"Небесне в роскоші земній"

У Бу­чі три­ває пленер скульпторів, який має наз­ву «Не­бес­не в роз­коші зем­ній». На­гадаємо читачам, що про­тягом місяця 10 про­фесій­них ску­льп­торів Ук­раїни повин­ні створити десять автор­ських робіт, які будуть подаровані бучан­цям до Дня міс­та. А якими будуть їх­ні вит­вори та що вони сим­волізуватимуть, ми запитали у самих авторів ску­льп­тур.


Назва скульптури: «Старий і море»
Ав­тор – На­зар БІЛИК
Біографічна довідка
Назар Білик, представляє на пленері місто Київ. Закінчив у столиці Національну академію мистецтв і вже четвертий рік веде викладацьку діяльність на кафедрі малюнку. Брав участь у симпозіумах скульпторів, які проходили в Полтаві, Луцьку. Як і кожен художник, є активним учасником у виставковій діяльності.

Автор розповідає про бачення своєї скульптури
Скульптура називається «Старий і море» за твором Ернеста Хемінгуея. До речі, сам люблю рибачити, що, можливо, підсвідомо надихнуло мене на створення цієї скульптури. У мене вже є декілька ескізів, роздуми на цю тему, та й взагалі Хемінгуей, як письменник, мені до душі. Тому довго думати над вибором теми для пленеру в Бучі – не довелося. Цікавим у цій роботі є те, що висота риби – якраз така, що на неї можна сісти та сфотографуватися на пам'ять біля фігури Старого.
На мою думку, ця скульптура повинна бути розташована серед природи – або біля водойми, або в парковій зоні.
Вважаю, що коли до скульптури хочеться торкнутися, відчути її, сфотографуватися, то значить, що задум автора – вдався.


- На­заре Ми­колайовичу, можете при­гадати свою най­с­к­лад­нішу, в пла­ні тво­рен­ня, ску­льп­туру і в чому полягала склад­ність?
- Скла­д­на ску­льп­тура – це обо­в­’яз­ково вда­ла ску­льп­тура, в яку вкладаєш якомога більше сво­єї душі, в чомусь перевер­шуєш самого себе. Це про­с­то тво­р­чі роботи, де я, в діа­лозі з самим собою, виз­начаю – подобається ску­льп­тура чи ні. І, звіс­но, задоволен­ня від пра­ці. Вдала ску­льп­тура – ніколи не наб­ридає, на неї хочеться дивитися зно­ву й зно­ву. Та­ке ста­в­лен­ня – не ознака самозакоханос­ті, а від­чут­тя того, що все зро­б­лено посправ­ж­ньо­му.

- Найнез­вич­ніший матеріал, з якого Вам доводилося роботи ску­льп­туру?
- За­раз я пра­цюю над новою серією робіт – в яких бро­н­за поєд­нується з про­зорим матеріа­лом (пла­с­тика і скла). Планую зро­бити вис­тав­ку в одній із галерей Ки­єва, на якій змо­жу пре­д­с­тавити пуб­ліці свої екс­перимен­ти. Сподіваюся, що людям спо­добається моя тво­р­чість.

- Якому сти­лю надаєте перевагу у сво­їй тво­р­чос­ті?
- На мою дум­ку, зараз склад­но від­к­рити якийсь новий стиль. Мо­ж­на лише перео­с­мис­лити якісь нап­рям­ки і вне­с­ти щось своє – осо­бис­тіс­не. А там, де є осо­бис­тість автора – там і є новий стиль. Принай­м­ні, я до цьо­го ста­в­люся саме так.
Свою нову ску­льп­туру «Старий і море» я хочу зро­бити сти­лізовану, але з еле­мен­тами реа­ліз­му, вди­х­нути в неї своє жит­тя, поз­бавити шаб­лон­нос­ті.

- Скажіть, будь лас­ка, нас­кільки ску­льп­тура та архітек­тура поєд­нані між собою?
- Скульп­тура – це невелич­ка модель якоїсь архітек­тур­ної фор­ми, яка, на від­мін­ну від архітек­тури, має естетич­ний зміст. Ар­хітек­тура – більш широке понят­тя. Во­на може бути і пре­д­метом естетики, але при­к­лад­ної, побутової. То­му й цілі архітек­тура ста­вить зна­ч­но більші, ніж ску­льп­тура. Але оби­д­ві – завойовують про­с­тір, можуть «три­мати» глядача. І співіс­нують вони – пре­к­рас­но. Тож, вва­жаю, що в середовищі архітек­тури міс­та Бу­чі наші ску­льп­тури будуть під­с­півувати кра­сі міс­та.


Назва скульптури: «Ан­гел»
Ав­тор: Ко­с­тян­тин ДО­Б­РЯН­СЬКИЙ
Біографічна довідка
Костянтин Добрянський – скульптор з Києва. Навчався у Національній академії мистецтв. Брав участь у двох симпозіумах – у місті Южний Одеської області (скульптура називалася «Європа» - сюжет за грецькою міфологією) та у Києві («Дивоцвіт»). Матеріал, з яким подобається працювати, - граніт. На думку Костянтина Добрянського, це найбільш монументальний камінь, який вимагає чіткого композиційного вирішення.

Автор розповідає про бачення своєї скульптури
Моя робота зараз ще в творчому процесі, тому покищо немає повністю закінченої концепції. Власне, як і назви, яка б влучно відображала мій задум. Але скульптура зображатиме ангела. Тема досить класична, але вона не втрачає своєї багатогранності. Мене більше цікавило формальне вирішення роботи, її наповнення внутрішньою суттю. Якщо розглядати зображення скульптури, як людини з крилами, то зявляється набагато більше асоціацій і варіацій на цю тему. Я сподіваюся, що моя робота для кожної людини буде «говорити» щось своє, особисте.


- Для багатьох мит­ців, їх­ні вит­вори зда­ються живими, вони ото­тож­нюють їх з май­же реа­льними іс­тотами. А як Ви ста­витися до сво­їх робіт?
- Особис­то для мене є пев­не тре­пет­не ста­в­лен­ня до того про­цесу, коли ску­льп­тура народ­жується. І для того, щоб вона від­булася і щоб мож­на було ствер­д­но ска­зати: «Я – задоволений», пот­рібен час. Як­раз сим­позіум – дуже спе­цифіч­ний у цьо­му від­ношен­ні, адже за місяць – пот­ріб­но вик­лас­ти мак­симум зусиль, показати все, на що зда­тен. Але вза­галі, я роб­лю свої роботи дуже дов­го і мені важ­ливо, щоб вона «від­с­тоювалася» і пос­тупово народ­жувалася.

- Вам більше подобається зоб­ражати людей, чи неживі пре­д­мети?
- Пе­реваж­но всі мої роботи пов­’язані із зоб­ражен­ням людини.

- Сьогод­ні в Ук­раїні, ску­льп­тор це про­фесія якою мож­на заробити на хліб, чи справа для душі?
- Скульп­турою мож­на зароб­ляти гро­ші, бо нині Ук­раїна досить актив­но роз­вивається в пла­ні будів­ниц­т­ва. А в будів­ниц­т­ві, архітек­турі, мож­на знайти своє при­з­начен­ня й ску­льп­торам, непогано зароб­ляти. Крім того, ста­ло мод­но вкладати зао­щад­жен­ня в пре­д­мети мис­тец­т­ва.

- Але як­що ана­лізувати ситуа­цію загалом, то в тво­р­чос­ті досить склад­но зароб­ляти гро­ші.
- Ма­буть, уже тро­хи встиг­ли ознайомитися з нашим міс­том. Як­що б вам довелося зоб­разити наше місто через ску­льп­туру (в якій би зосеред­жував­ся якийсь єдиний образ, вра­жен­ня чи дум­ка), то що б це була за ску­льп­тура?
Скла­д­но ско­н­цен­т­рувати вра­жен­ня від Бу­чі в один образ. Але мені запав у душу ваш сос­новий ліс із ста­рими, високими і кре­мез­ними деревами. Ме­ні зда­лося, що Бу­ча – міс­то, яке роз­вивається, воно досить молоде, яс­к­раве і позитив­не. Від­вер­то кажучи, був зди­вований, що тут так гар­но, бо до сво­го при­їз­ду на цей ску­льп­тур­ний пле­нер, про міс­то Бу­ча нічого не чув.
Як­що б довелося показати міс­то через ску­льп­туру, то, мабуть, це була б якась ідея із зоб­ражен­ням дерева.

- Ма­буть, бучан­ці під­ходять до Вас і вис­лов­люють своє вра­жен­ня, дум­ку про ску­льп­туру. Їм подобається Ва­ша робота?- Хтось ста­виться ске­п­тич­но – мов­ляв, кра­ще б пен­сії людям дали, а не камін­ня молотили, хтось запитує – чи не шко­да сво­єї пра­ці, адже ску­льп­туру рано чи піз­но можуть пош­кодити ван­дали. А комусь робота дій­с­но подобається, вис­лов­люють захоп­лен­ня. Люди – різ­ні й ін­тереси в них також різ­ні. То­му пот­ріб­но при­с­лухатися до думок ін­ших і з повагою ста­витися до об’єк­тив­ної кри­тики.


Назва скульптури: «Єд­ність»
Ав­тор: Ад­ріан БА­ЛОГ
Біографічна довідка
Адріан Балог. Працює в місті Києві викладачем Академії образотворчого мистецтва та архітектури, хоча малою Батьківщиною вважає місто Ужгород, в якому народився і провів юнацькі роки.
Брав участь в симпозіумі, який проходив у столиці на Оболонській набережні. З-поміж усіх своїх робіт, виділяє дипломну роботу – скульптуру «Карпати», зроблену з граніту. Для Адріана Балога – тема «Людина і природа» є дуже близькою.

Автор розповідає про бачення своєї скульптури
На створення скульптури «Єдність» - надихнула природа, її багатство та безмежність. Вважаю, що останнім часом людина прагне відокремитися від природи, а це – неправильно. Не слід забувати, що ми – єдине ціле.


- Ро­з­кажіть про пер­шу зро­б­лену Ва­ми роботу: що це було і коли?
- Це ста­лося, коли я ще жив в Уж­городі. На той час – пра­цював із деревом (нав­чав­ся худож­ній оброб­ці дерева) і одна з пер­ших моїх робіт називалася «Флора». До речі, саме тоді я вирішив, що хочу бути ску­льп­тором.

- А чому саме ску­льп­тором, а, нап­рик­лад, не худож­ником?
- Од­не одному не заважає. Скульп­тор – це і є худож­ник, тільки він пра­цює не з пен­з­лем, а з матеріа­лом – каменем, деревом тощо. Що­п­рав­да, в ску­льп­турі, крім худож­ньо­го сприй­нят­тя, пот­ріб­но ще й пра­цювати фізич­но.

- Для того, щоб тво­рити, пот­ріб­но нат­х­нен­ня. З чого його чер­паєте Ви?
- Я дуже люб­лю ходити в походи, осо­б­ливо в гори – Ка­р­пати. Там і отримую вра­жен­ня, позитив­ну ене­р­гію, чер­паю сили для подальшої тво­р­чої діяльнос­ті. То­му для мене людина і при­рода – єдине ціле, що, вла­с­не, і відоб­ражається у тво­р­чос­ті.

- Як саме оби­раєте сюжети для сво­їх май­бут­ніх тво­рінь?
- Ва­ж­ко від­повіс­ти. Во­ни при­ходять, коли переді мною вже лежить шма­ток каменю, з якого я роб­лю ску­льп­туру.

- Як­що хтось замовить за великі гро­ші ску­льп­туру, але Ви будете від­чувати, що та Вам не бли­зька, візьметеся за цю роботу?
- Я б взяв­ся за цю роботу, бо я можу вжи­тися в ідею у про­цесі роботи. Крім того, одна справа, коли людина сама по собі тво­рить те, що їй хочеться, ін­ша – коли вона робить те, що вимагає від неї світ. І остан­ній фак­тор, мож­ливо, навіть більш важ­ливіший. Так, вла­с­не, було зав­ж­ди.

- Ко­го вва­жаєте най­геніа­льнішим ску­льп­тором усіх часів і народів?
- Для мене ще з дитин­с­т­ва взір­цем залишається великий май­с­тер сво­єї справи – Мікелан­д­жело.


Назва скульптури: «Плече героя» (остаточна назва ще визначається)
Ав­тор: Володимир КОЧМАР
Біографічна довідка
Володимир Кочмар – представник міста Харкова. У Бучі проходить шостий пленер, у якому скульптор бере участь. Особливо йому запам’ятався симпозіум, який проходив у Туреччині (матеріал з яким там довелося працювати – турецький мармур). Вважає, що в цій країні є надзвичайно красиві місця, які варто відвідати, та складна і цікава техніка виконання скульптур, якій слід повчитися. Роботи, які виставлялися на симпозіумі в Туреччині, були об’єднані темою – «Море». Володимир Кочмар зробив скульптуру у вигляді жінки, яка називалася «Берег» (за словами автора, жінка – це берег до якого завжди хочеться пристати).
Також цікавий пленер проходив у місті Каневі, де була піднята Шевченківська тема. Оскільки пан Кочмар не любить прив’язувати скульптуру до конкретних літературних діячів та героїв, тому обрав тему раба, який рве пута (узагальнений образ). Основна ідея цього задуму – людина повинна вбити раба насамперед у собі.

Автор розповідає про бачення своєї скульптури
- Скульптура, яку я роблю у Бучі, чимось нагадує статуї, які тисячоліття стоять на острові Пасхи. Я хотів би в ній передати дух тієї монументальності і ритму. Щоправда, ще не визначився з назвою. Мою скульптуру можна назвати і «Плече героя», і «Невідомий герой», або по-математичному «1/7».
Скульптура побудована таким чином, що будуть і прямі «чисті» лінії, які контрастуватимуть з природою, і плавні лінії самої людини. Всі частини (об’єми) скульптури – не повторюються, вони різні за характером форми і за пластикою.


- Чи можна назвати скульптуру національною? Чи справа скульпторів немає кордонів?
- Вважаю, що не можна. Але є культура скульптури – культура Африки, Індії, Древньої Греції інших країн. Але й ця культура робиться міжнаціональною і є здобутком усього людства.

- Яка тема, сюжет Вам найближчі?
- Фігуративна пластика. Вважаю, що нове в мистецтві вже складно вигадати, тому на 60 відсотків – я традиційний скульптор. А в решті 40 відсотків намагаюся зробити щось своє, авторське. Навіть генії своєї справи були знайомі з усіма мистецькими направленнями і переймали звідти щось для себе.

Крім того, фігуративна скульптура мені подобається ще й тим, що людина – це найскладніше, що є в природі. Мені не стільки цікаво передати людину натуралістично, скільки з точки зору скульптури – як побудувати архітектуру, вибудувати ритми, знайти красиву пластичну лінії тощо.

- Можете виділити скульптуру, яка Вам найбільше подобається?
- Ні, адже кожна епоха, кожен автор приносив у скульптуру щось своє, несхоже на інше. Тому робіт, які викликають захоплення – дуже багато і вибрати з них одну нереально, бо всі скульптури – різні.


Назва скульптури: Трактування біблейського сюжету (остаточна назва ще визначається)
Ав­тор: Костянтин СИНИЦЬКИЙ
Біографічна довідка
Народився, навчався і працює у Києві. Костянтин Синицький є викладачем у Київській Національній академії мистецтв на факультеті скульптури. Брав участь у симпозіумах, які проходили як в Україні, так і закордоном (зокрема в Хорватії).
У Бучі проходить сьомий симпозіум, у якому Костянтин Синицький бере участь. Скульптор переконаний: оскільки тематика на пленерах буває досить широкою, то автори намагаються реалізувати свої найкращі ідеї. Крім того, симпозіуми – це унікальний час, щоб поділитися досвідом, поспілкуватися з колегами.

Автор розповідає про бачення своєї скульптури
- Це вільне трактування біблейського сюжету, де є Адам, Єва, змій, спокуса… Задум – зобразити відношення між чоловіком і жінкою, підняти вічну тему: хто ж кого спокусив?
Ця ідея до мене просто прийшла і я вирішив передати її за допомогою каменю.
Вважаю, що місце моїй скульптурі – серед міської забудови, бо в парку вона може трохи дисонувати з навколишньою природою.


- Щоб стати скульптором, достатньо бути лише художником чи й мати особливе сприйняття предмета творчості, що відрізняється від сприйняття інших митців?
- Художник – це більш широке поняття. Ним може бути і скульптор, і живописець, які мають творче світосприйняття. Скульптор повинен мати особисті відчуття, і він сам починає розуміти, що йому замало пензля та мольберту, аби передати задумане. У кожного свій шлях до цього. Наприклад, у мене перша освіта – архітектора, але в душі я завжди відчував себе більше скульптором.

- Тож, мабуть, як фахівець можете сказати – архітектура і скульптура сьогодні поєднані між собою?
- Ні, вони йдуть у деякому відриві. Немає вже такої «зв’язки», гармонії, як раніше (наприклад у середньовіччі). Просто зараз архітектура виконує свої завдання – просторові, соціальні, де скульптурі важко себе показати. А іноді й сам скульптор не справляється. Так, він може створити гарну річ, але та не завжди поєднується з оточуючою обстановкою. Тому до завдання, де б поєднувалися всі види мистецтва, потрібно підходити комплексно.

- Чи довго народжуються Ваші роботи?
- Все залежить від натхнення, бачення роботи і навіть від матеріалу, з якого її робиш. Зараз технічне оснащення дозволяє швидко зробити скульптуру, але це не завжди означає, що повністю буде розкрита її ідея.


Назва скульптури: «Річка долі»
Ав­тор: Петро ГЛЕМЯЗЬ
Біографічна довідка
Петро Глемязь – родом із Київської області. Останній пленер, у якому брав участь скульптор, проходив у місті Вишгороді, де він працював над скульптурою Антонія та Феодосія Печерських. Навчався у Київській Національній академії мистецтв.

Автор розповідає про бачення своєї скульптури
- У Бучі я задумав створити досить ліричну композицію, яка пов’язана з нашими слов’янськими традиціями – зобразити дівчину на човні. Це досить просторова, тонка скульптура, яка складається з декількох деталей. Підставка під основну частину скульптури має тривимірний зміст – це вода в трьох напрямках. Скульптура побудована за принципом хреста і композиція працює як по вертикалі, так і по горизонталі.
Тонка жіноча постать символізує материнство, життя, любов. Мене привабило у цьому задумі те, як тема давніх часів буде виглядати в сучасній скульптурі.
Моя скульптура настільки просторова, що може буде встановлена практично де завгодно й від того не втратить свого значення.


- Скажіть, будь ласка, у Вашій роботі предметом зображення в основному є людина чи природа, явища тощо? Чому більше надаєте перевагу?
- Сама природа – вже є скульптурою. А людина є частиною природи. І від того, як вона сприймає природу, як відноситься до неї, таким же чином буде відбуватися зворотній зв'язок. Тому скульптура, в принципі, завжди пов’язана з природою людини. Адже якщо ми дивимося на картину, то вона нагадує нам вікно, яке відкриває інший світ і вимір. А скульптура навпаки – має внутрішній світ.

- Ви напевне для себе маєте уявлення, якою повинна бути скульптура. А якою, на Вашу думку, вона не має бути?
- Це все одно, що говорити про людину. Кожна скульптура має право на життя. Але різниця між професійним скульптором і новатором у тому, що перший більш науково підходить до проблеми зображення свого витвору.

- Яка роль моди в творенні скульптури? Взагалі, чи має вона місце у цьому виді творчості?
- Мода, як правило, це кон’юктурна скульптура. Якщо таку річ створюють професіонали, то вона може бути на межі салонної скульптури. Я вважаю, що коли дотримуватися лише принципу моди, то це – лицемірство, бажання скульптора заробити гроші. Адже скульптура – це все ж таки життя, переживання, страждання, любов. А ці почуття не мають відношення до грошей.
Тому ми на цьому пленері робимо свої скульптури від душі, для того, щоб подарувати жителям міста й залишити після себе згадку.

- Мінімальний час, за який реально створити скульптуру?
- Наведу такий приклад. Коли жінка чекає дитину, то вона у величезному хвилюванні, роздумах: якою вона буде. А коли народилася – думає: якою буде її доля. Тому передбачити нічого не можливо. Робота – триває, а швидкість виконання буває різною. Скульптура може народитися за декілька годин, а може створюватися і роками. Адже мистецтво – це наука.


Назва скульптури: «Мій острів»
Ав­тор: Олександр МАЦЮК
Біографічна довідка
Народився у 1958 році. Живе у Києві. У 1987 році закінчив Київський художній інституту (зараз Київська національна академія мистецтв). Нагороджений Золотою медаллю Академії мистецтв СРСР на Всесоюзному конкурсі дипломних робіт. Та скульптура називалася – «Смерть Гарсіа Лорки» і була зроблена з гіпсу. Зараз вона виставлена у музеї Петербурзької академії мистецтв.
Після закінчення інституту, Олександр Мацюк мав їхати до Італії на стажування, але не склалося. Натомість, у 1991 році він закінчив аспірантуру Академії мистецтв СРСР. Є членом Спілки художників України.
Скульптор брав участь у багатьох симпозіумах, зокрема, які проходили в містах: Теофіпіль, Ямпіль, Чернігів, Донецьк, Мукачів. Серед робіт – скульптури «Птахи», «Абсент», «Таємниця», «Король», «Мадона степу» та ін.
Олександр Мацюк надає перевагу роботі з глиною та бронзою.

Автор розповідає про бачення своєї скульптури
Скульптура «Мій острів» - це зображення людини, яка заглиблена в себе, замислена. Ідея показати такий стан прийшла сама по собі, без стороннього втручання. На мою думку, ця скульптура непогано б виглядала у Чорнобильському парку, або у парку по вул. Пушкінській, що біля Центрального будинку культури.


- Чию думку найбільше цінуєте у свої роботі?
- Мабуть, найголовніший цензор для своїх робіт – це я сам. Але можу назвати й декілька прізвищ художників, яких дуже поважаю. Вони досить авторитетні люди і справжні фахівці у своїй справі. Тож, їхню думку я також ціную.

- Можете пригадати свою найсміливішу чи найяскравішу роботу, яка найбільше запам’яталася?
- Швидше за все, це була дипломна робота. Адже тоді я із сухого академічного ліплення, яке нам, студентам, насаджали, вийшов на експресивне ліплення. Мені й зараз подобається, коли у роботі помітно енергетику, настрій.

- Чи має проявлятися символізм у скульптурі? Чи робота все ж таки повинна бути більш образною, загадковою?
- Людина – це дуже широкий об’єкт. І мислення її також дуже просторе: від конкретного до абстрактного, від наївності до філософії. Тому я б не робив поділу. Все має бути. Головне, щоб те, що зображуєш, було щирим, з думкою, душею та знаходило розуміння у глядача.


Назва скульптури: «Діана»
Ав­тор: Володимир ПРОТАС
Біографічна довідка
Володимир Протас приїхав до Бучі з міста Києва.
Навчався скульптор у Київській художній школі, Одеському художньому училищі, а в 1981 році закінчив і училище в Санкт-Петербурзі. Є членом Спілки художників України. У Бучі проходить 26-й симпозіум, у якому Володимир Протас бере участь. Перед цим були багаточисленні пленери як в Україні, так і за кордоном (Німеччині, Італії, Словаччині та ін.). Найбільше Володимиру Протасу запам’ятався перший симпозіум, який проходив у Киргизії. Адже, як зазначає скульптор, подібні заходи стають частиною життя – без них дуже складно обходитися.
Автор надає перевагу архаїчним темам, міфології, бо вважає, що вони і в наш час виглядають сучасно і, разом із тим, мають певний підтекст.

Автор розповідає про бачення своєї скульптури
Оскільки нам була задана тема: «Людина і природа», то я вирішив, що скульптура Діани (богині полювання, природи) найбільше підходить для цього пленеру. У кожного своє уявлення про сюжети міфології. Я побачив Діану саме такою, яку передав у скульптурі: красивою дівчиною з птахом, якого вона тримає у руках, піднесених угору. До неба направляються і її помисли. Вважаю, що ця скульптура максимально наближена до природи.


- Завжди щось твориш з певним настроєм – піднесеним, сумним, веселим, або взагалі відключаєш емоції. А з яким настроєм Ви робите цю скульптуру?
- Я вважаю, що художники, скульптори – щасливі люди, бо наша праця – це і хобі, і життя. Тому завжди, коли приступаєш до роботи, маєш світлі помисли і почуття. Може до цього бути поганий настрій, але в процесі творення він зникає, натомість з’являється піднесеність і натхнення. Без цих відчуттів не буває гарного результату.

- У скульпторів завжди задум відповідає остаточному результату, чи в процесі щось змінюється?
- Можливі зміни, але зазвичай у професіоналів таке буває рідко. Те, що автор задумав і хоче втілити, те і передасться у роботі. Щоправда, іноді можуть коригуватися якість деталі, коли у процесі творення трошки змінюється сприйняття роботи.

- Що хочете побажати бучанцям?
- Побажання одне – щоб люди відносилися до скульптур із теплими почуттями і берегли їх.


Назва скульптури: «Людина і природа» (назва ще визначається)
Ав­тор: Клим СТЕПАНОВ
Біографічна довідка
Клим Степанов приїхав із міста Одеси. Закінчив Київську національну академію мистецтв. Його батько також був скульптором, тому з тонкощами цієї професії був знайомий з дитинства. Вже з 1986 року Клим Степанов почав їздити на симпозіуми, які проходили у містах: Буше, Львові, Одесі, Ілічівську, Києві.
Є автором скульптур: «Пори року», «Сирена», «Та, що біжить по хвилях» (має у творчому доробку багато робіт на морську тематику) та ін.

Автор розповідає про бачення своєї скульптури
Моя скульптура являє собою силует дерева, у який вписаний силует людини, поєднуючи таким чином дві сутності. Робота символізує єдність людини з природою. Крім того, символічною є і поза людини, яка простягла руки до неба, ніби оберігаючи природу.
Таку ідею вирішив реалізувати після того, коли довідався, що в Бучі – багато зелених насаджень. Мені відразу пригадалося відчуття, коли йдеш лісом і розумієш, що ти – частинка всього, що тебе оточує. Крім того, силуети дерева мене завжди наштовхують на якісь асоціації, ідеї, нагадують людські фігури.
Я вважаю, що краще розмістити мою скульптуру серед міської забудови, що стане для неї контрастним фоном і, таким чином, увиразнить.



- Чи розвивається направлення скульптури в Україні? Чи легко людям цієї професії себе реалізувати?
- Мені здається, що скульптор найбільше може самореалізуватися на симпозіумах, адже там є: місце, час, матеріал і конкретне завдання – творити.
Самореалізація у повсякденному житті – справа індивідуальна. Тому складно відповідати на це запитання за всіх. Зі свого досвіду можу сказати, що великі замовлення бувають нечасто.

- З якого матеріалу – найважче зробити скульптуру?
- Для мене – з граніту. Цей матеріал нелегко дається. Я більше люблю працювати з деревом. А із каміння надаю перевагу піщанику.

- Критику сприймаєте боляче чи спокійно? Чи, може, Вам байдуже, що інші думають про Вашу роботу?
- Перш за все, має значення і моя власна думка щодо зробленого, адже важливо, щоб скульптура подобалася самому автору. Якщо я сам внутрішньо відчуваю, що робота цікава та достойна, то вона подобається і людям.
Щодо критики… Приємно, коли тебе хвалять. Думаю, що це природнє відчуття притаманне більшості. Але й об’єктивну критику здатен сприйняти. Проте, вважаю, що не слід повністю «віддаватися» критиці, а то можна або сильно загордитися, або навпаки – дуже занизити самооцінку. До критики потрібно підходити адекватно, щоб мати з неї користь.

- Даруючи свою скульптуру місту, що хочете побажати, сказати його жителям?
- Хочу побажати того, що показав у своїй роботі – єдності з природою.



Сподіваємося, що все ж таки роботи скульпторів дуже довго радуватимуть жителів та гостей Бучі. І вандали не пошкодять прекрасні витвори мистецтва, коли їх встановлять у спеціально відведених місцях. Адже наша культура – відображення того, чим насправді є ми.




Підготувала: Людмила Гладська
Опубліковано в газеті "Бучанські новини" у №№ 36, 37, 38 (вересень 2009 року).
газета: "Бучанські новини"
скульптори парк фестиваль
  1
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.