У давнину, в Україні свята Купала чекали всі з нетерпінням.
Дівчата збирались увечері шостого липня і, співаючи, розмовляючи, жартуючи, плели віночки з квітів, які назбирали вдень, щоб потім заквітчати ними хату, криницю, ворота і подвір’я. Замаєні дівчатами удосвіта хатки виглядали такими ж красивими і святковими, як і їхні господині. І коли вранці люди йшли до церкви, то розглядали заквітчані подвір’я і вже з того, наскільки гарними вони були, можна було робити висновки про молоду господиню, яка там жила.
Тим часом, коли дівчата були зайняті сплітанням віночків, хлопці теж не байдикували а готували…збитки! Саме так, вони планували, як напакостити дівчатам. Це був цілий ритуал, якого панночки досить таки боялись, адже, згідно з тим, як саме пожартують хлопці в Купальську ніч, буде зрозумілим їхнє ставлення до дівчини. Бувало, що якійсь дівчині намастять ворота дьогтем, а це вважалося найгіршою ознакою того, що та панянка чимось завинила, мабуть була надто гордою, пихатою, зневажливою у спілкуванні, або ж нестерпною пліткаркою, ось їй і покарання.
Горе і великий сором були також тій дівчині, котрій потайки хлопці замаювали ворота кропивою і будяками. Це також означало, що її товариство недолюблює. А ще, часом, на ранок, у котроїсь сім’ї, де є дівчина, виявлявся прикрий факт: зникала хвіртка, потім її знаходили на городі, у сусідів або ж навіть на стрісі.
Та найпопулярнішими збитками були дивні звуки, які начебто лякали дівчат. Тож хлопці прив’язували ниточки до вікна, під яким сидять дівчата, а самі ставали за рогом хати і тоді, проводячи каніфоллю (живицею) по натягнутій нитці, створювали дивні звуки, мов м’явкання котів, які добряче було чути в хаті.
Ось так, набавившись досхочу, всі бігли до річки. На березі робили опудало Купайла, підпалювали його і самі скакали через ватру, таким чином, згідно з увіруваннями, очищались від злих духів, адже вогонь завжди вважався символом очищення. Тоді хлопці переходили на протилежний беріг ріки, а дівчата пускали на воду сплетені власними руками віночки. Якщо чийсь топився у воді, це пророкувало недобрий знак для дівчини, що його сплела. Казали, що не достатньою була сила кохання дівчини і русалки та злі відьомські чари її подолали, затягнувши віночок у водяні нетрі. А на ті вінки, які успішно допливали до протилежного берега вже чекали хлопці, саме так і з’єднувались щасливі закохані пари.
А ось у річках батьки забороняли своїм дітям купатись на Купала, бо вважалось, що вночі там купаються чарівниці і вода з їхніми чарами може бути шкідливою.
Але найважливішим атрибутом, з яким найбільш асоціюється свято Купала є так звана квітка щастя.
Кажуть, що цвіт папороті, який з’являється саме в Купальську ніч є дивовижної краси. Рівно опівночі квітка, розкриваючись, палахкотить немов полум’ям, переливаючись різними кольорами веселки. І хто побачить цей цвіт, стає щасливим, мудрим і багатознаючим.
Така людина може передбачати, помагати, захищати і бути надзвичайно корисною людям.
Дівчата збирались увечері шостого липня і, співаючи, розмовляючи, жартуючи, плели віночки з квітів, які назбирали вдень, щоб потім заквітчати ними хату, криницю, ворота і подвір’я. Замаєні дівчатами удосвіта хатки виглядали такими ж красивими і святковими, як і їхні господині. І коли вранці люди йшли до церкви, то розглядали заквітчані подвір’я і вже з того, наскільки гарними вони були, можна було робити висновки про молоду господиню, яка там жила.
Тим часом, коли дівчата були зайняті сплітанням віночків, хлопці теж не байдикували а готували…збитки! Саме так, вони планували, як напакостити дівчатам. Це був цілий ритуал, якого панночки досить таки боялись, адже, згідно з тим, як саме пожартують хлопці в Купальську ніч, буде зрозумілим їхнє ставлення до дівчини. Бувало, що якійсь дівчині намастять ворота дьогтем, а це вважалося найгіршою ознакою того, що та панянка чимось завинила, мабуть була надто гордою, пихатою, зневажливою у спілкуванні, або ж нестерпною пліткаркою, ось їй і покарання.
Горе і великий сором були також тій дівчині, котрій потайки хлопці замаювали ворота кропивою і будяками. Це також означало, що її товариство недолюблює. А ще, часом, на ранок, у котроїсь сім’ї, де є дівчина, виявлявся прикрий факт: зникала хвіртка, потім її знаходили на городі, у сусідів або ж навіть на стрісі.
Та найпопулярнішими збитками були дивні звуки, які начебто лякали дівчат. Тож хлопці прив’язували ниточки до вікна, під яким сидять дівчата, а самі ставали за рогом хати і тоді, проводячи каніфоллю (живицею) по натягнутій нитці, створювали дивні звуки, мов м’явкання котів, які добряче було чути в хаті.
Ось так, набавившись досхочу, всі бігли до річки. На березі робили опудало Купайла, підпалювали його і самі скакали через ватру, таким чином, згідно з увіруваннями, очищались від злих духів, адже вогонь завжди вважався символом очищення. Тоді хлопці переходили на протилежний беріг ріки, а дівчата пускали на воду сплетені власними руками віночки. Якщо чийсь топився у воді, це пророкувало недобрий знак для дівчини, що його сплела. Казали, що не достатньою була сила кохання дівчини і русалки та злі відьомські чари її подолали, затягнувши віночок у водяні нетрі. А на ті вінки, які успішно допливали до протилежного берега вже чекали хлопці, саме так і з’єднувались щасливі закохані пари.
А ось у річках батьки забороняли своїм дітям купатись на Купала, бо вважалось, що вночі там купаються чарівниці і вода з їхніми чарами може бути шкідливою.
Але найважливішим атрибутом, з яким найбільш асоціюється свято Купала є так звана квітка щастя.
Кажуть, що цвіт папороті, який з’являється саме в Купальську ніч є дивовижної краси. Рівно опівночі квітка, розкриваючись, палахкотить немов полум’ям, переливаючись різними кольорами веселки. І хто побачить цей цвіт, стає щасливим, мудрим і багатознаючим.
Така людина може передбачати, помагати, захищати і бути надзвичайно корисною людям.
