» » » Бучанська колонія: Виховний урок для молоді

Бучанська колонія: Виховний урок для молоді

Коротко про історію спецустанови.
Бучанську дитячу трудову виховну колонію НКВС в Київській області для безпритульних дітей було засновано 12 грудня 1943 року.
З липня 1956 року - Бучанська дитяча виправна колонія, в якій утримувалися неповнолітні діти, що скоїли правопорушення. В лютому 1960 її було реорганізовано у виправно-трудову чоловічу колонію №85 суворого режиму.
Після відокремлення кримінально-виконавчої системи від Міністерства внутрішніх справ та створення Державного департаменту України з питань виконання покарань, з квітня 1999 року по теперішній час - Бучанська виправна колонія управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області № 85.
На сьогоднішній день у цьому спецзакладі знаходиться близько 900 засуджених, середній вік яких 25-30 років. Більшість ув'язнені за вживання та розповсюдження наркотиків.



Ознайомитися з діяльністю цієї спецустанови складно було навіть журналістам, не кажучи про інші категорії громадян. До честі керівництва Бучанської виправної колонії, тут взяли курс на відкритість, прозорість. Правда, довго довелося переконувати з цього приводу Департамент: організація екскурсій молоді у цей заклад - найкращий виховний і правознавчий урок. І це засвідчили самі студенти Ірпінського економічного коледжу.
Нещодавно вони разом з викладачем Сергієм Волошиним, а також журналісти «Ірпінського вісника» відвідали цей заклад. Той, хто вперше побував у ньому в якості екскурсанта, отримав порцію гнітючих вражень. Висновок кожен зробив один: краще сюди ніколи не потрапляти!

... Пропускна система діє чітко. Стороннім проникнути на територію неможливо. Студенти та журналісти здають паспорти і посвідчення для виписки перепусток. їх особисто «візує» начальник колонії. Караульна служба пропускає через заґратовані приміщення по троє осіб. Здаємо перепустки, мобільники, взамін отримуємо на них номерки. Працівники караульної служби попереджають: не згубіть, бо залишитесь без телефонів! Делегацію супроводжує психолог Бучанської виправної колонії Андрій Євгенович Дронов.

На території нас зустрічає заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи, підполковник внутрішньої служби В'ячеслав Дубець. Молоді слухачі уважно ловлять кожне його слово. «Я хочу застерегти вас від необдуманих вчинків, - говорить В'ячеслав Дмитрович. - Від крадіжок, від вживання наркотичного зілля. Краще жити по совісті у суспільстві, ніж марнувати своє життя за колючим дротом. Не ламайте свої долі, як це зробили ті, хто тут перебуває».



Згодом монолог перетворюється в діалог. До розмови активно підключаються студенти: «Чи є на зоні «авторитети?», «Чи зайняті засуджені суспільно-корисною працею?», «Чи багато звільнених стають на шлях виправлення?», «Як вони харчуються?», «Хто так гарно розмальовує тюремні стіни?».
В'ячеслав Дубець не прикрашав дійсності: «У кожному середовищі є свої лідери. Звісно, такі лідери є і на зоні. До них підвищена увага з нашого боку.
На жаль, невеликий відсоток звільнених стає на шлях виправлення. У нас відбувають покарання в основному в'язні, які скоїли злочин вдруге чи втретє. Ось, приміром, нині в нас відбуває покарання засуджений Н. Зовсім нещодавно він вийшов на волю з Бориспільської колонії. Але на свободі пробув лише 14 днів - знову потягнуло на злочин.

Треба дивитися правді у вічі: окремі засуджені не можуть реалізувати себе у суспільстві, їх ніхто не чекає, отож для таких тюрма стає другою домівкою. Багато з них тут реалізовують свої таланти у малюванні, написанні віршів, у художній самодіяльності. Ось ви бачите гарно розмальовані стіни тюремних приміщень - це роботи наших «підопічних».

Ви також цікавилися харчуванням засуджених. Не буде перебільшення, якщо скажу, що харчуванням спецконтингент задоволений. їм дозволяється отримувати передачі від рідних, знайомих!».

... Ми придивлялися уважно до засуджених. Окремі з них штукатурили паркан, інші були зайняті токарною справою, треті прогулювалися по території. Але в їх очах не побачили розгубленості. «Більшість із них стверджує, що не винний, - констатує психолог Андрій Дронов. - Але за ніщо волі не позбавляють. Звичайно, бувають судові помилки. Та це вже інша тема».

Для студентів керівництво колонії організувало відвідування дисциплінарного ізолятора. Це тюрма у тюрмі. Сюди потрапляють злісні порушники режиму. Враження дуже гнітюче. Залежно від провини, арештанти тут знаходяться від 15 діб до трьох місяців.
За кілька хвилин перебування стає не по собі - приміщення «тисне». Погляд спрямовуємо на нари, які закручуються гвинтами до стіни. Отож вдень можна тільки сидіти за столом чи розминати ноги в тісній цементній кімнаті. Правда цементна підлога застелена дошками. Злісні порушники режиму мають «привілей»: для них щодня організовують годинну прогулянку в тюремному дворику.

У колонії забезпечити всіх роботою немає можливості. І це створює проблеми. Окремі з них за рішенням суду повинні сплачувати аліменти, матеріальні збитки потерпілим.
Нас знайомлять із засудженим з двадцятирічним «стажем» Денисом Масловим. Його розповідь-сповідь наводить на сумні роздуми.

- Як оцінюєте побутові умови у колонії?
- Як нормальні, слава Богу.
- А які взаємовідносини з «колегами»?
- По різному буває. Це все ж таки тюрма!
- Чому стали на злочинний шлях?
- Сюди, в Бучанську колонію, я потрапив у 36 років. А вперше «загримів» у 14 років. Я з багатої сім'ї. Були гроші, отож хотілося розваг. Непомітно для себе втягнувся у кримінальну діяльність, точніше, до злодійського ремесла мене підштовхнули люди з досвідом. Це ремесло, повірте, затягує. Тепер я дуже жалкую за даремно втраченим роками. Мені вже 38 років. Вийду, дасть Бог, на волю через 24 місяці, зміню своє життя кардинально.
Тюрма - це однозначно втрачені роки. Хочу застерегти всіх: не робіть дурниць, необдуманих вчинків! Дорожіть життям, воно прекрасне! Не потрапляйте ніколи до цих тюремних казематів. Це страшно!

Так думає не тільки Денис Маслов. Окремі засуджені, їх, на жаль, небагато, також усвідомлюють, що стали на згубний шлях. Тому свої думки звертають до Бога. Помолитися, висповідатися, прийняти причастя вони можуть у місцевій церкві. Є тут і молитовний будинок. Окремі із них навіть ікони малюють.
Утіху знаходить у вірі в Бога і 35-річний Ігор Земський. Представимо читачам один із його віршів.

Я начал жить, когда тебя
узнал,
Мой Бог, Отец, лиш ты мой
идеал! К тебе направленьї пути, «Я - соль земли», - сказал
мне ты,
И зто я приму!
Приму лишь то, что должен я Врагов своих любить,
И с верой в Господа-Отца По жизни зтой пльїть!
Так дай же, Отче, сильї
Найти к тебе стезю
И за собою привести
любовь и доброту.


До слова, Ігор Земський пише не тільки вірші, а й музику, організував у колонії ансамбль «Старий ліс». Він хоче якомога швидше вийти на свободу, де його ніхто не чекає...
Журналісти газети звернули увагу на високий професійний рівень офіцерського складу. В'язні з повагою зверталися і до підполковника В'ячеслава Дубця, і до психолога Андрія Дронова. Це дуже важливо, адже для багатьох ці вихователі є і наставниками, і батьками водночас.

Цікавимось у студентів коледжу, чи повчальною стала для них екскурсія у спецустанову. Враженнями ділиться Тетяна: «Екскурсія наводить на сумні роздуми. На серці камінь від побаченого. Звертаюся до своїх ровесників: ведіть здоровий спосіб життя, уникайте сумнівних компаній, щоб, не дай бог, не потрапити в спецустанову». Такої ж думки і її однокурсниця Яна. За її словами, молодь повинна долучатися до активного життя у суспільстві, а не нівечити свою долю наркотиками, пияцтвом.
До такої активної життєвої позиції приєднуються і журналісти «Ірпінського вісника».
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ, Володимир ЕНАННОВ 
газета: «Ірпінський вісник» №15 від 8 квітня 2011 року
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.