Чи варто ризикувати?

Мабуть, багато хто з наших читачів, навідуючись у справах до столиці, звертав увагу на людей, більшість яких збираються в основному на Приміському вокзалі біля станції метро «Вокзальна». Вони приїжджають з різних куточків України у пошуках заробітку. Безробітні (а це переважно чоловіки) годинами очікують там потенційного роботодавця, який запропонував би їм бодай якусь роботу.

Оскільки пропозиція робочої сили перевищує попит, то й умови можливого співробітництва зазвичай диктує покупець, тобто роботодавець. Причому без жодних гарантій. Хочеш — погоджуйся, ні — чекай далі. Вибору у власника лише пари робочих рук, як правило, немає, тож доводиться ризикувати. А далі — кому як поталанить.

Чи не кожному з нас доводилось чути вже не одну сумну історію про те, як, відпрацювавши на якусь фірму чи приватного господаря певний час, люди подекуди залишалися взагалі без заробітку. І кому тут поскаржитись, коли наче сам зробив свій вибір?

Тим часом трудове законодавство рівною мірою захищає інтереси всіх найманих працівників — незалежно від того, працює він на державному підприємстві чи у приватній фірмі, тимчасово чи на постійній основі. Інша річ, що для декого з «хазяїв» жодних законів не існує, принаймні щодо забезпечення прав їх найманих працівників. І це раз за разом виявляють державні інспектори праці, які покликані контролювати стан справ у сфері трудових відносин.

Як свідчать результати перевірок, здійснених Територіальною державною інспекцією праці у Київській області протягом першого півріччя, одним з найпоширеніших порушень трудового законодавства є використання роботодавцями найманої праці без належного оформлення. Чимало підприємців вважають зайвим укладати з працівниками трудові договори та, як належить, реєструвати їх у державній службі зайнятості.

Тому дуже часто державні інспектори праці виявляють цілі «букети» серйозних порушень. Адже деякі приватні підприємці не обтяжують себе ні належним оформленням трудових відносин та порядку оплати людини за працю, ні навіть визначенням правил внутрішнього розпорядку. Тобто невідомо, коли тут офіційно починається і закінчується робочий день, чого вимагає чинний Кодекс законів про працю.
Звичайно, що в таких випадках винуватців не залишають у спокої: інспекторами праці внесено відповідні приписи щодо усунення виявлених недоліків, передано до суду протоколи про адмінпорушення, винесено постанови про штрафні санкції, а з деякими матеріалами доведеться розбиратися навіть правоохоронним органам, що не виключає й порушення кримінальних справ...

Тому будьте уважними і розсудливими. Бо ж лише на перший погляд, здається, яка різниця — з трудовою книжкою взяли тебе на роботу чи без неї, з укладанням трудової угоди чи без цього? Мовляв, аби гроші платили. Насправді ж у першому випадку працівник одразу ж потрапляє на облік до пенсійного фонду, під захист аж кількох соціальних фондів, крім того, набуває необхідний трудовий стаж і, нарешті, має гарантовану зарплату, яка не менша від затвердженого урядом мінімуму. У другому ж випадку на всі сто відсотків людина залежить від волі і порядності хазяїна. Коли ще молода й здорова — здається, можна й ризикнути. Але життя є життя — і треба вміти прораховувати бодай на кілька кроків уперед. А отже, і самому думати про себе. Бо інспектор праці може й запізнитись.

Вікторія Кончаківська,
за матеріалами Територіальної державної інспекції
праці у Київській області
газета: №31-32 "Бучанські новини" від 14 серпня 2009 року
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.