Інтерв`ю з головним лікарем Станції швидкої допомоги у Бучі

«Наше завдання — вчасно надати якісну меддопомогу»

Кожному з нас хоча б раз доводилося викликати швидку допомогу. Зрозуміло, у найкритичніші моменти. Саме тоді приходить розуміння, що від ефективної роботи лікарів «швидкої» залежить доля, а часто — і збереження життя людини.

Про те, чим сьогодні живе Станція швидкої медичної допомоги, розташована у Бучі, за яких умов працює та які цілі ставить перед собою, розповідає головний лікар цієї медустанови Сергій Ігумнов.

— Сергію Володимировичу, скажіть, на що Ви, як керівник, звертаєте найбільшу увагу у своїй роботі? Яке завдання стоїть перед працівниками швидкої допомоги?
— Звичайно, мене, як головного лікаря, турбує не тільки доля станції, а і доля людей, які там працюють. Завдяки правильній організації робочого процесу — працівники дуже сумлінно ставляться до виконання своїх обов’язків і поставлених цілей. І хоча ці вимоги стосуються всіх галузей, проте специфіка нашої професії вимагає особливого контролю. Адже дуже часто на терезах стоїть життя людини. Говорити про доцільність його збереження, думаю, немає потреби — і так все зрозуміло.
Швидка допомога — це первинна ланка медицини. Лікарі швидкої допомоги одні з найперших, хто зіштовхуються з людським горем, бідою та різними «нештатними» ситуаціями, які виникають. Головне завдання нашої служби — вчасно надати якісну висококваліфіковану медичну допомогу.

— З якою бідою люди звертаються до вас найчастіше?
— Можливо, дещо недоцільно говорити про причини викликів швидкої. З людиною може трапитися будь-що й в будь-який час. Це життя, тому іноді складно передбачити ситуацію чи запобігти її виникненню. Проте, дійсно є найпоширеніші проблеми, з якими до нас звертаються пацієнти. Це – різні травми, опіки, отруєння, невідкладні стани: гостра кардіологічна, неврологічна, хірургічна чи соматична патології. У будь-якому разі ми повинні негайно зреагувати у певній ситуації і вчасно та якісно надати першу медичну допомогу, та за потреби швидко госпіталізувати хворого до лікарні.

— Які населені пункти входять до зони обслуговування Ірпінською станцією швидкої допомоги та чи вистачає медперсоналу, аби вчасно зреагувати на всі виклики?
— На станції «швидкої» цілодобово чергують (та надають допомогу) 7 бригад: одна дитяча, п’ять лікарсько-фельдшерських та одна фельдшерська. 152 працівники СШМД обслуговують весь Ірпінський регіон, який нараховує понад 105 тис. населення. Відтепер, до зони нашого обслуговування входять і Рубежівка, Мироцьке, Мостище Києво-Святошинського району та Блиставиця, Озера Бородянського району. У цьому виникла потреба після підключення в мережу Ірпінського відділення «Укртелекому» даних населених пунктів. І хоча надання їм швидкої допомоги не передбачено територіально наказами Кабінету Міністрів та бюджетом міста Ірпеня, але разом з тим канал оперативного зв’язку «03» ставить за обов’язок СШМД приймати виклики від тих, хто звертаються за допомогою і виїжджати на виклики, що визначено низкою законів.

Тому на нас покладено завелике навантаження, а ресурсів — людських та матеріальних — не вистачає. Наразі, це проблема. Але ситуація контрольована, ми робимо все від нас можливе, щоб люди на собі це не відчували.

— Які під служби входять до структури Станції?
— Наша чергова частина складається з диспетчерської служби, яка приймає виклики від населення та передає їх виїзним бригадам, господарчої частини та адміністративного корпусу. Також існують допоміжні служби – статистичний відділ, стерилізаційна тощо. Цілодобово працює пункт невідкладної медичної допомоги з проміжною аптекою, що має запас ліків на 1,5 доби роботи, є кабінет огляду хворих.

— За який час «швидка» повинна прибути на місце пригоди?
— Час доїзду до місця пригоди, згідно з нормативами ВООЗ, у міській місцевості становить 10-15 хвилин, а в сільській 15-30 хвилин. Всі виклики, що надходять до СШМД, приймає диспетчер — людина, яка першою спілкується з хворими чи людьми, які телефонують до «швидкої». Наразі в нас працює дві лінії — «03» та міська — 97805. Отримана інформація передається виїзним бригадам по радіостанції.

— Трапляється таке, що хворий не може порозумітися з диспетчером, який приймає виклик? І як бути в такій ситуації?
— Відповідаючи на це запитання, скажу, що диспетчер виконує і консультативну функцію — намагається зрозуміти, що з людиною трапилося та дати необхідну пораду, як діяти в екстремальній ситуації. Він надає психологічну підтримку до приїзду швидкої. Тут дуже важливо, аби хворий міг якнайточніше описати свої симптоми чи роз’яснити, що сталося. Від такого порозуміння в значній мірі й залежить кінцевий результат.
Дійсно, під час «спілкування» можливе виникнення певних конфліктів. Але якщо таке трапляється, то дуже рідко. Ми розуміємо, що люди до нас звертаються не з радістю, а з болем і горем, перебувають в панічному стані. Тому диспетчери виступають ще й в ролі психологів, консультантів.

— Чи можуть людині відмовити у виїзді «швидкої», якщо медпрацівник вважатиме, що для цього немає достатніх підстав?
— Такого не може бути. Навіть, якщо розуміємо, що нагальної причини для виїзду «швидкої» немає. Якщо пацієнт наполягає на приїзді лікарів, ми не маємо права відмовити йому в цьому. За умови, що адреса вказана вірно, бригада завжди приїжджає до хворого.

— Який об’єм роботи виконує СШМД за добу?
— Середня кількість викликів на добу становить 105-120, а то й більше. У 2007 році нами здійснено 40301 виїзди, обслугували 41725 чоловік, госпіталізували — 6665 людей. Трапляються також і безрезультатні виклики з певних причин.

— Чи відповідає оснащення «швидких» усім потребам?
— Не можна сказати, що оснащення санітарних автомобілів в ідеальному стані, проте все необхідне для надання першої допомоги в нас є. «Швидкі» обладнанні апаратами ЕКГ, апаратами для вимірювання артеріального тиску, сумками швидкої медичної допомоги та пологової допомоги, травматичними укладками, киснево-закисною апаратурою. Та разом з цим існує чимало проблем.

— В якому обладнанні станція швидкої допомоги наразі відчуває потребу?
— Аби поліпшити якість надання медичної допомоги нам необхідно: по-перше, доукомплектувати бригади ЕКГ-апаратами, дефібриляторами, реанімаційними наборами, оновити дихальну апаратуру для проведення штучної вентиляції легенів, забезпечити лікарів спецодягом та предметами індивідуального захисту. По-друге, слід вирішити кадрове питання. На той регіон, який ми обслуговуємо, потрібно як мінімум 11 бригад. Адже в нас дуже багато офіційно незареєстрованого населення, бо міста ростуть, розбудовуються, виникає міграція населення, на яке не розрахований бюджет. Не кожен з них має медичні картки в поліклініці, тому в разі потреби – звертаються до «швидкої».

— Звідки надходить фінансування та чи вистачає цих коштів, аби добре забезпечити роботу станції «швидкої»?
— Коштів, що нам виділяють, недостатньо для утримання СШМД на належному рівні. На 2008 рік з міського бюджету Ірпінської міськради виділено 2 млн. 464 тис. грн. Більша половина з них йде на виплату заробітної плати працівникам. А про придбання нового обладнання годі й говорити. Тому доводиться залучати додаткові кошти, шукати спонсорів, іноді виходимо із ситуації за рахунок власного ентузіазму колег.

Значною мірою нам допомагає Бучанська міська рада в особі голови Анатолія Федорука, який турбується не тільки про бучанців, а жителів всього регіону. Минулого року до Дня міста станція отримала у подарунок три нових укомплектованих автомобілі «швидкої», що значно поліпшило роботу в наданні якісної та своєчасної невідкладної допомоги.

Також місцева влада допомагає у благоустрої прилеглої території, ремонті підсобних приміщень. До свят, зокрема професійних, заохочуються наші працівники, не тільки поздоровленнями, а й цінними подарунками. Всі ці кроки, які робляться на зустріч медицині, свідчать про мудре господарювання міського голови, його турботу про долю людей, про долю міста.

— Ваше бачення роботи та розвитку СШМД у перспективі?
— Найближчим часом ми працюватимемо над подоланням більшості недоліків, які нині існують у роботі служби. Також сподіваємося, що з’явиться можливість придбати й оновити медобладнання й загалом вивести СШМД на достатньо високий рівень. Щодо людського фактору, то запевняю — ми, лікарі, за будь-яких умов будемо сумлінно виконувати свої обов’язки, бо наше покликання — зберегти життя людині.