Карпати кличуть


Табір, люблю я табір,
Люблю я жити, в похід ходити,
Із річки пити,
пісні співати
І аж ніяк не сумувати..


Пісня Бучанських туристів


Літо. Спека. Відпустка. Канікули. Одних вабить відпочинок на пляжах біля моря. Інші мріють відпочити в Туреччині, Єгипті чи Болгарії. Дехто на все літо виїжджає з міста в село до бабусі. А є й ті, хто мріє про романтику подорожей, випробування, можливість пізнати на власні очі нові незвідані місця, познайомитись із новими цікавими людьми..

Традиційно у серпні бучанські туристи гуртуються і вирушають у мандри Карпатськими просторами. Цього року на заклик Бучанського Центру позашкільної роботи поїхати в двотижневий похід відгукнулися 50 юних і не зовсім юних туристів із Бучі, Ірпеня, Ворзеля, Бородянки, Гаврилівки та Києва. Група зібралася колоритнаУ учні, студенти, вчителі, будівельники, офісні працівники... Основна частина компанії уже ходить в походи не перший рік, але й новачки не відчували себе чужими – швидко влилися в колектив.

Пригоди почалися ще по дорозі до Києва. Електричка зупинилася між Ірпенем і Біличами. Стояли близько години. Часу до поїзда на Чернівці залишалося все менше, тому „десантуємося” через кабіну машиніста й біжимо на автобус. Встигли і на автобус, і на поїзд. Але екстриму було по вуха.

Цьогорічний маршрут прокладався так, щоб мандрівники мали змогу познайомитися із якомога більшою кількістю цікавих туристських об’єктів. Чернівці вразили своїм історичним центром, архітектурою, колоритом старих кварталів. Особливе слово варто сказати про Університет. Унікальна велична споруда з цікавою історією не залишила нікого байдужим. Перші десятки фотографій були зроблені саме там. А далі нас чекало буковинське село Виженка. Цікаво було побачити його влітку і порівняти з тим, що ми бачили взимку, коли тут відпочивали.

Першим випробуванням наших ніг і плечей був Німчицький перевал, по дорозі до якого щоліта проводяться ралійні гонки на автомобілях. За перевалом нас зустрів стрімкий Черемош і хиткий підвісний міст, на якому дівчата від страху вволю накричались. Стоянка на галявині біля села Розтоки була веселою – далеко за північ лунали пісні та жарти біля багаття. Ранок зустрів нас похмурим небом. Але це не перешкода, і група рушає до Білоберезки, де на нас чекав обід і ... дощ. Ходити в дощ не дуже приємно, а з важким рюкзаком та ще й вгору – особливо. До Писаного каменя добиралися більше чотирьох годин. Туристи випробовували себе на крутих підйомах, розмитих дорогах та стежках. Хлопці допомагали дівчатам – тягли за руки, підносили рюкзаки. На ночівлю стали на якомусь пасовищі, вечеряли сухим пайком, бо не було можливості приготувати повноцінну вечерю.

А ранок нас зустрів ясним теплим сонцем, лагідним вітром. Просушились, поїли – і на маршрут. Вершина Писаний камінь унікальна: на велетенській брилі залишили сліди язичники, давні християни і сучасні „живописці”. Дорога вниз на Буковецький перевал була не менш важкою, ніж підйом на гору, особливо, якщо зважити, що багато мандрівників у перші дні натерли собі мозолі на ногах. Буковець, Криворівня, музей Івана Франка, хата-ґражда, в якій знімали фільм „Тіні забутих предків”, Верховина – столиця Гуцульщини, мальовничі гори з оригінальними гуцульськими хатинами і …враження, враження, враження..

По рекомендації рятувальників, ми мусили змінити маршрут – на Чорногорі штормове попередження, тому, щоб не наражатися на небезпеку, переїхали в село Кваси і розбили базовий табір. Гора Близниця 1881 м – підкорилася не всім. Із 22 туристів на вершину піднялися лише сімнадцять. Але ті, хто піднявся, були винагороджені чарівними краєвидами та заростями чорниць, якими ласували донесхочу. В горах зустріли поляків і допомогли їм вийти до села, бо вони трохи блуканули. Наступного дня півгрупи вирушило до Солотвина на солоні озера і Центру Європи, а друга половина – до водоспаду Трофанець – найвищого в Східних Карпатах.

Наступного дня група із двадцяти чоловік вирушила в радіальний вихід на другу по висоті гору Карпат Петрос, який славиться крутими підйомами. Тридцятикілометровий маршрут туристи пройшли за десять годин. Багато жалілися на важкий підйом, на набиті ноги, натерті мозолі, але на вершині все забулось. Майже година, проведена на „вершині світу”, дала такий емоційний заряд, що повністю забулись труднощі сходження.

А по поверненні в табір, усіх чекав смачний похідний борщ і гаряча баня. Прощальний вечір у Квасах запам’ятається надовго всім туристам. Імпровізована дискотека, пісні під гітару, жарти, сміх лунали до другої години ночі. А о шостій ранку – підйом, сніданок, збір табору і – на дизель до Яремчі. Мальовниче Прикарпаття, Яремчанський водоспад, сувенірні базари, прогулянки містом. А ввечері, на березі Тиси під велетенською скелею – ігри, розваги, пісні і посвята в туристи новачків.

У Івано-Франківську та у Львові на вокзалі бучанські туристи не зрадили своїй традиції та влаштували концерти, чим привернули до себе увагу пасажирів, які пританцьовували та підспівували запальним виконавцям. У рідне місто Бучу мандрівники прибули якраз на День Незалежності і в честь цієї події на пероні виконали Державний Гімн.

Два тижні промайнули непомітно, але залишили, крім сотень фотографій спогади, враження, відчуття єдиного цілого – колективу однодумців. А туристи вже чекають наступних подорожей, змагань, складають цікаві маршрути.

Андрій Куцевалов


газета: №35 "Бучанські новини" від 7 вересня 2007р.
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.