Пропонуємо вашій увазі, шановні читачі,
поезію нашого земляка-бучанця,
Влада Ілюхіна
поезію нашого земляка-бучанця,
Влада Ілюхіна
* * *
Буча восени
Дощ пройшов, гроза настала –
Це Осінь в Бучу завітала.
На полях та на городах
Щедрий урожай зібрала.
Люди почали вдягатися тепліше,
А батечко-вітер дерева колише.
Осінь наступає, людей звеселяє,
Ще й садочки та ліси переодягає.
Листячко пожовкло, поспіла калина.
Птахи покидають рідну Україну.
Запитало землю листя червоненьке:
- Що ж це ми, матусю, гинемо, рідненька?
А земля-матуся відповіла листочку:
- Ти не помираєш, не журись, синочку.
Взимку ти заснеш під біленьким снігом,
А весною знову виростеш, дитино!
* * *
Україно-мати!
Рідна Україна, ненько моя мила!
Ти мене зростила, розуму навчила.
Із гори лунає пісня солов’їна ,
Біля річки стигне червона калина,
Птиці гнізда мостять, квіти розквітають,
А в лісочку на дубочку білки відпочивають.
Україна-мати, рідна Батьківщина!
Віддамо ми душу за нашу країну.
* * *
Моя матуся
Я люблю свою матусю,
І коли я зажурюся
На неї тільки подивлюся -
Так весело мені стає!
Ні в кого більше немає такої
Веселої та чарівної,
Як ненечка моя прекрасна.
Від слова одного на душі – в мить ясно.
Вона, як бог, як зорі, як цариця
Моя прекрасна чарівниця.
* * *
Байка “Лисиця, Заєць та Ведмідь”
Лисиця, Заєць та Ведмідь
Разом у гай ходили
І Вовка там зустріли.
Злякавшись, речі почали збирати.
А Вовк їм вирішив сказати:
- Ви Зайчика мені віддайте,
А самі скоріш тікайте.
За те, що ви сюди прийшли
Я вас прощу,
Та Зайця вже не відпущу!
І вони друзяку кинули
Й втекли додому.
А Заєць вже не був потрібен анікому...
* * *
Якщо ти друг, то друга у біді не кинеш.
Його ти не продаш, за нього ти загинеш.
* * *
Байка “Береза”
Сонячним ранком, в осіннім гаю
Було так красиво немов у раю.
Красивими там були всі дерева,
Та кращою мріяла бути береза.
- Яке в мене листячко жовто – гаряче
Сонечка ясного краще, неначе.
Сказала береза це і посміхнулась,
До променів теплих вона повернулась.
Сказала верба „Не знаю – не знаю.
Мене в Україні завжди прославляють.
У мене листочки красивіш ніж в тебе,
А мій товстий стовбур росте аж у небо”
Та осінь барвиста змінилась зимою,
Літають сніжинки над головою.
Й береза й тополя ростуть у гаю,
А я вже закінчую байку свою.
З усіх зірве листя безжальна зима.
Гіршої кари хвалькові нема.
Бо те, що ховалось під маскою крони
Побачать усі і враз зникне корона.
* * *
Пори року
Ось весна настала.
Сонце засіяло.
Проліски й травичка
з-під снігу повставали.
Пташечки щебечуть,
листя зеленіє,
А лелека на даху
у гніздечку мріє.
Потім літечко прийшло,
Бджілок в сад наш привело.
Щоб носили мед з квіток
В вулик свій і для діток.
Ну а осінь-багатійка
Урожай зібрала,
Листя на деревах
всі розмалювала.
А зима білокоса
Річку закувала,
Простирадлом сніговим
Землю повкривала.
* * *
