6 листопада бучанці відзначали 64-річницю визволення Києва від фашистських загарбників. За традицією, цього дня представники Бучанської міської ради та територіальної громади міста вшанували пам’ять полеглих у роки Великої Вітчизняної війни покладанням квітів до пам’ятника загиблим воїнам. І знову, більше, ніж півстоліття потому, нащадки зі сльозами й гордістю згадують своїх дідів і батьків, бойових товаришів. Ця мить ніколи не буде сповнена пафосу й банальності, як ніколи не забудеться пролита кров за Батьківщину, людей, які тут живуть.
Свої щирі слова подяки на адресу справжніх героїв висловили секретар Бучанської міської ради Марія Крижова та голова Ради ветеранів Іван Крутько, а в своєму серці – й десятки тих, хто зібрався цього дня на Алеї Слави. Далі – хвилина мовчання.
Майже чотири роки тривала Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу з гітлерівською Німеччиною. Довгим і надзвичайно важким був шлях нашого народу до Перемоги, в ім’я якої віддали життя мільйони наших земляків. І саме однією з яскравих сторінок у ратній історії нашої Батьківщини стало визволення Києва.
Вересень 1943 року. Війська Воронезького фронту під командуванням генерала армії М.Ф.Ватутіна, визволяючи Лівобережну Україну, вийшли до Дніпра південніше Києва. Фашистське командування стало гарячково укріплювати на цій ділянці правий берег ріки в надії спинити переможний наступ нашої армії. Розраховуючи зустріти радянські війська в районі Переяслава-Хмельницького, противник створив тут міцний рубіж оборони, під загрозою розстрілу примушуючи місцеве населення споруджувати доти, рити траншеї на високому крутому березі Дніпра. Та радянське командування вирішило спрямувати головний удар по ворогу північніше Києва, в районі Лютежа, куди спішно перекидалися основні частини Червоної Армії. Тим часом за Букринський плацдарм велися жорстокі бої, в ході яких ворог втратив п’ятдесят тисяч солдатів та офіцерів, понад двісті літаків, велику кількість танків та іншої бойової техніки.
Операція по визволенню Києва закінчилася блискучою перемогою радянських військ.
З кожним роком час усе далі й далі віддаляє нас від подій Великої Вітчизняної. Та пам’ять про тих, хто, не шкодуючи свого життя, захищав рідну землю, наше світле майбутнє, вічно житиме в серцях людей і всього прогресивного людства.
Не в’януть квіти на могилах героїв, полеглих у боях за Дніпро. В пам’яті поколінь довічно житимуть їхні імена..
Спогади українського письменника Юрія Бедзика про битву за Київ, читайте на стор. 7.
![]()
![]()
Свої щирі слова подяки на адресу справжніх героїв висловили секретар Бучанської міської ради Марія Крижова та голова Ради ветеранів Іван Крутько, а в своєму серці – й десятки тих, хто зібрався цього дня на Алеї Слави. Далі – хвилина мовчання.
Майже чотири роки тривала Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу з гітлерівською Німеччиною. Довгим і надзвичайно важким був шлях нашого народу до Перемоги, в ім’я якої віддали життя мільйони наших земляків. І саме однією з яскравих сторінок у ратній історії нашої Батьківщини стало визволення Києва.
Вересень 1943 року. Війська Воронезького фронту під командуванням генерала армії М.Ф.Ватутіна, визволяючи Лівобережну Україну, вийшли до Дніпра південніше Києва. Фашистське командування стало гарячково укріплювати на цій ділянці правий берег ріки в надії спинити переможний наступ нашої армії. Розраховуючи зустріти радянські війська в районі Переяслава-Хмельницького, противник створив тут міцний рубіж оборони, під загрозою розстрілу примушуючи місцеве населення споруджувати доти, рити траншеї на високому крутому березі Дніпра. Та радянське командування вирішило спрямувати головний удар по ворогу північніше Києва, в районі Лютежа, куди спішно перекидалися основні частини Червоної Армії. Тим часом за Букринський плацдарм велися жорстокі бої, в ході яких ворог втратив п’ятдесят тисяч солдатів та офіцерів, понад двісті літаків, велику кількість танків та іншої бойової техніки.
Операція по визволенню Києва закінчилася блискучою перемогою радянських військ.
З кожним роком час усе далі й далі віддаляє нас від подій Великої Вітчизняної. Та пам’ять про тих, хто, не шкодуючи свого життя, захищав рідну землю, наше світле майбутнє, вічно житиме в серцях людей і всього прогресивного людства.
Не в’януть квіти на могилах героїв, полеглих у боях за Дніпро. В пам’яті поколінь довічно житимуть їхні імена..
Спогади українського письменника Юрія Бедзика про битву за Київ, читайте на стор. 7.
