На жаль, рівень матеріального благополуччя українців такий, що серед нас досі живе багато людей, які опинилися за межею бідності, одиноких та непрацездатних. Єдина надія на те, що хтось протягне руку допомоги та не полишить у біді. Але й це сподівання стає все безнадійнішим – держава часто забуває про знедолених громадян, а ближні – відвертаються. У Бучі існують організації, які покликані допомагати соціально незахищеним категоріям громадян. Це – Територіальний центр із соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і бучанське Товариство Червоного Хреста (ТЧХ). Очолює їх медик за фахом – Йосип Краснодемський. Тож, ми поцікавилися в нього чим сьогодні живуть дані організації, яку від них допомогу отримують жителі нашого міста.
![Йосип Краснодемський]()
- Йосипе Болеславовичу, підводячи підсумки року, що минув, скажіть: з яким фінансуванням розпочинали 2009 рік і чи були додаткові надходження з якихось джерел?
- На початок 2009 року у нас не залишилося перехідного залишку. Допомогу отримали від Київської обласної організації Червоного Хреста, яка, зокрема, майже на 8 тис грн виділила будівельних матеріалів. Це дало змогу провести поточні ремонти у помешканнях чотирьох одиноких інвалідів – учасників бойових дій. Проте ініціатори цієї акції (німецька організація Червоного Хреста) на початку травня призупинили реалізацію програми. Шкода, адже багато наших підопічних потребують такої допомоги – вони фізично не в змозі переклеїти шпалери чи пофарбувати підвіконня.
Дуже підтримав і міжнародний благодійний фонд «Щастя дітям». Представники цієї організації передали продукти харчування, взуття та одяг, памперси для дорослих і дітей. Крім того, через бучанське Товариство Червоного Хреста до Ворзельського пологового будинку відвезли 18 спеціальних ліжок та меблі.
Постійними нашими благодійниками є Всеукраїнський фонд «Від серця до серця». До Міжнародного дня дітей вони привезли нам одяг, самаритянські набори та надали матеріальну допомогу у розмірі 2000 грн. На ці гроші було придбано продукти харчування для відповідних категорій малечі.
Приємно, що не стояли осторонь і деякі бучанські підприємці. Приділяють увагу соціально незахищеним категорія населення ТОВ «Кооператор-сервіс», (дали продукти харчування на 1тис грн), ТОВ «Магазин-208» (продукти харчування), кондитерська фабрика «Деліція», православна церква Київського патріархату. Дуже вдячні й бучанському підприємству «Техпромсервіс» в особі директора Віталія Косенка. Віталій Вікторович не тільки купив благодійні марки, але й надав 1 тис. грн матеріальної допомоги. З добром відгукнулося на наш заклик й МПП «Рада» в особі Наталії Семко (допомогла речами, надала матеріальну допомогу в розмірі 1 тис. грн). Завдяки небайдужим людям та чуйним серцями ми змогли достойно провести травневі свята і привітати ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни.
Бучанська міська рада проплатила 50 наборів для тих ветеранів, які лежали в стаціонарі.
- Загалом, чи охоче та з розумінням люди ставилися до прохань долучитися до благодійництва?
- Ні, дуже тяжко йшли на контакт. А такий заклад з величезними прибутками, як супермаркет «Еко» - навіть дітям відмовив чимось допомагати.
Ніхто не хоче купувати благодійні марки Червоного Хреста, а з них складається наш бюджет. У 2010 році ми повинні охопити 23 відсотки дорослого населення і розповсюдити серед них благодійні марки. Зараз у Товариства Червоного Хреста України є договір з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством освіти про співпрацю – розповсюдження благодійних марок. Розуміємо, що це якоюсь мірою для них тягар, але разом ми робимо добру справу. Тому освіта й медицина в Бучі повинні більш толерантно і з розумінням до цього ставитися.
Я від усього серця прошу допомогти одиноким непрацездатним людям і сподіваюся, що кожен небайдужий прислухається до моїх слів.
- Чи співпрацюєте з релігійними організаціями?
- Релігійні організації вимагають від нас звітів, які б засвідчували на плівку їхню причетність до тої чи іншої акції. Всі хочуть, щоб головний акцент робився на них, як на ініціаторах заходу. Ми ж не можемо так робити, бо це заборонено нашим статутом. Допомогу приймаємо від усіх, але видаємо її від Червоного Хреста (хоча, звісно, згадуємо благодійників). Ми повинні дотримуватися нейтралітету і нести свою місію – допомагати людям, а не стати підтримкою якоїсь релігійної чи політичної сили. Вважаю, якщо є залишки – то потрібно поділитися ними з людьми. І робити це безкорисливо, не ставлячи якихось умов – в цьому й проявляється справжнє милосердя.
Нам завжди допомагав Український гуманітарний інститут, що в Бучі. Ми часто проводили спільні акції, але в 2009 році він віддалився від нас.
- Скільком людям і яку саме допомогу вдалося надати? Адже Товариством Червоного Хреста проводилося чимало акцій.
- Розпочали 2009 рік тим, що видали 90 наборів хворим на туберкульоз (на суму 6000 грн); продуктові та санітарно-гігієнічні набори дев’ятьом в’язням концтаборів (на суму 2000 грн); 80 наборів донорам крові (на суму 2000 грн); допомога ветеранам та інвалідам війни до Дня перемоги на суму 4000 грн; до Міжнародного дня захисту дітей надали 34 продуктові набори дітям-сиротам (на суму 1500 грн); до Міжнародного дня донора крові – надали допомогу 16 донорам (на суму 600 грн); 40 продуктових наборів – інвалідам дитинства (на суму 1500 грн). Систематично видавалися миючі засоби тощо. А фонд «Щастя дітям» подарував джакузі нашій чемпіонці – дівчині з особливими потребами Уляні та велосипед – бучанській дівчинці-сироті.
Крім того, протягом року ми отримали і роздали 780 памперсів (на суму понад 3000 грн) хворим прикутим до ліжка. Для них немає стаціонару, тому цих людей доглядають наші працівники територіального центру. Колись в регіоні була Коцюбинська лікарня, яка опікувалася такими хворими, але сьогодні вони Бучу не обслуговують. Разом з тим, на загальну ситуацію суттєво впливає фактор родинного ставлення до таких хворих, їхнє небажання піклуватися про своїх близьких.
- Хто найчастіше стає вашими підопічними?
- Це одинокі хворі люди, які часто вже не можуть встати з ліжка. Є і дітки-інваліди, незахищені категорії громадян.
- Наскільки відомо, ви опікуєтеся й безпритульними людьми?
- Так, у нас три такі особи. Вони приходять – ми їх одягаємо, даємо взуття, продуктові набори та пропонуємо звернутися до реабілітаційного центру, який діє в Бучі. Проте, безпритульні на це не погоджуються, адже щоб бути там – потрібно вести належний спосіб життя, не пиячити. Не всіх влаштовують такі умови.
- Якого виду допомога вам сьогодні потрібна?
- Нам потрібна будь-яка допомога. Не відмовимося ні від коштів, ні від речей, ні від продуктів харчування. Вся ця допомога – адресна і в короткий термін роздається громадянам. Тож, будемо всім дуже вдячні за турботу та увагу до соціально незахищених категорій громадян.
- Чого очікуєте у своїй роботі в новому році?
- Прогнози не дуже втішні. Колись у нас був медико-соціальний центр, де ми надавали медичну та соціально-побутову допомогу. Але приміщення по вул. Жовтневій знесли. У минулому році обласна організація Товариства Червоного Хреста перевела нас на медико-соціальну кімнату. І позитивних зрушень, аби виправити цю ситуацію, не передбачається. Скрутно і в плані фінансування. Та не зважаючи на труднощі - працюємо і надаємо допомогу людям.
- На вашу думку, чому у людей проявляється така черствість до людського горя?
- Мабуть, тому що вважають, ніби їх таке лихо ніколи не торкнеться.
Під час роботи, ми постійно зіштовхуємося з одинокими хворими людьми, які пропрацювали на місцевих підприємствах по 40-50 років. На жаль, зараз вони забуті і всіми покинуті. Ніхто з колишніх керівників про них навіть не згадує і не надає жодної допомоги. Директори думають, що тільки в них криза. Якщо так, то що вже тоді казати про цих пенсіонерів?! На свої мізерні пенсії вони помирають з голоду. Проте, мова йде навіть не про матеріальну допомогу, а звичайну увагу до колишніх співробітників. Над цим питанням навіть ніхто не замислюється і це дуже сумно.
Тому я закликаю жителів міста Бучі – давайте допомагати таким людям разом! Не будьмо байдужі до чужого горя!
- Йосипе Болеславовичу, підводячи підсумки року, що минув, скажіть: з яким фінансуванням розпочинали 2009 рік і чи були додаткові надходження з якихось джерел?- На початок 2009 року у нас не залишилося перехідного залишку. Допомогу отримали від Київської обласної організації Червоного Хреста, яка, зокрема, майже на 8 тис грн виділила будівельних матеріалів. Це дало змогу провести поточні ремонти у помешканнях чотирьох одиноких інвалідів – учасників бойових дій. Проте ініціатори цієї акції (німецька організація Червоного Хреста) на початку травня призупинили реалізацію програми. Шкода, адже багато наших підопічних потребують такої допомоги – вони фізично не в змозі переклеїти шпалери чи пофарбувати підвіконня.
Дуже підтримав і міжнародний благодійний фонд «Щастя дітям». Представники цієї організації передали продукти харчування, взуття та одяг, памперси для дорослих і дітей. Крім того, через бучанське Товариство Червоного Хреста до Ворзельського пологового будинку відвезли 18 спеціальних ліжок та меблі.
Постійними нашими благодійниками є Всеукраїнський фонд «Від серця до серця». До Міжнародного дня дітей вони привезли нам одяг, самаритянські набори та надали матеріальну допомогу у розмірі 2000 грн. На ці гроші було придбано продукти харчування для відповідних категорій малечі.
Приємно, що не стояли осторонь і деякі бучанські підприємці. Приділяють увагу соціально незахищеним категорія населення ТОВ «Кооператор-сервіс», (дали продукти харчування на 1тис грн), ТОВ «Магазин-208» (продукти харчування), кондитерська фабрика «Деліція», православна церква Київського патріархату. Дуже вдячні й бучанському підприємству «Техпромсервіс» в особі директора Віталія Косенка. Віталій Вікторович не тільки купив благодійні марки, але й надав 1 тис. грн матеріальної допомоги. З добром відгукнулося на наш заклик й МПП «Рада» в особі Наталії Семко (допомогла речами, надала матеріальну допомогу в розмірі 1 тис. грн). Завдяки небайдужим людям та чуйним серцями ми змогли достойно провести травневі свята і привітати ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни.
Бучанська міська рада проплатила 50 наборів для тих ветеранів, які лежали в стаціонарі.
- Загалом, чи охоче та з розумінням люди ставилися до прохань долучитися до благодійництва?
- Ні, дуже тяжко йшли на контакт. А такий заклад з величезними прибутками, як супермаркет «Еко» - навіть дітям відмовив чимось допомагати.
Ніхто не хоче купувати благодійні марки Червоного Хреста, а з них складається наш бюджет. У 2010 році ми повинні охопити 23 відсотки дорослого населення і розповсюдити серед них благодійні марки. Зараз у Товариства Червоного Хреста України є договір з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством освіти про співпрацю – розповсюдження благодійних марок. Розуміємо, що це якоюсь мірою для них тягар, але разом ми робимо добру справу. Тому освіта й медицина в Бучі повинні більш толерантно і з розумінням до цього ставитися.
Я від усього серця прошу допомогти одиноким непрацездатним людям і сподіваюся, що кожен небайдужий прислухається до моїх слів.
- Чи співпрацюєте з релігійними організаціями?
- Релігійні організації вимагають від нас звітів, які б засвідчували на плівку їхню причетність до тої чи іншої акції. Всі хочуть, щоб головний акцент робився на них, як на ініціаторах заходу. Ми ж не можемо так робити, бо це заборонено нашим статутом. Допомогу приймаємо від усіх, але видаємо її від Червоного Хреста (хоча, звісно, згадуємо благодійників). Ми повинні дотримуватися нейтралітету і нести свою місію – допомагати людям, а не стати підтримкою якоїсь релігійної чи політичної сили. Вважаю, якщо є залишки – то потрібно поділитися ними з людьми. І робити це безкорисливо, не ставлячи якихось умов – в цьому й проявляється справжнє милосердя.
Нам завжди допомагав Український гуманітарний інститут, що в Бучі. Ми часто проводили спільні акції, але в 2009 році він віддалився від нас.
- Скільком людям і яку саме допомогу вдалося надати? Адже Товариством Червоного Хреста проводилося чимало акцій.
- Розпочали 2009 рік тим, що видали 90 наборів хворим на туберкульоз (на суму 6000 грн); продуктові та санітарно-гігієнічні набори дев’ятьом в’язням концтаборів (на суму 2000 грн); 80 наборів донорам крові (на суму 2000 грн); допомога ветеранам та інвалідам війни до Дня перемоги на суму 4000 грн; до Міжнародного дня захисту дітей надали 34 продуктові набори дітям-сиротам (на суму 1500 грн); до Міжнародного дня донора крові – надали допомогу 16 донорам (на суму 600 грн); 40 продуктових наборів – інвалідам дитинства (на суму 1500 грн). Систематично видавалися миючі засоби тощо. А фонд «Щастя дітям» подарував джакузі нашій чемпіонці – дівчині з особливими потребами Уляні та велосипед – бучанській дівчинці-сироті.
Крім того, протягом року ми отримали і роздали 780 памперсів (на суму понад 3000 грн) хворим прикутим до ліжка. Для них немає стаціонару, тому цих людей доглядають наші працівники територіального центру. Колись в регіоні була Коцюбинська лікарня, яка опікувалася такими хворими, але сьогодні вони Бучу не обслуговують. Разом з тим, на загальну ситуацію суттєво впливає фактор родинного ставлення до таких хворих, їхнє небажання піклуватися про своїх близьких.
- Хто найчастіше стає вашими підопічними?
- Це одинокі хворі люди, які часто вже не можуть встати з ліжка. Є і дітки-інваліди, незахищені категорії громадян.
- Наскільки відомо, ви опікуєтеся й безпритульними людьми?
- Так, у нас три такі особи. Вони приходять – ми їх одягаємо, даємо взуття, продуктові набори та пропонуємо звернутися до реабілітаційного центру, який діє в Бучі. Проте, безпритульні на це не погоджуються, адже щоб бути там – потрібно вести належний спосіб життя, не пиячити. Не всіх влаштовують такі умови.
- Якого виду допомога вам сьогодні потрібна?
- Нам потрібна будь-яка допомога. Не відмовимося ні від коштів, ні від речей, ні від продуктів харчування. Вся ця допомога – адресна і в короткий термін роздається громадянам. Тож, будемо всім дуже вдячні за турботу та увагу до соціально незахищених категорій громадян.
- Чого очікуєте у своїй роботі в новому році?
- Прогнози не дуже втішні. Колись у нас був медико-соціальний центр, де ми надавали медичну та соціально-побутову допомогу. Але приміщення по вул. Жовтневій знесли. У минулому році обласна організація Товариства Червоного Хреста перевела нас на медико-соціальну кімнату. І позитивних зрушень, аби виправити цю ситуацію, не передбачається. Скрутно і в плані фінансування. Та не зважаючи на труднощі - працюємо і надаємо допомогу людям.
- На вашу думку, чому у людей проявляється така черствість до людського горя?
- Мабуть, тому що вважають, ніби їх таке лихо ніколи не торкнеться.
Під час роботи, ми постійно зіштовхуємося з одинокими хворими людьми, які пропрацювали на місцевих підприємствах по 40-50 років. На жаль, зараз вони забуті і всіми покинуті. Ніхто з колишніх керівників про них навіть не згадує і не надає жодної допомоги. Директори думають, що тільки в них криза. Якщо так, то що вже тоді казати про цих пенсіонерів?! На свої мізерні пенсії вони помирають з голоду. Проте, мова йде навіть не про матеріальну допомогу, а звичайну увагу до колишніх співробітників. Над цим питанням навіть ніхто не замислюється і це дуже сумно.
Тому я закликаю жителів міста Бучі – давайте допомагати таким людям разом! Не будьмо байдужі до чужого горя!
