Повернути віру в себе

Повернути віру в себе допомагає громадська організація інвалідів «Відгук», яка була створена 20 грудня 2007 року. І ось уже майже три роки її члени активно відстоюють права людей з особливими потребами, стоять на сторожі інтересів дітей, підтримують один одного у нелегкий час і повноцінно живуть.
«Відгук» - це справжня родина, де не буває чужих і непотрібних. Сьогодні на обліку громадської організації перебувають 105 дорослих людей з особливими потребами і 48 дітей, що не так вже мало.

А ще організація та її керівництво завоювали славу доброго реформатора, адже активності цих людей можна тільки позаздрити.
Рік, що минає, для «Відгука» був успішним, адже вдалося реалізувати багато сміливих задумів. Та попереду – ще більше планів і перспектив. Детальніше про це, а також про свою роботу розповість голова організації – Світлана Стадніченко.

- Світлано Броніславівно, що вас підштовхнуло до заснування громадської організації? Погодьтеся, це досить рішучий крок і велика відповідальність. Не кожен на таке наважиться.
- Ідея створити організацію інвалідів з’явилася після того, як сама зіштовхнулася з проблемами здоров’я, – маю першу групу інвалідності по зору. На підприємстві, де я працювала – скоротили: фірма розпалася, її передали державі, якій, як з’ясувалося, інваліди не потрібні. Попереду чекала «перспектива» знову сидіти вдома, і це мене не тішило. Та якось прочитала в бучанській газеті оголошення, що інваліди І-ІІІ групи мають можливість відпочити у Євпаторії. Я зібрала своїх знайомих, і ми пішли «на розвідку» до Управління праці. Виявилося, що на південь може поїхати тільки спортивна команда. Саме тоді промайнула думка, що потрібно об’єднатися. У Бучі не було організації інвалідів, куди б могли прийти люди зі своєю бідою, поспілкуватися, допомогти один одному. Коли я все це озвучила, начальник Управління праці Ганна Назаренко відповіла: «Ну так створюйте!» І допомогла порадами, надала приміщення. Ми їй за це надзвичайно вдячні! Є ще у нас добрі й безкорисливі люди.

Тож, я сіла і почала обдзвонювати інвалідів. Хтось погоджувався, інші відмовлялися. Але десь чоловік 50 зацікавилися, прийшли на збори. Серед них були Зінаїда Грицай і Тамара Бердікова, а також мама дитини-інваліда Ліза Юхименко, які в подальшому стали співзасновниками «Відгука». Почали обживатися. Спочатку із інвентарю у нас був тільки наданий у користування стіл і стілець, а зараз навіть спортивні тренажери маємо («орбітрек», гімнастичну лаву та шведську стінку), які нам передало Управління праці.

- Сьогодні ваша організація, мабуть, більше опікується дітьми-інвалідами, ніж дорослими. Чи це помилкове враження?
- Знаєте, діти-інваліди приєдналися до нас не відразу. Це був дуже відповідальний крок, бо їм потрібно було приділяти величезну увагу. Але самі батьки проявили ініціативу і наполягли на цьому.
Звичайно, для дітей проводиться більше роботи. Про них піклуються батьки, які готові заради своїх синів і дочок звернути гори. А більшість дорослих інвалідів, на жаль, мають споживчі погляди. Вони вважають, що хтось їм щось принесе, зробить, кудись повезе і будь-який прояв уваги приймають, як належне. Крім того, багато дорослих інвалідів ставлять ся до «Відгука», як до державної структури й не можуть зрозуміти, що в нас потрібно діяти і допомагати один одному. Адже ми існуємо за рахунок ініціативи членів самої організації. Мова не йде про лежачих, вкрай «тяжких» інвалідів. Але маючи ІІІ групу інвалідності, можна було якось сприяти роботі організації, вести активний спосіб життя, а не чекати вдома «з моря погоди». Адже в русі, в ідеях і їх реалізації, допомозі ближньому – є справжнє життя.

- Розкажіть трошки про найактивніших членів громадської організації?

- Насамперед, це – Єлизавета Юхименко, Людмила Ярошинська, які є мамами дітей-інвалідів. Зараз ці чарівні жінки допомагають у вирішенні багатьох питань. Незмінним нашим працівником і помічником є Дмитро Гордлічко. Хоча хлопець сам інвалід, він завжди готовий усім допомагати. Він як сонце, що заряджає енергією та оптимізмом інших. Вважаю, що багато здорових людей повинні брати з нього приклад для наслідування. У «Відгуку» працюють й багато інших дієвих людей.

- Чи підтримує вас хтось сьогодні?
- Коли тільки починаєш свою діяльність, ще ніхто не знає, що ти собою представляєш. Тому ми вдячні всім, хто підтримав нас на шляху становлення. Першим спонсором стало комунальне підприємство «Бучабудзамовник», потім почали допомагати приватний підприємець Андрій Великодний та директор тенісного клубу «Campa» Сергій Ареф’єв, постійно опікується нами Олександр Таможній.
Вважаю, що, мабуть, не досягли б того, що маємо, якби не допомога Бучанської міської ради. Ми звернулися до влади за підтримкою - і вона пішла нам на зустріч. Зараз на програму «Підтримка громадських організацій» виділяють кошти. Ми не ізольовані, про нас уже знають.

- Спортивному розвитку також приділяється достатня увага. Маєте особистого тренера?
- У нас укладено договір про співпрацю з Київським обласним центром "Інваспорт". Начальник облцентру Марія Віниченко допомагає нам розвивати інвалідний спорт в місті.
Зараз від «Інваспорту» у нас працює новий тренер – Володимир Ковальов, який займається з дітками, тренує їх на базі бучанської ЗОШ №3. Зазначу, що бучанські інваліди привезли із різних змагань багато нагород. Маємо досягнення у плаванні, тенісу, шахах і будемо надалі розвивати ці напрямки.
Наприклад, 1 грудня в Києві (в СК "Ракета") відбулися обласні змагання з настільного тенісу, присвячені Міжнародному дню інваліда. Ми знову повернулися з призовими місцями. Честь Бучі цього разу відстоювали (на фото зліва направо)Дмитро Ярошинський, Петро Цап, Антон Одіноков (а в центрі фото - тренер Володимир Ковальов).


- У цьому році «Відгук» зробив справжній прорив. Зокрема, ви виграли грант і відкрили «Школу самостійності». Розкажіть, будь ласка, про цей проект? Яке він має значення для підтримки інвалідів міста?
- Почну з того, що сьогодні з цього приводу є багато розмов. Кажуть, що для інвалідів у Бучі відкрито окремий навчальний заклад і Світлана Стадніченко є його директором. Я пояснюю, що це зовсім не так.
Ми виграли грант міжнародного благодійного фонду «Відродження» та Всеукраїнського благодійного фонду «Крона». З першого разу зробити це – майже нереально, тому просто плакали від радості й несподіванки, коли надійшла звістка про перемогу. Дуже допомогла у вирішенні питання жителька Гостомеля Людмила Лозова, яка раніше вже працювала у цій системі.
У результаті з’явилася можливість допомагати сім’ям з дітьми-інвалідами. Тепер можемо безкоштовно надавати послуги психолога, масажиста, ЛФК, фізичної реабілітації. Є апарат для електростимуляції м’язів, працює секція самообслуговування (дітей навчатимуть виконувати елементарні побутові справи). І весь цей проект ми назвали «Школою самостійності».

- Наскільки відомо, сьогодні «Школу самостійності» відвідує небагато діток. У чому причина?
- На жаль, це так. Хоча для вступу у «школу» було написано 21 заяву, але фактично займається лише 8 осіб. Причому це ті діти, які мають складні форми інвалідності.
Така пасивність зумовлена різними факторами, один із них – комплекси батьків. Так склалося, що до нас в першу чергу потягнулися «складні» дітки, яким бракує спілкування. Можливо, батьки, які мають дітей з легкою формою інвалідності, вважають, що їхнім дітям там не місце. Впливає і проблема транспортування.
Зараз ми хочемо створити в школі дві групи – для більш «складних» діток, і тих, хто має легше захворювання. Хоча такий поділ – дуже умовний. Можна мати хворе тіло, але такий інтелект, якому позаздрить фізично здорова дитина.

- Наскільки для бучанських дітей-інвалідів є важливою реконструкція школи №3 та її адаптація до інтегрованого навчання?
- Це була знакова подія в нашому житті. Питання про створення належних умов для навчання дітей-інвалідів декілька років тому ініціювали батьки. Ми пішли на прийом до Бучанського міського голови Анатолія Федорука і попросили допомогти у цьому. Менше, ніж за півроку, всі роботи по реконструкції були завершені. Ми навіть і уявити не могли, що все станеться так швидко. Звісно, ще є багато проблем. Зокрема потрібно придбати транспорт, який возитиме і забиратиме дітей, ввести ставку помічника вчителя. Проте не можливо зробити все і відразу. Даний добрий початок - і ми його розвиватимемо.

- Якщо проаналізувати ситуацію, то можна сказати, що впродовж декількох останніх років у суспільстві змінилося ставлення до людей з особливими потребами?
- Звертається увага на покращення комфортності життя інвалідів. Принаймні у Бучі. Зокрема, під час будівництва всі об’єкти соціальної сфери обладнуються пандусами. Раніше такого не було. Знову ж таки – дякуємо за це міській раді.
Та й здорові громадяни почали ставитися до нас, як до рівних собі: вже не сахаються, побачивши людину у візку. Нарешті нас помітили – це вже велике досягнення.

- А частіше ви звертаєтеся за допомогою, чи люди самі її пропонують?
- Частіше ми. Але так завжди буває й інваліди тут не виняток. А загалом, усіх своїх спонсорів ми пам’ятаємо і вдячні їм за підтримку.

- Наостанок нашої розмови, скажіть: ви людина досить дієва, і сумніваюся, що будете просто сидіти на одному місці. Які маєте плани щодо свого подальшого розвитку, діяльності у місті Бучі?
- Плануємо розширюватися, щоб «Відгук» працював не тільки в місті, але й за його межами. Про нас почули в сусідніх населених пунктах і просять, щоб ми їх взяли під свою опіку. Звісно, ті кошти, які виділяються з місцевого бюджету, – будуть іти тільки на потреби бучанців. Потрібно придбати автобус, щоб перевозити дітей. Також хочемо зареєструвати на базі «Школи самостійності» реабілітаційний центр. Його завдання – допомогти людині відновити працездатність або покращити самопочуття. Центр буде на госпрозрахунку. Тобто, інваліди отримуватимуть послугу безкоштовно, але також можуть приходити люди, які за гроші робитимуть той же масаж, займатимуться на тренажерах. У реалізації цього питання нам готовий допомагати Київський обласний фонд соціального захисту інвалідів.
Сподіваємося на успіх, адже мета нашої організації – повернути людей до активного способу життя, повернути віру в себе. Тож, будемо продовжувати працювати у цьому напрямку, і переконана, що всі задуми вдасться здійснити.
Людмила Гладська 
газета: «Бучанські новини» №47 від 3 грудня 2010 року
Відгук Стадніченко
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.