Славне місто Буча і не в останню чергу, бойовими традиціями
В останні роки повернулося із забуття ім’я славного отамана Орлика – Федора Артеменка, нашого земляка, що боровся на своїй рідній землі, в своєму краї в 1919-1922 роках.
Разом із своїми побратимами боровся відчайдушно, відважно, без усякої надії на перемогу над російськими окупантами.
Саме про таких лицарів пізніше було складено Десять заповідей українського націоналіста, перша з яких стверджує – здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї. За гарячу любов до неньки-України ми і шануємо, і любимо своїх героїв, і бережемо святу пам’ять про їхню славну боротьбу.
Про славного отамана Орлика вже не раз писалося в місцевій пресі, зараз проводиться збір коштів на спорудження в Бучі пам’ятника йому.
У цій статті мова йтиме про іншого нашого земляка, теж полковника армії Української Народної Республіки з таким звучним, суто бучанським прізвищем
Забарила Павла Микитовича, що народився в нашому місті. На той час то було село Яблунька. Першу інформацію про полковника Забарила ми отримали з книги, що видав його син Юрій, який зараз мешкає у Львові. Книга називається «Із залізною дивізією - за Українську Державу».
![]()
Як з’ясувалося, в Бучі живуть три онуки славного полковника : Надія і Клавдія Кузьмівни та Тамара Аврамівна. Мешкають недалеко від місця проживання їх діда, що на вулиці Кірова.
Цими днями автор цих рядків зустрівся із онуками полковника, відбулася приємна, цікава розмова, за що я безмежно вдячний їм. Стало відомо, що полковник Забарило, разом із відступаючими частинами армії УНР, повністю розділив зі своїми побратимами і свою долю. Внаслідок несприятливих, для нашої армії, умов, військо змушене було відступити на територію Польщі, де було інтерноване. Про дружину та двох синів – Кузьму й Аврама, Павло Забарило не забував, поки був ближче до них, часто навідувався, іноді зі своїми побратимами, допомагав чим міг.
Перебуваючи на території Польщі, про повернення до рідних не могло бути й мови.
Сини його в страхітливому 1937 році, абсолютно безневинні, були репресовані, просто, як сини ворога народу. Була така стаття в деспотичній державі. Кузьму розстріляли, ймовірно в Биківні, Авраму судилося пережити всі жахи радянських катівень, потім - Сибір, Урал. До сім’ї вже не повернувся. Що довелося пережити матері, тобто, дружині полковника Забарило, дружинам Кузьми та Аврама, їхнім дітям, нинішнім мешканцям нашого міста Надії та Клавдії Кузьмівні Кураченко, Тамарі Аврамівні Шевченко, яких за тодішніми законами повсюдно принижували, цькували, зневажали, ображали. Життя було нестерпне, але таки дочекалися часу, коли їхнього діда сьогодні поважають, як героя останньої українсько-російської війни, як полковника Залізної Дивізії армії УНР. То була дивізія, яка славилася своєю боєздатністю, організованістю, геройством козаків і старшини.
Перебуваючи в Польщі, Павло Забарило, не маючи змоги на повернення, про себе звістки не подавав, боявся викликати репресії до рідних, не знаючи, що і без того синів було репресовано. Змушений був виживати. Одружився вдруге. Мав сина Юрія. У 1945 році, після визволення Польщі від німців радянськими військами, Павло Забарило був заарештований і страчений. Диявольська машина продовжувала працювати безперебійно.
![]()
Так закінчив свій життєвий шлях наш земляк, уродженець с. Яблунька, що нині – то є місто Буча, вулиця Кірова – полковник УНР Забарило Павло Микитович.
Він боровся за вільну Українську Державу, за неї й загинув. Про таких народ склав чудову пісню, в якій є такі слова:
«Україно, Україно,
Україно, краю мій,
Я за тебе Україно,
Муки тяжкії терпів.
Вважаю, що геройське життя полковника Павла Забарило гідне наслідування, виховання в молодого покоління любові до своєї держави та народу, формування почуття гордості за свій народ, за його героїв. Адже герої жили в нашому місті, дихали цим самим повітрям, бачили це саме небо.
Тепер ми вже знаємо про двох наших бучанців, про двох славних полковників Армії Української Народної республіки - отамана Орлика та Павла Забарила.
Вважаю, що їх імена не будуть забуті при перейменуванні вулиць міста із комуністичними назвами.
Слава Україні! Героям слава!
Микола Лабунський
В останні роки повернулося із забуття ім’я славного отамана Орлика – Федора Артеменка, нашого земляка, що боровся на своїй рідній землі, в своєму краї в 1919-1922 роках.
Разом із своїми побратимами боровся відчайдушно, відважно, без усякої надії на перемогу над російськими окупантами.
Саме про таких лицарів пізніше було складено Десять заповідей українського націоналіста, перша з яких стверджує – здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї. За гарячу любов до неньки-України ми і шануємо, і любимо своїх героїв, і бережемо святу пам’ять про їхню славну боротьбу.
Про славного отамана Орлика вже не раз писалося в місцевій пресі, зараз проводиться збір коштів на спорудження в Бучі пам’ятника йому.
У цій статті мова йтиме про іншого нашого земляка, теж полковника армії Української Народної Республіки з таким звучним, суто бучанським прізвищем
Забарила Павла Микитовича, що народився в нашому місті. На той час то було село Яблунька. Першу інформацію про полковника Забарила ми отримали з книги, що видав його син Юрій, який зараз мешкає у Львові. Книга називається «Із залізною дивізією - за Українську Державу».
Як з’ясувалося, в Бучі живуть три онуки славного полковника : Надія і Клавдія Кузьмівни та Тамара Аврамівна. Мешкають недалеко від місця проживання їх діда, що на вулиці Кірова.
Цими днями автор цих рядків зустрівся із онуками полковника, відбулася приємна, цікава розмова, за що я безмежно вдячний їм. Стало відомо, що полковник Забарило, разом із відступаючими частинами армії УНР, повністю розділив зі своїми побратимами і свою долю. Внаслідок несприятливих, для нашої армії, умов, військо змушене було відступити на територію Польщі, де було інтерноване. Про дружину та двох синів – Кузьму й Аврама, Павло Забарило не забував, поки був ближче до них, часто навідувався, іноді зі своїми побратимами, допомагав чим міг.
Перебуваючи на території Польщі, про повернення до рідних не могло бути й мови.
Сини його в страхітливому 1937 році, абсолютно безневинні, були репресовані, просто, як сини ворога народу. Була така стаття в деспотичній державі. Кузьму розстріляли, ймовірно в Биківні, Авраму судилося пережити всі жахи радянських катівень, потім - Сибір, Урал. До сім’ї вже не повернувся. Що довелося пережити матері, тобто, дружині полковника Забарило, дружинам Кузьми та Аврама, їхнім дітям, нинішнім мешканцям нашого міста Надії та Клавдії Кузьмівні Кураченко, Тамарі Аврамівні Шевченко, яких за тодішніми законами повсюдно принижували, цькували, зневажали, ображали. Життя було нестерпне, але таки дочекалися часу, коли їхнього діда сьогодні поважають, як героя останньої українсько-російської війни, як полковника Залізної Дивізії армії УНР. То була дивізія, яка славилася своєю боєздатністю, організованістю, геройством козаків і старшини.
Перебуваючи в Польщі, Павло Забарило, не маючи змоги на повернення, про себе звістки не подавав, боявся викликати репресії до рідних, не знаючи, що і без того синів було репресовано. Змушений був виживати. Одружився вдруге. Мав сина Юрія. У 1945 році, після визволення Польщі від німців радянськими військами, Павло Забарило був заарештований і страчений. Диявольська машина продовжувала працювати безперебійно.
Так закінчив свій життєвий шлях наш земляк, уродженець с. Яблунька, що нині – то є місто Буча, вулиця Кірова – полковник УНР Забарило Павло Микитович.
Він боровся за вільну Українську Державу, за неї й загинув. Про таких народ склав чудову пісню, в якій є такі слова:
«Україно, Україно,
Україно, краю мій,
Я за тебе Україно,
Муки тяжкії терпів.
Вважаю, що геройське життя полковника Павла Забарило гідне наслідування, виховання в молодого покоління любові до своєї держави та народу, формування почуття гордості за свій народ, за його героїв. Адже герої жили в нашому місті, дихали цим самим повітрям, бачили це саме небо.
Тепер ми вже знаємо про двох наших бучанців, про двох славних полковників Армії Української Народної республіки - отамана Орлика та Павла Забарила.
Вважаю, що їх імена не будуть забуті при перейменуванні вулиць міста із комуністичними назвами.
Слава Україні! Героям слава!
Микола Лабунський
