50 медалей. Зокрема, шість медалей за перші місця з Чемпіонату України, перемога на Інтерконтинентальному чемпіонаті та перше місце на Чемпіонаті Європи.
За свої здобутки у 2010 році була відзначена на міському святі «Освітянські обрії».
- Маєш якусь спортивну мету?
- Звісно. На цьому Чемпіонаті Європи я побачила дуже гарного бійця з Угорщини – Алекс (на жаль, не пам’ятаю її прізвища). Вона – багаторазова чемпіонка Європи та світу. Це дійсно надзвичайно сильний суперник, яка не дає з собою нічого зробити. Але наврядчи я коли-небудь зійдуся з нею у двобої – ми в різних вікових і вагових групах. Тож, мені є на кого рівнятися , а також – на свого тренера.
- Які найближчі змагання на тебе чекають?
- 30 квітня проходитимуть змагання з карате в Одесі, потім – у Криму. Також будуть змагання в Італії та Англії, але ми ще не визначилися, чи зможемо туди поїхати – надто дорого все обходиться.
Буду активно готуватися до поїздки в Естонію (місто Талін) – на чемпіонат світу з карате.
Сподіваюся, що я і там гідно представлю наше місто!
