Відкритий лист депутату Ігорю Бартківу

В газеті „Ірпінський вісник” я, не без задоволення, прочитав вашу „репліку” під промовистою назвою „Мовчання ягнят”. І зрозумів, що себе ви уявляєте таким собі „каннібалом Лектером” або „вовком”, який зуби з’їв на політиці, тобто справжнім „депутатом і активним членом однієї з українських патріотичних, демократичних партій”, а інші – „напевно „широка” більшість” - вівці, що опустивши голову йдуть мовчки на заклання.

Про що ж йдеться. Ви закликали селищних депутатів „підтвердити свої передвиборчі промови і чітко, ясно і недвозначно визначитися зі своїм ставленням до політичної ситуації в країні й безпосередньо у Верховній Раді України”. Але вас, чомусь, не підтримали. І тоді ви, переповнений обуренням пишете листа до ірпінської газети.

І тут постає кілька питань. Чому ви, Ігорю Степановичу, вважаєте, що всі повинні підтримати вашу думку? Чому ви не думаєте про те, що багатьом людям просто набридли чвари у ВР? Я вас добре знаю і поважаю. Ви не настільки наївна людина, щоб не знати того, що у ВР сидять люди давно і добре між собою знайомі, і що політика для багатьох із них - це лише прикриття лобіювання власних бізнесових інтересів. А українці, я ще раз повторюся, вже не хочуть бути статистами на будь-якому „майдані”, їм це набридло.

Ви пишете, принаймні – це відверто: „Я чекав... скандалу...” І коли скандалу у сесійній залі не сталося ви вирішили його створити, написавши до „Ірпінського вісника”. Здається мені, що ви йдете протоптаною стежкою одного з нинішніх депутатів Ірпінської міськради. Колись він написав щось таке, а ви це добре маєте пам’ятати, про „33 бучанських депутатів та ще одного”. Було? Ви ще позивалися до суду з приводу наклепницької статті. І от зараз ви, можливо не подумавши, торуєте той самий шлях. А про долю того чоловіка знаєте (він тепер непотрібен ні своїм, ні чужим)? Напевне... То чого ж наступаєте на ті ж самісінькі граблі? Боляче ж буде, Ігорю Степановичу, і соромно...

І ще. Мені чомусь важко уявити вас лежачим на асфальті, коли ви перекриваєте шлях із Києва до Варшави…
Повірте, мені дуже неприємно писати ці рядки. Не раз було так, що в чисто життєвих обставинах ви підставляли мені плече, а я вам. А згадайте скільки разів ви та ваші соратники виступали на шпальтах „Бучанських новин”? Ми завжди радо йшли вам назустріч. І ось тепер ви чомусь звертаєтесь зі своєю „реплікою” не в бучанську газету, а в ірпінську. Що сталося?

Закрадається мені якась інфернальна думка про те, що ви, Ігорю Степановичу, хочете, аби нова ірпінська влада помітила вас і... не забула.Тепер щодо „Пори”, відділення якої ви очолюєте в Бучі, і щодо передвиборчих обіцянок. Що такого зробила „Пора” аби зробити життя бучанців кращим? Здається мені, що ви з товаришами хотіли створити у нашому селищі щось на кшталт ДНД (Добровільних народних дружин) „радянської” пори, загони правопорядку, які б забезпечували спокій у Бучі. Але, на жаль, красива декларація залишилася лише на папері. (Так само, до речі, як і широко розрекламована у пресі та на ТБ – так звана „Бучанська варта”.) А ночами у нас і до тепер можна спокійно отримати по пиці... Так що не потрібно переоцінювати власну значущість та дієвість „Пори” яку спіткала, на превеликий жаль, доля „Руху”. І тепер є три „Рухи” і три „Пори” – „жовта”, „малинова” та „чорна”.

Мабуть, ви образитесь на мене. Певен і того, що тепер на сайті „Бучанських новин” з’являться в „опусах за демократію”, це ваші слова, „репліки” такого собі „Партизана”, щодо моєї скромної особи та роботи журналістів газети.
Вибачайте за неоковирність викладу, бо то все – емоції. Боляче, коли людина, яку ти поважаєш удається до не зовсім адекватних дій.


З щирою повагою,
головний редактор газети
„Бучанські новини”
Сергій Куліда

повна версія в
газеті "Бучанські новини" № 31 від 11 серпня 2006 року