"Я, КУЗЬМА, І ШАНС"

Усі ми добре знаємо програму „Караоке на майдані”, дехто її навіть любить дивитись. Три співака із народу, один переможець, купа призів і участь у „Шансі” – проекті, де зі звичайної людини можуть зробити “Віталія Козловського”. Але то все — на екрані. Як же це відбувається на справді? „Бучанським новинам” також стало цікаво, тому я запросила до розмови Сашка Остапу, бучанця, який витримав горнила „Караоке на майдані” і використав свій „Шанс”.

— Сашко, як ти взагалі потрапив на проект?
— Діло було так: ми з друзями поїхали у справах до Києва, коли йшли по Хрещатику нас зацікавив натовп. З’ясувалось – знімають чергову передачу „Караоке...”. Друзі пішли до фонтанів, а я вирішив залишитись, бо люблю співати.

На той час йшла репетиція пісні, яку мали заспівати гуртом. Це дійство відбувалося досить довго – хвилин сорок! Потім під’їхав Ігор Кондратюк і послухав, як співає народ без зйомки. Щось йому не сподобалось, і він вирішив, що будемо співати іншу пісню — „Любовь – яд” — з репертуару Ірини Білик. Я ніколи її не чув, проте мав надію, що коли черга дійде до мене, то зрозумію, що й до чого.
Коли Ігор вже обрав двох, трапилась якась неполадка з камерою. Довелося операторам перезнімати епізод. Кондратюк знову ж таки обрав тих самих учасників, хоча хлопець, який був першим, щось там наплутав, і в нього вийшло не так добре, як спочатку. Проте ведучий його залишив. Коли підійшла моя черга — я заспівав (це, до речі, пішло в ефір). Опісля ще двоє людей виконали пісню акапелла, проте Ігор обрав мене.
У півфіналі я переміг з пісню Пономарьова „Він чекає на неї”. У фіналі виконав композицію гурту „Плач Єремії” – „Лиш вона”, яка привела мене до перемоги!

— Багато грошей назбирав?
— Ні. Була середина літа, а люди вважають, що багато треба кидати, коли йде сезон. Зараз по тисячі гривень збирають! А тоді дівчині кинули 38 гривень, а мені – 154. Ми чесно обмінялись капелюшками, і, таким чином, я заробив майже 40 гривень (сміється). Далі я заповнив „маленьку” анкету учасника проекту „Шанс” – 3 сторінки, у мене взяли номер телефону, і все – я поїхав додому. Зателефонували в кінці вересня.

— Розкажи, будь ласка, про день зйомки. Із самого початку!
— Я приїхав на “Інтер” о 9.30, а закінчилося все за четверть другої години ночі. Десь об одинадцятій ранку мене на машині забрали і відвезли на студію звукозапису, де я підписав контракт. Згодом під`їхав Кузьма, а решта (Бебешко & Co) були вже там. З Бебешко в мене виник конфлікт…

— Чому?
— Ми розбіглись у термінології – я називав попсу “попсою”, а він більш схильний до терміну “поп-музика” (посміхається). Я ж, у свою чергу, попросив не вживати слова “поганялово”, тому що представився як Сашко Остапчик.

— Що було далі?
— Далі ми обирали пісню. Я наполягав на українському матеріалі, особливо мені до вподоби український альтернативний рок. Обирали з репертуарів гуртів: “Океану Ельзи”, “Другої Ріки”, “Скрябіна”, “Братів Гадюкіних” та Олександра Пономарьова… Запитали, що я взагалі слухаю, а як почули відповідь, то сказали, що в них так багато нема! Після довгих виборів запис пісні пройшов швидко — за сім хвилин. Я, до речі, потім спілкувався зі своїми суперниками – виявилось, що їх записували цілих дві години – чистили, зводили…

— І що ж ви обрали?
— Вибір проводився між двома композиціями – “Звёздочка моя” гурту “Брати Гадюкіни” та “Не розумію” гурту “С.К.А.Й.”. Врешті решт, обрали останню, тому що я більш схильний до лірики.
Після запису ми поїхали до Олексія Залєвського, підбирати одяг. Модельєр виявився з фантазією, пропонував одягнути мене у бриджі із зеленим хутром, а зверху накинути шубу. Розглядався інший варіант – червона сукня. З приводу останньої я сказав: “Льоша, відпочиваєш!”, а бриджі навіть спробував приміряти!

— Ну і як, сподобалося?
— Та ні, не дуже! Врешті решт, підібравши одяг ми поїхали на кіностудію ім. О. Довженка і прийшли до першого павільйону, де мала відбутися репетиція номера. Мені випала нагода працювати з балетом “Quest”. Вони, щоправда, запізнились на хвилин сорок, проте із танцем впорались досить швидко – на репетицію пішло близько півгодини. Далі за розкладом був салон, де всім учасникам роблять стайлінг.

— Що відбувалось у салоні?
— Я познайомився з дівчиною на прізвище Дика, яка мала зробити мені зачіску. Ми, до речі, приїхали першими, Могілевської з хлопцями ще не було. Кузьма, користуючись цим, зробив маленьку революцію.

— У плані?
— У плані того, що не чесно ставити на змагання двох проти одного (моїми суперниками був дует хлопців). Андрій натягнув на ноги кирзові чоботи, на голову начепив якогось капелюха. Намалював плакати: “Могіляціям – ні!”, а у рупор скандував: “Могіляціям – ні! Махінаціям – ні! Могила – це матюк, наш президент – Ігор Кондратюк!”

— Так що там із зачіскою?
— Так, зачіску робили десь близько години. Мій перукар мала намір трохи підстригти волосся, а далі вже надати йому потрібної форми. Коли ще вирішували, яка ж в мене буде зачіска, до салону приїхала Марина Борщевська. Вона наполягала, щоб волосся не підстригали, а лише надали форми. Проте перукар, яка, між іншим, є перукарем Кондратюка, наполягала на своєму. Врешті, майстри порозумілися. Але раптом з’явився пан Залєвський, який запропонував зробити мені казна що на голові – тут вистригти, там залишити… Я знову порадив йому відпочити, і він, ображений, кудись поїхав.

Під час мого стайлінгу з’явилась Могілевська зі своїми підопічними, проте хлопцям майже нічого не робили – так, трохи поправили зачіски і все. Апогеєм усього цього було те, що мені приклеїли вуха (притуляє вуха до голови)!
Після салону ми повернулися до павільйону, де мала проходити зйомка. Мені сказали, що можна запросити із собою тільки шістьох чоловік. Я покликав сімох, і дуже переживав, що їх не пустять. Дарма! Можна було хоч пів Бучі привести! Дуже прикро, що не знав про це – деякі мої друзі засмутились, що я їх не запросив.
Перед початком встиг переговорити із “Quest”ом і перевдягнутись.

— Скільки дублів знімали?
— Два – один за одним. А вже потім режисери будуть обирати, який краще. Мені, наприклад, більш сподобався перший виступ, так як я ні разу там не збився. У другому звукорежисери щось наплутали з аранжуванням – у них вилетів шмат музики для частини приспіву. У пісні два приспіви йдуть поспіль. Вийшло так – я починаю перший, частини музики не має, і вже починається другий, а я все продовжую співати той, попередній… Там же всі співають під “плюсівку”, і одразу видно, якщо стається накладка. Мені це не сподобалось.

— Що співали твої суперники?
— Я не пам`ятаю, якась пісня англійською мовою, здається…

— Що було після виступу?
— Потім записували репліки ведучих та учасників, тому я ще хвилин сорок крутився там.

— Чи були якісь негативні моменти?
— Так, були. По-перше, мені довелося самому платити за обід, хоча передбачалося (і мене про це попередили), що “заклад пригощає”, по-друге, за домовленістю, мене мали завезти додому. Та ніхто, навіть, не подумав про це – мені довелося ночувати у водія автобуса, який нас возив (до речі, велике йому спасибі) та о п’ятій ранку пертися через увесь Київ до метро “Вокзальна” і самотужки їхати додому. Окрім цього, мені не сподобалось, як до мене поставились Залєвський з Бебешко – не як до людини, а як до продукту, який треба “втюхати” телеглядачам. Бебешко взагалі, коли записували пісню, сказав: “Он не умеет петь!”. Навушники мені забули вимкнути, і я все почув. Мене це, звісно, зачепило і я їм показав, хто тут співати не вміє! Ще був такий момент – “забули” мені дати MP3-плеєра, на якому я мав би можливість слухати свою пісню. Видали вже потім — після зйомки, проте з непрацюючими навушниками…

— Як склалися відносини з Кузьмою?
— Супер! Спочатку, щоправда, придивлялись один до одного, спілкувались поверхнево. На камеру всі були серйозні, навіть дуже — я ще себе таким не бачив! Та поза камерою мали нагоду говорити про різні речі… І “морозець” почав танути. Андрій родом із Львівської області, а я маю Івано-Франківське коріння, тож на темі Карпат і походів ми знайшли спільну мову (посміхається)! Він розповів мені багато історій про своє життя до того, як він став артистом… Потім обговорили його книжку “Я, паштет и армия”, разом вибрали його донці подарунок — DVD-диск і, взагалі, спілкувались, можна сказати, на рівних.

Також мені сподобалися Борщевська та Дика. Оператори в проекті просто суперові! З балетом “Quest” теж знайшов спільну мову. Мене попереджали перед зйомкою: “Якщо будеш працювати з цим танцювальним колективом, то номер вийде класним”. Ходять чутки, що Коляденко, на цьому проекті, як хореограф вичерпав себе, а “Quest” з’явився у програмі недавно, тому у них більше ідей та розробок. Навіть Могілевська, після завершення зйомки, визнала, що наша хореографічна композиція найкраща з усіх, що колись були на проекті.

Загалом мої враження позитивні, і я дуже радий, що взяв участь у проекті “Шанс”!
----------------------------------

Що с того всього вийшло?

Дивіться 19 листопада о 19.30, на телеканалі „Інтер” у програму „Шанс” виступ нашого земляка — Сашка Остапи!

Підтримайте хлопця голосуванням, і, можливо, на естрадному небосхилі засяє нова зірка!