БОГ БЛАГОСЛОВЛЯЄ СЕРЦЯ, ЯКІ КОХАЮТЬ ОДНЕ ОДНОГО!
Людина по-справжньому щаслива лише тоді, коли її життя осяяне великим коханням. Ось уже 50 років подружнє життя Петра Семеновича та Валентини Романівни ПЕРЕХРЕСТЕНКІВ осяяне любов’ю: минулого тижня вони відсвяткували свій «золотий» ювілей. До відділу реєстрації актів цивільного стану, що у селищі Гостомель, де подружжя вітали із «золотою» датою, зібралася вся велика родина Перехрестенків: діти, онуки, близькі, куми, знайомі та сусіди. І все було за давнім і добрим звичаєм: «молоді» стали на рушник, який вишивала їм сама доля добрих півстоліття, пили шампанське «До дна!», дарували одне одному золоті обручки — на щастя, на здоров’я, на многії літа!
![]()
Вітання селищного голови Анатолія Івановича КИРИЧЕНКА: « Мир та любов ще на багато років!»
«Сама Валентина Романівна довгий час працювала на фабриці художньої вишивки, — розповіла мені згодом її кума Галина Іванівна Решетило, яка також прийшла привітати родину зі святом. — Дуже гарно вміла вишивати, і дуже любила цю роботу. З Валею ми дружимо з 1966 року, через чоловіків і познайомилися — жодного разу не посварилися! Як були молодшими, то дуже любили подорожувати, ходили на природу, на річку, по гриби до лісу. А яка Валентина господиня! Якби ви лише побачили: який порядок у неї у домі, на городі! Про таких кажуть: «Розкидай всюди кашу, то можна всю назад і повизбирувати!». Ніде ані бур’янинки! Дуже охайна господиня, чуйна і добра людина. Дуже вдячна долі за таку подругу! Але час бере своє, зараз все більше вдома, дітям треба допомагати, але «на посиденьки» одна до одної ходимо. Є що згадати і про що поговорити! Хороші люди, дай їм Бог у парі прожити ще стільки віку, щоб не було зліку!».
Привітати шановних ювілярів прийшли також представники місцевої влади: голова селищної ради Анатолій Іванович Кириченко, заступник селищного голови Василь Михайлович Саєнко та секретар виконкому Лариса Борисівна Богданова. Зі словами подяки за сумлінну працю, за любов і щирість почуттів, які пронесли Петро Семенович та Валентина Романівна протягом усього подружнього життя, виступив селищний голова Анатолій Кириченко, а потім подарував їм великий кольоровий телевізор.
![]()
Родину Перехрестенків добре знають в селищі, обоє привітні, доброзичливі та працьовиті. Петро Семенович та Валентина Романівна — родом із Гостомеля, знають одне одного ще з дитинства. «Разом і в школу ходили, тільки на рік за неї старший: я з 1936 року, — розповідав мені Петро Семенович у той час, як дружка «молодої» в’язала їй шовкову, вишиту білими квітами, хустку. — У 1953 році пішов працювати трактористом у МТС, було мені тоді 16 років — із того часу 35 років і пропрацював то на тракторі, то на комбайні в нашому радгоспі «Бучанський». У 1955 році пішов до армії, а як повернувся у 1958 — тоді і поженилися з Валентиною, стали згодом будуватися, старший син Микола народився через рік, а потім і Анатолій. Тепер, дякувати Богу, і до золотого весілля дожили».
![]()
Так, найбільший дар, яким Бог обдаровує людину, є дар любові. Пронести це почуття протягом усього життя — велике щастя. Не кожному це під силу, бо життя прожити — не поле перейти. А дивлячись на Петра Семеновича та Валентину Романівну, хочеться побажати такої ж любові «золотої» і щедрої долі усім добрім людям на все життя!
Ніна КВІТКОВА
Людина по-справжньому щаслива лише тоді, коли її життя осяяне великим коханням. Ось уже 50 років подружнє життя Петра Семеновича та Валентини Романівни ПЕРЕХРЕСТЕНКІВ осяяне любов’ю: минулого тижня вони відсвяткували свій «золотий» ювілей. До відділу реєстрації актів цивільного стану, що у селищі Гостомель, де подружжя вітали із «золотою» датою, зібралася вся велика родина Перехрестенків: діти, онуки, близькі, куми, знайомі та сусіди. І все було за давнім і добрим звичаєм: «молоді» стали на рушник, який вишивала їм сама доля добрих півстоліття, пили шампанське «До дна!», дарували одне одному золоті обручки — на щастя, на здоров’я, на многії літа!
Вітання селищного голови Анатолія Івановича КИРИЧЕНКА: « Мир та любов ще на багато років!»
«Сама Валентина Романівна довгий час працювала на фабриці художньої вишивки, — розповіла мені згодом її кума Галина Іванівна Решетило, яка також прийшла привітати родину зі святом. — Дуже гарно вміла вишивати, і дуже любила цю роботу. З Валею ми дружимо з 1966 року, через чоловіків і познайомилися — жодного разу не посварилися! Як були молодшими, то дуже любили подорожувати, ходили на природу, на річку, по гриби до лісу. А яка Валентина господиня! Якби ви лише побачили: який порядок у неї у домі, на городі! Про таких кажуть: «Розкидай всюди кашу, то можна всю назад і повизбирувати!». Ніде ані бур’янинки! Дуже охайна господиня, чуйна і добра людина. Дуже вдячна долі за таку подругу! Але час бере своє, зараз все більше вдома, дітям треба допомагати, але «на посиденьки» одна до одної ходимо. Є що згадати і про що поговорити! Хороші люди, дай їм Бог у парі прожити ще стільки віку, щоб не було зліку!».
Привітати шановних ювілярів прийшли також представники місцевої влади: голова селищної ради Анатолій Іванович Кириченко, заступник селищного голови Василь Михайлович Саєнко та секретар виконкому Лариса Борисівна Богданова. Зі словами подяки за сумлінну працю, за любов і щирість почуттів, які пронесли Петро Семенович та Валентина Романівна протягом усього подружнього життя, виступив селищний голова Анатолій Кириченко, а потім подарував їм великий кольоровий телевізор.
Родину Перехрестенків добре знають в селищі, обоє привітні, доброзичливі та працьовиті. Петро Семенович та Валентина Романівна — родом із Гостомеля, знають одне одного ще з дитинства. «Разом і в школу ходили, тільки на рік за неї старший: я з 1936 року, — розповідав мені Петро Семенович у той час, як дружка «молодої» в’язала їй шовкову, вишиту білими квітами, хустку. — У 1953 році пішов працювати трактористом у МТС, було мені тоді 16 років — із того часу 35 років і пропрацював то на тракторі, то на комбайні в нашому радгоспі «Бучанський». У 1955 році пішов до армії, а як повернувся у 1958 — тоді і поженилися з Валентиною, стали згодом будуватися, старший син Микола народився через рік, а потім і Анатолій. Тепер, дякувати Богу, і до золотого весілля дожили».
Так, найбільший дар, яким Бог обдаровує людину, є дар любові. Пронести це почуття протягом усього життя — велике щастя. Не кожному це під силу, бо життя прожити — не поле перейти. А дивлячись на Петра Семеновича та Валентину Романівну, хочеться побажати такої ж любові «золотої» і щедрої долі усім добрім людям на все життя!
Ніна КВІТКОВА
