Саме з сім’ї, як ріка з джерельця, починає свій шлях кожна людина. І лише від сім’ї залежить, якою людиною виросте її творіння – дитина. Сім’я Саблуків – Андрія Олександровича і Тамари Юріївни, що проживають у Гостомелі, майбутнє для своїх синів визначили ще вісім років тому. Андрій Олександрович – військовий, тому без вагань та обговорень підтримав рішення старшого сина Олександра вивчати бойове мистецтво. Спочатку це був рукопашний бій, потім – карате (спортклуб «Ояма»), а далі – військова професія. Сьогодні Олександр Саблук навчається у військовому ліцеї ім. Івана Богуна. Планує продовжити справу батька – захищати Батьківщину. Тепер він Воїн і за переконанням, і за покликанням, і за професією. Створюється нова династія військових.
![]()
Талановитий від природи, наполегливий, товариський, Сашко у 2002 р. одним із перших прийшов до клубу, а згодом став лідером серед ірпінських каратистів. Багато років молодші та й старші учні рівнялися на нього.
Виснажливі тренування, підготовка до уроків в загальноосвітній школі, часті виїзди на змагання по Україні та за кордон, спортивні семінари, виступи, марафони – все під силу, і все встигав охопити. Сьогодні він – один із кращих бійців України у своїй категорії: багаторазовий чемпіон області, чемпіон України, Росії, Білорусії, чемпіон Кубка Європи. Початок не дуже тішив перемогами у поєдинках. Та віра батьків і наставника І. В. Петренко надавала сили йти далі. «Я б не зміг самотужки, – це завдяки батькам, вчителям, друзям. Саме мама у сердечних розмовах допомагала розібратися в усьому, прийняти вірне рішення. А за батьком… фізпідготовка, навіть тренування. Усі підтримували, тому пережив невдачі та поразки, не зламався і йду до поставленої мети. Планів багато і в карате теж», – розповідає Олександр.
З радістю та потаємною гордістю, мовляв, «це ж наш побратим», зустрічають Сашка в залі. Він не залишає тренувань, щоб і на далі переможними поєдинками довести світу переваги Ірпінської школи Ояма-карате над іншими. Адже в ній головне – не спортивні досягнення всіх без винятку учнів, а перетворення світогляду кожного з допомогою і через спортивні досягнення, якими б мізерними порівняно з «олімпійськими» вони не були.
Наслідуючи старшого брата, з мрією перевершити його здобутки, до спортивної зали в неповних чотири роки (тепер десять) прийшов «молодший» - Сергій Саблук. Тоді основною перемогою стало переборення хвороб та застуд. В цьому й допомагали тренування. А тепер, як і старший брат, Сергій – один із кращих у своїй категорії не тільки в області, а й в Україні. Минулого року взяв участь у 17 змаганнях. Сергій провів близько 80-ти поєдинків. Більшість – перемоги: І місце завоював сім разів, ІІ місце – шість, ІІІ місце – два рази. «Відмінно навчається, лідер серед молодших каратистів, на уроках фізкультури показує найкращі в класі результати, працює в кількох гуртках, займається футболом, – і все це намагається робити щонайкраще», – радіє класний керівник Валентина Бехтерева.
![]()
«Ми намагаємося в усьому підтримувати дітей, а вони відповідно радують перемогами: в навчанні, спорті, і, звичайно, дома, – розповідає Тамара Юріївна, – мама талановитих спортсменів. – Як кожен учитель, часто затримуюсь на роботі, а вдома сини зустрічають власноруч приготовленою вечерею. Мене це втішає не менше, ніж ряди кубків на полиці. А одного року Сашко все літо працював помічником комбайнера, щоб заробити кошти для поїздки на змагання». «Стараємося виховувати в українських традиціях повагу до старших та відповідальність за власні вчинки. – пояснює батько, – тому й формується династія військових. Як за часів козаків».
Ірина КОЦЕНКО
Талановитий від природи, наполегливий, товариський, Сашко у 2002 р. одним із перших прийшов до клубу, а згодом став лідером серед ірпінських каратистів. Багато років молодші та й старші учні рівнялися на нього.
Виснажливі тренування, підготовка до уроків в загальноосвітній школі, часті виїзди на змагання по Україні та за кордон, спортивні семінари, виступи, марафони – все під силу, і все встигав охопити. Сьогодні він – один із кращих бійців України у своїй категорії: багаторазовий чемпіон області, чемпіон України, Росії, Білорусії, чемпіон Кубка Європи. Початок не дуже тішив перемогами у поєдинках. Та віра батьків і наставника І. В. Петренко надавала сили йти далі. «Я б не зміг самотужки, – це завдяки батькам, вчителям, друзям. Саме мама у сердечних розмовах допомагала розібратися в усьому, прийняти вірне рішення. А за батьком… фізпідготовка, навіть тренування. Усі підтримували, тому пережив невдачі та поразки, не зламався і йду до поставленої мети. Планів багато і в карате теж», – розповідає Олександр.
З радістю та потаємною гордістю, мовляв, «це ж наш побратим», зустрічають Сашка в залі. Він не залишає тренувань, щоб і на далі переможними поєдинками довести світу переваги Ірпінської школи Ояма-карате над іншими. Адже в ній головне – не спортивні досягнення всіх без винятку учнів, а перетворення світогляду кожного з допомогою і через спортивні досягнення, якими б мізерними порівняно з «олімпійськими» вони не були.
Наслідуючи старшого брата, з мрією перевершити його здобутки, до спортивної зали в неповних чотири роки (тепер десять) прийшов «молодший» - Сергій Саблук. Тоді основною перемогою стало переборення хвороб та застуд. В цьому й допомагали тренування. А тепер, як і старший брат, Сергій – один із кращих у своїй категорії не тільки в області, а й в Україні. Минулого року взяв участь у 17 змаганнях. Сергій провів близько 80-ти поєдинків. Більшість – перемоги: І місце завоював сім разів, ІІ місце – шість, ІІІ місце – два рази. «Відмінно навчається, лідер серед молодших каратистів, на уроках фізкультури показує найкращі в класі результати, працює в кількох гуртках, займається футболом, – і все це намагається робити щонайкраще», – радіє класний керівник Валентина Бехтерева.
«Ми намагаємося в усьому підтримувати дітей, а вони відповідно радують перемогами: в навчанні, спорті, і, звичайно, дома, – розповідає Тамара Юріївна, – мама талановитих спортсменів. – Як кожен учитель, часто затримуюсь на роботі, а вдома сини зустрічають власноруч приготовленою вечерею. Мене це втішає не менше, ніж ряди кубків на полиці. А одного року Сашко все літо працював помічником комбайнера, щоб заробити кошти для поїздки на змагання». «Стараємося виховувати в українських традиціях повагу до старших та відповідальність за власні вчинки. – пояснює батько, – тому й формується династія військових. Як за часів козаків».
Ірина КОЦЕНКО
