» » » Чорнобильська катастрофа – в серцях людей

Чорнобильська катастрофа – в серцях людей

Жителі Полісся дуже любили свою розкішну та чарівну природу. Незвичайна краса озер та лісів чарувала з першого погляду. Моя прапрабабуся жила від Чорнобиля за 18 км у селі Мартиновичі. Так, сонячного весняного дня, люди, як завжди, займались своїми справами, а вночі побачили в чорному небі великий “гриб” полум’я над ЧАЕС, який свідчив про вибух.

Фіолетова радіація наповнила зелені пасовиська та прозорі ріки. Людей почали відразу вивозити, а моя прапрабабуся ще сім років прожила, тому що здійснювалось будівництво нових будинків для потерпілих.

Прийшов час, коли воно завершилось, і машини приїхали в Мартиновичі, щоб забрати тих, хто ще лишився. Вулиці села наповнились риданням селян, які назавжди покидали свою рідну домівку. Моїй прапрабабусі також було погано. До горла підступив “комок”, очі налились слізьми, вона знала, що більше ніколи вже не побачить ту хатину, до якої так звикла. Вона також знала, що життя стане не таким чудовим, як було. В голові стукали слова: “втрата назавжди”.

Кругом потоки сліз та безвихідь. Єдиний вихід – все покинути, залишити все, що дарувало радість і було кожен день перед очима, приносячи море насолоди та втіхи. І все це покинути? Вже ніколи не побачити калиноньку, червону, рясну та знайому до болю?! І більше ніколи… Залишити все те, що ще декілька годин тому належало тобі, а тепер уже нікому… Збираючись їхати, моя прапрабабуся викопала у дворі маленьку молоду берізку, яку потім посадили біля нового будинку. Деревце виросло, стало струнке й красиве. Прапрабабуся ходить до берізки плакати, обіймаючи білокорий стовбур. Разом вони згадують рідну домівку, червону калину. Це все, що їм залишилось, - лише тужити та згадувати.

Широкі поля, розкішні садиби, швидкоплинні ріки, різноманітність тваринного світу… Та багато чого прекрасного поглинула ненаситна радіація. Забрала надзвичайну природу, а разом з нею – життя тисяч людей, які захищали свою землю від “вогняного” ворога, отримуючи велику дозу випромінювання. Слухати про цю жахливу подію – нелегко, а пережити – сотні тисяч разів важче. Слухати про катастрофу на Чорнобильській АЕС. Ніхто не підозрював, що в ніч на 26 квітня вибухне четвертий реактор. Це лихо в очах та серцях людей – неймовірно велике.

Моя прапрабабуся ще досі пам’ятає свій сад, колодязь і найдорожчу за всі скарби стежину, яка вела до любої оселі.

Аварія 1986 року закарбувалася в пам’яті народу. Люди старшого покоління розповідають молодим. Так історія про ЧАЕС передається розповідями з року в рік. У кожного в серці страшне лихо залишило незабутній, важкий спогад, відбилося болем…


Марина Зінкевич,
учениця 10 класу
газета: №16 "Бучанські новини" від 27 березня 2007р.
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.