Ім’я Тараса Григоровича Шевченка — священне для кожного українця. Його «Кобзар» став катехізисом України. А життєвий шлях Тараса Григоровича – це своєрідний шлях на Голгофу задля щасливого майбуття рідного краю. Через поневіряння, презирство царських посіпак, приниження він, немовби легендарний Прометей, проніс факел свободи і надії…
Тарас Григорович помер 10 березня (28 лютого) 1861 року, о 5 годині 30 хвилин ранку.
Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошували жалобні промови українські, російські та польські діячі мистецтва та культури. Поховали визначного поета та художника на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати, аби виконати поетів заповіт: «Як помру, то поховайте Мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий…». І таке місце було знайдено – Чернеча гора в Каневі.
26 квітня 1861 року домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. Потім на Україну - кіньми. 6 травня увечері прах Шевченка доправили до Києва, де його відспівали в церкві Різдва Христового на Подолі. Наступного дня труну з тілом Тараса Шевченка перенесли на пароплав “Кременчуг”.
8 травня (22 травня) пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі поет знайшов свій останє пристанище. Над ним насипали високу могилу, яка стала священним місцем для українського та інших народів світу.
За радянських часів цей день, 22 травня, заборонялося відзначити: КДБ пильнувало аби біля пам’ятників Тарасу не збиралися люди, щоб не клали квіти на могилу. З настанням незалежності України – все змінилося.
І тепер день перепоховання став відзначатися на державному рівні.
Ось і цього разу, у вівторок, незважаючи на рекордну спеку, на Чернечу гору завітав Президент України Віктор Ющенко разом із родиною та почтом депутатів від «Нашої України». Серед гостей – представники багатьох міст та сіл України. Приїхала до Канева й делегація з Бучі. Цю поїздку, при підтримці міськради та міського голови Анатолія Федорука, організували місцеві осередки «Правиці», «Пори» та “Просвіти”, чиї лідери — Іван Лисенко, Ігор Бартків та Микола Григорусь – також були в складі делегації.
Бучанці, разом з іншими, поклали квіти до могили Кобзаря та вшанували пам’ять визначного українця. Відрадно, що серед тих, хто відвідав святе місце, були і юнаки та дівчата з нашого міста.
Адже саме молодь повинна увібрати в себе та передати наступним поколінням національну пам’ять, національну жагу до свободи, яку так пристрастно оспівував великий Кобзар.
