Під час загальноміських свят, стало традицією проводити виставки творчих робіт учнів та педагогів навчальних закладів Бучі. От і цього разу, на День Перемоги, подвір’я ЗОШ №4 радше нагадувало мистецьку алею. На кожному стенді були виставлені маленькі шедеври – картини, вишивки, прикраси, виготовлені власними руками, красиві сувеніри. Кожен витвір передавав ідею автора, його бачення і сприйняття дійсності, силу та красу мистецтва. Люди із задоволенням підходили подивитися на роботи, цікавилися їхнім походженням.
Зокрема, від школи №1 були представлені малюнки на військову тематику, вишивка; від школи №3 – експозиції музею Бойової Слави, прикраси з бісеру, плетіння. Бучанська Українська гімназія, як завжди, відзначилася своїми професійно написаними картинами (викладач Микола Канєвський), а Бучанський центр позашкільної роботи – вишивками (керівник гуртка «Вишиванка» – Світлана Федірко).
Щоправда, масштаби виставки були значно меншими, ніж на День міста. Проте всі роботи заслуговували на увагу та подяку тим, хто їх створив.
Особливо вразили ікони, вишиті бісером. Робота здавалася настільки складною, кропіткою, точною, що не можна було стримати подиву. Полотна ніби ожили. Була продумана кожна деталь, гармонійно підібрані кольори. Виявилося, що ікони вишиває педагог за фахом, нині бібліотекар ЗОШ №4 Любов МЕЛЬНИКОВИЧ.
Ми поцікавилися в майстрині, звідки вона черпає стільки натхнення, як довго навчалася цій нелегкій творчій праці.
- Пані Любове, скажіть, будь ласка, як давно Ви займаєтеся вишивкою з бісеру?
- Так трапилося, що почала займатися улюбленою справою після смерті чоловіка у 2002 році. Мені було дуже тяжко, не знала, де себе подіти – потрібно було відволіктися. В Івано-франківській школі (звідти я родом) вчителька праці вела гурток та навчала дітей вишивати бісером. Коли я побачила їхні роботи, то просто «захворіла» (сама таким ніколи не займалася). Спробувала й собі вишивати – вийшло. Сьогодні продовжую займатися улюбленою справою уже в Бучі.
- Мабуть, така техніка вишивки – дуже складна?
- Потрібно вчитися. Коли знаєш основні принципи такої вишивки, то далі – справа техніки й наполегливості. Адже, наприклад, шити також нелегко. Та якщо вмієш тримати голку в руках, знаєш, як робляться викройки тощо, то і ця робота вже не здається такою неймовірно складною. Просто в усьому потрібно мати навички, а головне – підходити до справи з бажанням і любов’ю.
- Не було пропозицій продати якусь із картин?
- Я дуже рідко виставляю свої роботи. Більшість вишитих ікон дарую: у церкву, друзям, нещодавно переслала одну з них родичам у Канаду. Проте, люди цікавляться, чи не вишиваю я на замовлення.
- Під час вишивання Ви проявляєте фантазію, чи дотримуєтесь оригіналу полотна?
- Я мало що фантазую, бо намагаюся якомога точніше передати тон репродукції. Вважається, що в канонічну ікону не можна додавати щось своє. Потрібно ретельно підбирати бісер, щоб він був гарним за кольором і відповідав тональності оригіналу. До речі, виявилося, що в Києві дуже обмежений вибір матеріалу, зокрема щодо кольору бісеру. В Івано-Франківську такої проблеми немає.
- А чому для своїх робіт Ви обрали саме ікони?
- Вважаю, що дуже мало достойних репродукцій. Крім того, складно за допомогою бісеру відтворити природу, яка має безліч кольорів, неповторних відтінків. Тому й обличчя образів, що на іконах, я залишаю недоторканими, бо вважаю, що не можна детально передати всю красу, неземне сяйво, вираз святих. Вишиваю лише одяг, фон полотна.
У майбутньому планую розвивати свої здібності та створювати нові роботи. Якщо вони подобаються людям, приносять їм задоволення, то це для мене найбільша винагорода за працю.
Зокрема, від школи №1 були представлені малюнки на військову тематику, вишивка; від школи №3 – експозиції музею Бойової Слави, прикраси з бісеру, плетіння. Бучанська Українська гімназія, як завжди, відзначилася своїми професійно написаними картинами (викладач Микола Канєвський), а Бучанський центр позашкільної роботи – вишивками (керівник гуртка «Вишиванка» – Світлана Федірко).
Щоправда, масштаби виставки були значно меншими, ніж на День міста. Проте всі роботи заслуговували на увагу та подяку тим, хто їх створив.
Особливо вразили ікони, вишиті бісером. Робота здавалася настільки складною, кропіткою, точною, що не можна було стримати подиву. Полотна ніби ожили. Була продумана кожна деталь, гармонійно підібрані кольори. Виявилося, що ікони вишиває педагог за фахом, нині бібліотекар ЗОШ №4 Любов МЕЛЬНИКОВИЧ.
Ми поцікавилися в майстрині, звідки вона черпає стільки натхнення, як довго навчалася цій нелегкій творчій праці.
- Пані Любове, скажіть, будь ласка, як давно Ви займаєтеся вишивкою з бісеру?- Так трапилося, що почала займатися улюбленою справою після смерті чоловіка у 2002 році. Мені було дуже тяжко, не знала, де себе подіти – потрібно було відволіктися. В Івано-франківській школі (звідти я родом) вчителька праці вела гурток та навчала дітей вишивати бісером. Коли я побачила їхні роботи, то просто «захворіла» (сама таким ніколи не займалася). Спробувала й собі вишивати – вийшло. Сьогодні продовжую займатися улюбленою справою уже в Бучі.
- Мабуть, така техніка вишивки – дуже складна?
- Потрібно вчитися. Коли знаєш основні принципи такої вишивки, то далі – справа техніки й наполегливості. Адже, наприклад, шити також нелегко. Та якщо вмієш тримати голку в руках, знаєш, як робляться викройки тощо, то і ця робота вже не здається такою неймовірно складною. Просто в усьому потрібно мати навички, а головне – підходити до справи з бажанням і любов’ю.
- Не було пропозицій продати якусь із картин?
- Я дуже рідко виставляю свої роботи. Більшість вишитих ікон дарую: у церкву, друзям, нещодавно переслала одну з них родичам у Канаду. Проте, люди цікавляться, чи не вишиваю я на замовлення.
- Під час вишивання Ви проявляєте фантазію, чи дотримуєтесь оригіналу полотна?
- Я мало що фантазую, бо намагаюся якомога точніше передати тон репродукції. Вважається, що в канонічну ікону не можна додавати щось своє. Потрібно ретельно підбирати бісер, щоб він був гарним за кольором і відповідав тональності оригіналу. До речі, виявилося, що в Києві дуже обмежений вибір матеріалу, зокрема щодо кольору бісеру. В Івано-Франківську такої проблеми немає.
- А чому для своїх робіт Ви обрали саме ікони?
- Вважаю, що дуже мало достойних репродукцій. Крім того, складно за допомогою бісеру відтворити природу, яка має безліч кольорів, неповторних відтінків. Тому й обличчя образів, що на іконах, я залишаю недоторканими, бо вважаю, що не можна детально передати всю красу, неземне сяйво, вираз святих. Вишиваю лише одяг, фон полотна.
У майбутньому планую розвивати свої здібності та створювати нові роботи. Якщо вони подобаються людям, приносять їм задоволення, то це для мене найбільша винагорода за працю.
