Коли набридає одноманітність і хочеться гострих відчуттів, можна подивитися фільм жахів, стрибнути з парашутом, або ж податися у туристи. Проте, на відміну від перших двох «допінгів», туризм – захоплення на все життя: не лише екстремальне й сміливе, але й корисне для душі й тіла. У Бучі туристичний рух також набирає все більшої популярності, в основному завдячуючи керівникам гуртків, які працюють на базі місцевого Центру позашкільної роботи. Особливо розвиненими є велотуризм, пішохідний та водний туризм, кожен з яких має свою специфіку.
Сьогодні заняття з туризму відвідують багато хлопців і дівчат різного віку, вподобань і поглядів на життя. Як не парадоксально, це не заважає їм стати друзями, знаходити компроміси і довіряти один одному. «Коли йдеш в одній зв’язці, то розумієш, що від твоїх дій залежить життя команди. Якщо в тобі не впевнені, або ти сам з кимось ворогуєш – про яку безпеку може йти мова?!», - каже Олександр Цезар. Він та його ровесник Артем Мітячков, учні Бучанської загальноосвітньої школи №2, відвідують секцію з туризму вже близько двох років і не жалкують про свій вибір, бо отримали не лише безліч позитивних емоцій від спілкування, але й фізичну підготовку і знання, яким можуть позаздрити дорослі чоловіки.
Зокрема, в минулому році команда ЗОШ №2, яку тренує Дмитро Ковалевський, посіла в Київській області третє місце на щорічних змаганнях «Школа безпеки», які проходять по лінії МНС. Як зазначають хлопці, це – дуже цікаво, видовищно і змістовно. Того разу інсценувалася ситуація, коли в лісі розбився літак і потрібно було знайти постраждалих, надати їм першу допомогу, правильно транспортувати, знайти чорний ящик, загасити вогонь. Адже до надзвичайних ситуацій входить цілий комплекс питань, де крім туристичної смуги перепон, потрібно ще й знати протипожежні, протирадіаційні заходи, орієнтуватися в місцевості. Кожен раз – різні й непередбачувані завдання, які може виконати лише спеціально підготовлена людина.
Та багато хто вважає, що туризм – своєрідна гра, мовляв посиділи біля багаття, пограли на гітарі, порозповідали байки і, вдосталь насолодившись місцевими краєвидами, пішли додому. Насправді екстремальні ситуації – це частина реального життя, де без травм не так вже й часто обходиться. Наприклад, минулого літа бучанські туристи здійснили похід першої складності – вони потрапили в зону стихійного лиха під час повені в Закарпатті і стали свідками її жахливих наслідків. Фотороботи учасників походу були представлені на виставці під час святкування Дня Бучі.
Також команди неодноразово здійснювали сходження на Говерлу, брали участь у краєзнавчих експедиціях. Як зізнаються туристи, траплялося різне – і велосипеди за собою доводилося тягнути нагору, і були стежки, які майже неможливо пройти, і круті спуски та
небезпечні підйоми. Проте, незважаючи на чималі фізичні навантаження, емоції з адреналіном б’ють через край і ти знову й знову хочеш йти у походи. Туристи – це одна сім’я, і якщо ти вже до неї увійшов, то ніколи не вийдеш, де б не навчався, працював чи жив!
Варто зазначити, хоча гуртки з туризму працюють при всіх бучанських загальноосвітніх школах, проте найбільшого поширення набули серед учнів школи №2. У цьому році директор цього навчального закладу Людмила Волинець ввела спортивну допрофільну підготовку для 7-8 класів з ухилом на туризм. А в наступному році туристичний напрямок планують скоригувати на еколого-туристичний.
І хоча основна група туристів, їхній «кістяк», у 2008 році закінчили школу, але їм на зміну приходять молодші колеги, які мають не менше бажання реалізувати себе в цій справі.
За словами педагогів, сьогодні дуже багато дітей бажають займатися туризмом. І це великий плюс, адже підлітки стають сильніші духом.
Не кожен через свої фізичні здібності чи фінансові можливості може займатися футболом, баскетболом, карате. А туризм – спорт для всіх, де немає безперспективних і непотрібних і кожен може себе в чомусь реалізувати. Головне, що незважаючи на різні характери, тут стають одним цілим, однією командою!
Своїми думками про те, що означають заняття з туризму в житті людини, які риси характеру розвивають та чи може туризм стати професією – діляться учні Бучанської ЗОШ №2.
![]()
Артем Мітячков:
Я захоплююся грою на гітарі, граю у баскетбол, три роки грав у стрітбол. Проте, захотілося чогось іншого, екстремального. Якось у школі було оголошено, що набирається група для занять з туризму. Один раз відвідав цей гурток і мені настільки сподобалося, що туризм став частиною мого життя, адже він цікавий, пізнавальний, захоплюючий. Займаємося ми по вихідним у спортзалі, а коли гарна погода, то гуртом виходимо тренуватися на Склозаводську або Ястремщину, де є відповідні природні умови для тренування.
Фізично перейти на туризм було не складно, бо вже мав спортивну підготовку. Важче далося зі знаннями – правильно зав’язувати вузли, робити кріплення тощо. Та з часом навчився.
Зараз я хочу вступати до музичного училища, тож потрібно більше уваги зосередити на навчанні. Та це не означає, що кину туризм. Адже турист – це не професія, а стан душі.
![]()
Олександр Цезар:
Все життя захоплювався спортом і раніше навіть грав у футбол, займаюся важкою атлетикою. Та спробував себе у туризмі і мені сподобалося, бо туризм завжди дуже непередбачуваний і потребує багато зусиль і неабиякої сили волі.
Були випадки, коли дійсно виникали екстремальні ситуації. Якось на змаганнях, які проходили в місті Біла Церква, через незнання і не належну підготовку, один хлопець, який був у зв’язці, відчепився і впав. На щастя, все обійшлося. Проте, стало добрим уроком для інших – якщо ти просто хочеш погратися, то в туризмі тобі немає місця.
Буває, що й руку зламати можна, сильно забитися, але то все таке – травми бувають в будь-якому виді спорту.
Я пам’ятаю своє перше змагання. Зізнаюся, що сильно розгубився і було бажання навіть все це кинути. Але з часом втягнувся.
Через місяць я йду до армії, у десантні війська. Мрію стати військовим і відчуваю, що це «моє». Туризм багато в чому мені допоміг, певною мірою змінив моє ставлення до багатьох речей, але не обов’язково мати відповідний диплом, щоб його любити.
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Висновки про переваги та недоліки туризму кожен робить самостійно.
А кого все ж таки це зацікавило, потрібно пам`ятати, що почати - ніколи не буває пізно!
спеціально для сайту www.bucha.com.ua
Сьогодні заняття з туризму відвідують багато хлопців і дівчат різного віку, вподобань і поглядів на життя. Як не парадоксально, це не заважає їм стати друзями, знаходити компроміси і довіряти один одному. «Коли йдеш в одній зв’язці, то розумієш, що від твоїх дій залежить життя команди. Якщо в тобі не впевнені, або ти сам з кимось ворогуєш – про яку безпеку може йти мова?!», - каже Олександр Цезар. Він та його ровесник Артем Мітячков, учні Бучанської загальноосвітньої школи №2, відвідують секцію з туризму вже близько двох років і не жалкують про свій вибір, бо отримали не лише безліч позитивних емоцій від спілкування, але й фізичну підготовку і знання, яким можуть позаздрити дорослі чоловіки.
Зокрема, в минулому році команда ЗОШ №2, яку тренує Дмитро Ковалевський, посіла в Київській області третє місце на щорічних змаганнях «Школа безпеки», які проходять по лінії МНС. Як зазначають хлопці, це – дуже цікаво, видовищно і змістовно. Того разу інсценувалася ситуація, коли в лісі розбився літак і потрібно було знайти постраждалих, надати їм першу допомогу, правильно транспортувати, знайти чорний ящик, загасити вогонь. Адже до надзвичайних ситуацій входить цілий комплекс питань, де крім туристичної смуги перепон, потрібно ще й знати протипожежні, протирадіаційні заходи, орієнтуватися в місцевості. Кожен раз – різні й непередбачувані завдання, які може виконати лише спеціально підготовлена людина.
Та багато хто вважає, що туризм – своєрідна гра, мовляв посиділи біля багаття, пограли на гітарі, порозповідали байки і, вдосталь насолодившись місцевими краєвидами, пішли додому. Насправді екстремальні ситуації – це частина реального життя, де без травм не так вже й часто обходиться. Наприклад, минулого літа бучанські туристи здійснили похід першої складності – вони потрапили в зону стихійного лиха під час повені в Закарпатті і стали свідками її жахливих наслідків. Фотороботи учасників походу були представлені на виставці під час святкування Дня Бучі.
Також команди неодноразово здійснювали сходження на Говерлу, брали участь у краєзнавчих експедиціях. Як зізнаються туристи, траплялося різне – і велосипеди за собою доводилося тягнути нагору, і були стежки, які майже неможливо пройти, і круті спуски та
небезпечні підйоми. Проте, незважаючи на чималі фізичні навантаження, емоції з адреналіном б’ють через край і ти знову й знову хочеш йти у походи. Туристи – це одна сім’я, і якщо ти вже до неї увійшов, то ніколи не вийдеш, де б не навчався, працював чи жив!
Варто зазначити, хоча гуртки з туризму працюють при всіх бучанських загальноосвітніх школах, проте найбільшого поширення набули серед учнів школи №2. У цьому році директор цього навчального закладу Людмила Волинець ввела спортивну допрофільну підготовку для 7-8 класів з ухилом на туризм. А в наступному році туристичний напрямок планують скоригувати на еколого-туристичний.
І хоча основна група туристів, їхній «кістяк», у 2008 році закінчили школу, але їм на зміну приходять молодші колеги, які мають не менше бажання реалізувати себе в цій справі.
За словами педагогів, сьогодні дуже багато дітей бажають займатися туризмом. І це великий плюс, адже підлітки стають сильніші духом.
Не кожен через свої фізичні здібності чи фінансові можливості може займатися футболом, баскетболом, карате. А туризм – спорт для всіх, де немає безперспективних і непотрібних і кожен може себе в чомусь реалізувати. Головне, що незважаючи на різні характери, тут стають одним цілим, однією командою!
Своїми думками про те, що означають заняття з туризму в житті людини, які риси характеру розвивають та чи може туризм стати професією – діляться учні Бучанської ЗОШ №2.
Артем Мітячков: Я захоплююся грою на гітарі, граю у баскетбол, три роки грав у стрітбол. Проте, захотілося чогось іншого, екстремального. Якось у школі було оголошено, що набирається група для занять з туризму. Один раз відвідав цей гурток і мені настільки сподобалося, що туризм став частиною мого життя, адже він цікавий, пізнавальний, захоплюючий. Займаємося ми по вихідним у спортзалі, а коли гарна погода, то гуртом виходимо тренуватися на Склозаводську або Ястремщину, де є відповідні природні умови для тренування.
Фізично перейти на туризм було не складно, бо вже мав спортивну підготовку. Важче далося зі знаннями – правильно зав’язувати вузли, робити кріплення тощо. Та з часом навчився.
Зараз я хочу вступати до музичного училища, тож потрібно більше уваги зосередити на навчанні. Та це не означає, що кину туризм. Адже турист – це не професія, а стан душі.
Олександр Цезар: Все життя захоплювався спортом і раніше навіть грав у футбол, займаюся важкою атлетикою. Та спробував себе у туризмі і мені сподобалося, бо туризм завжди дуже непередбачуваний і потребує багато зусиль і неабиякої сили волі.
Були випадки, коли дійсно виникали екстремальні ситуації. Якось на змаганнях, які проходили в місті Біла Церква, через незнання і не належну підготовку, один хлопець, який був у зв’язці, відчепився і впав. На щастя, все обійшлося. Проте, стало добрим уроком для інших – якщо ти просто хочеш погратися, то в туризмі тобі немає місця.
Буває, що й руку зламати можна, сильно забитися, але то все таке – травми бувають в будь-якому виді спорту.
Я пам’ятаю своє перше змагання. Зізнаюся, що сильно розгубився і було бажання навіть все це кинути. Але з часом втягнувся.
Через місяць я йду до армії, у десантні війська. Мрію стати військовим і відчуваю, що це «моє». Туризм багато в чому мені допоміг, певною мірою змінив моє ставлення до багатьох речей, але не обов’язково мати відповідний диплом, щоб його любити.
Висновки про переваги та недоліки туризму кожен робить самостійно.
А кого все ж таки це зацікавило, потрібно пам`ятати, що почати - ніколи не буває пізно!
Спілкувалася
Людмила Гладська
Людмила Гладська
спеціально для сайту www.bucha.com.ua
