22 липня наша землячка Валентина Щербаченко святкувала ювілей – їй виповнилося 90 років. Валентина Степанівна завжди енергійна й заповзята жінка. Виростила чотирьох дітей, має троє онуків і п’ятеро правнуків. Вона - гарна господиня, подруга, сусідка. Завжди і добрим словом, і ділом допоможе. Не зважаючи на нелегку долю, Валентина Степанівна не втратила почуття гумору, і досі сучасна, гарна й моторна жінка. Така, що й молодим можна по-доброму заздрити.
Народилась в Сибірі, у Казахстані, куди колись був висланий її дід. У сім’ї було шестеро дітей: Валентина мала п’ятеро братів.
Багато родичів під час розкуркулювання переїжджали, багато рідних вже повмирало. Минулого року жінка відвідала свою батьківщину, де зібралось близько 30 чоловік рідних – і онуки, і правнуки. «Я найстарша… Брати мої вже померли. Залишилось тільки дві невістки, молодші за мене», - розповідає.
Навчалась Валентина Щербаченко у Середній Азії. А працювала у Караганді на шахтах підземним геодезистом. Там, під землею, і на пенсію заробила й на додаток чимало хвороб отримала… І досі жінка пам’ятає, як потрапила у завал на шахті, як боролася зі страхом, зі смертю та життям, будучи за крок від небуття...
Валентина Степанівна - учасник Великої Вітчизняної війни. Під час війни і аж до Дня Перемоги працювала на Московському вагонобудівному заводі, який тоді випускав танки.
Усе життя пам’ятає розмову з братом, який, після того як Сталін вже помер, сказав: «Згадаєте ви ще Сталіна…» На що Валентина відповіла: «Може, згадаю, поклонюсь йому за те, з якими людьми він мене звів…» І ось, коли в Україні почалися політичні суперечки і бардак, жінка казала: «Хоча б маленького Сталіна нам на них (на тих політиків – Авт.)».
Валентина разом з чоловіком Миколою у пошуках роботи об’їздили чимало міст. Були на Кримському півострові, у Полтаві, Дніпродзержинську, Сумах, Києві… Тяжко було десь влаштуватись, але руки не опускали.
У Бучу жінка приїхала на початку 1970-х років. Влаштувалась на роботу на цегляний завод. Прописалась сама, а потім і чоловіка, який згодом приїхав. Жили у маленькій хатині, що пізніше згоріла. Але добре, що до того часу вже встигли збудувати новий дім.
Валентина Степанівна виглядає років на тридцять молодшою. Запитую її, поділіться секретом, як вам вдається так гарно виглядати? На що і відповідь: «А старіти часу немає. Народжувала дітей – між якими різниця у віці рік. Потім діти виросли - в одному році було три весілля, а на наступний рік - троє онуків…»
![]()
До того ж, Валентина Степанівна і досі регулярно - вранці й ввечері - робить зарядку.
«Встаю роблю зарядку, приймаю холодний душ, зимою бігаю по снігу». Й каже, що зимою обливатись холодною водою на вулиці легше, ніж у хаті. Надворі повітря холодне, а вода здається теплою. Раніше взимку Валентина їздила й на заняття народного цілителя Юрія Омельчинка і купалась в ополонці. А на Водохреща щороку обов’язково їздить у Київ, аби «пірнути» в ополонку. Уже п’ять років ходить на Нуга Бест, а до цього три роки бувала у Борщагівці на ліжках з серогему. Співала у хорі ветеранів «Пам'ять», а зараз вже співає у хорі «Джерело» в Ірпені.
Отож, знаходить собі заняття і по душі, підтримує й загартовує організм, а тіло тримає у тонусі.
А молоді Валентина Степанівна радить: «По-перше, вірити, що на світі більше хороших і добрих людей, і самим бути такими. По-друге, не лінуватись до роботи й до фізичних занять і робити хоч якісь вправи».
* * *
Колектив редакції газети «Бучанські новини» вітає Валентину Щербаченко з ювілеєм.
Народилась в Сибірі, у Казахстані, куди колись був висланий її дід. У сім’ї було шестеро дітей: Валентина мала п’ятеро братів.
Багато родичів під час розкуркулювання переїжджали, багато рідних вже повмирало. Минулого року жінка відвідала свою батьківщину, де зібралось близько 30 чоловік рідних – і онуки, і правнуки. «Я найстарша… Брати мої вже померли. Залишилось тільки дві невістки, молодші за мене», - розповідає.
Навчалась Валентина Щербаченко у Середній Азії. А працювала у Караганді на шахтах підземним геодезистом. Там, під землею, і на пенсію заробила й на додаток чимало хвороб отримала… І досі жінка пам’ятає, як потрапила у завал на шахті, як боролася зі страхом, зі смертю та життям, будучи за крок від небуття...
Валентина Степанівна - учасник Великої Вітчизняної війни. Під час війни і аж до Дня Перемоги працювала на Московському вагонобудівному заводі, який тоді випускав танки.
Усе життя пам’ятає розмову з братом, який, після того як Сталін вже помер, сказав: «Згадаєте ви ще Сталіна…» На що Валентина відповіла: «Може, згадаю, поклонюсь йому за те, з якими людьми він мене звів…» І ось, коли в Україні почалися політичні суперечки і бардак, жінка казала: «Хоча б маленького Сталіна нам на них (на тих політиків – Авт.)».
Валентина разом з чоловіком Миколою у пошуках роботи об’їздили чимало міст. Були на Кримському півострові, у Полтаві, Дніпродзержинську, Сумах, Києві… Тяжко було десь влаштуватись, але руки не опускали.
У Бучу жінка приїхала на початку 1970-х років. Влаштувалась на роботу на цегляний завод. Прописалась сама, а потім і чоловіка, який згодом приїхав. Жили у маленькій хатині, що пізніше згоріла. Але добре, що до того часу вже встигли збудувати новий дім.
Валентина Степанівна виглядає років на тридцять молодшою. Запитую її, поділіться секретом, як вам вдається так гарно виглядати? На що і відповідь: «А старіти часу немає. Народжувала дітей – між якими різниця у віці рік. Потім діти виросли - в одному році було три весілля, а на наступний рік - троє онуків…»
До того ж, Валентина Степанівна і досі регулярно - вранці й ввечері - робить зарядку.
«Встаю роблю зарядку, приймаю холодний душ, зимою бігаю по снігу». Й каже, що зимою обливатись холодною водою на вулиці легше, ніж у хаті. Надворі повітря холодне, а вода здається теплою. Раніше взимку Валентина їздила й на заняття народного цілителя Юрія Омельчинка і купалась в ополонці. А на Водохреща щороку обов’язково їздить у Київ, аби «пірнути» в ополонку. Уже п’ять років ходить на Нуга Бест, а до цього три роки бувала у Борщагівці на ліжках з серогему. Співала у хорі ветеранів «Пам'ять», а зараз вже співає у хорі «Джерело» в Ірпені.
Отож, знаходить собі заняття і по душі, підтримує й загартовує організм, а тіло тримає у тонусі.
А молоді Валентина Степанівна радить: «По-перше, вірити, що на світі більше хороших і добрих людей, і самим бути такими. По-друге, не лінуватись до роботи й до фізичних занять і робити хоч якісь вправи».
* * *
Колектив редакції газети «Бучанські новини» вітає Валентину Щербаченко з ювілеєм.
